Спокуса самогубства

За християнською  традицією самогубство – великий  гріх. Церква наполягає на тому, що життя  дає Господь і лише він має  право його в людини забрати. Переважна  більшість атеїстів теж вважають цей дар найвищою цінністю, бо дається він людині лише раз.

І оскільки у вічність після смерті вони не вірять, то тим більше переймаються земним існуванням. Утім, усі подібні  переконання не зупиняють людей, які з власної волі вирішують покінчити з собою.

Самогубство є однією з вічних проблем людства. Лише упродовж історії змінювалися  й ускладнювалися його причини і  способи. Зростання кількості суїцидів спостерігаємо і нині.
 
Я не бачив смислу в житті

Нещодавно натрапив на повідомлення про дві спроби самогубства у нашому краї. Одна трапилася на Берегівщині, де в районну лікарню за допомогою звернулася 19-річна дівчина. Медики виявили в неї рiзану рану передплiччя. З’ясувалося, що юна берегівчанка намагалася покiнчити життя самогубством, полоснувши себе по руці лезом для голiння. Інший випадок стався на Виноградівщині. До місцевих медиків у стані коми доправили 59-річного чоловіка, в якого лiкарі дiагностували медикаментозне отруєння. Як з’ясувалося, чоловік із метою самогубства вжив удома надмiрну кiлькiсть медичного препарату. На щастя, обоє людей вижили, а мотиви їх вчинків з’ясовують правоохоронці.
 
Подібні приклади, втім, не поодинокі. Якось  я мав розмову з молодим  чоловіком, який теж свого часу намагався  накласти на себе руки. (З етичних міркувань імені не називаємо).

Його  історія мене, чесно кажучи, спантеличила. Будучи 16-річним здоровим хлопцем із забезпеченої родини, активістом у  школі, спортсменом та відмінником  у навчанні, одного дня він змайстрував  зашморг на горищі батьківського будинку і вирішив повіситися. Що зупинило його в мить, коли петля вже була на шиї, він і досі не може збагнути. Каже, мабуть, янгол-охоронець втрутився.

– Що стало приводом для рішення  покінчити із життям?

– Непорозуміння з батьками. Я вважав, що мене недооцінюють. Вчився добре, не бешкетував, допомагав рідним по господарству. Сім’я наша хоч і простою була, але достатньо забезпеченою. Але у такомі віці хотілося більше гуляти, проводити час із друзями. Батьки ж жорстко обмежували мій вільний час. Бувало таке, що влітку відпускали покупатися на річку на... 15 хвилин! А до пляжу йти лише треба такий час. Це мене страшенно дратувало. До того ж, за найменшу провину чув докори, мовляв, інші хлопці хазяйновиті, а ти недолугий. От і нагромадилася злість. Подумав, мовляв, раз я такий недобрий і вам не милий, то й жити мені не варто. Який смисл мучити себе і близьких? Вирішив розрубати цей гордіїв вузол.
 
–  Ти намагався поділитися з батьками, друзями своїми переживаннями?
 
– Так, але не всіма. За характером я  був досить сором’язливий і вразливий. Боявся, що якщо розповім про душевні проблеми, то накличу на себе ще більше насмішок. Психологів тоді теж ще не було. Це я тепер, уже будучи сам батьком, розумію, наскільки помилявся, і ця помилка ледь не коштувала мені життя. Дійшов і до того, що мої батьки надзвичайно мене любили і люблять, а докори були викликані переживаннями за мене і прагненням, щоб я постійно вдосконалювався. Мені ж хотілося більше доброти й уваги. Розумом тоді я цього не усвідомлював, більше емоційно сприймав те, що зі мною відбувається.
 
– Напевно, ситуація згодом виправилася, якщо більше в тебе не виникало бажання  покінчити з собою?
 
– Змінилася, швидше, не ситуація, а моє  сприйняття життя і себе в ньому. Все-таки треба враховувати, що я  тоді був у "перехідному" юнацькому віці, коли змінюється рівень гормонів, відтак психіка людини. Це я тепер уже такий розумний (сміється – Авт.). Гадаю, просто переріс свій емоційний стан, відповідно змінилася й моя поведінка, ставлення до мене батьків. До того додалося й релігійне виховання. Ми греко-католики. Особливою побожністю відрізнялася моя бабуся. Оскільки церква була заборонена, то вона брала мене з собою на підпільні богослужіння, розповідала біблійні історії. Мені запало в душу, що життя дає Бог і забирати його людина в себе не має права. Це приблизно те саме, що вкрасти, взяти те, що тобі не належить. Тому навіть думки нині не припускаю про самогубство, хоча важких моментів у житті, на жаль, вистачає.

Не  убий 
 
Християнська  мораль не обмежується лише засудженням самогубств. Нині церква намагається вивчати причини, які спонукають і штовхають людину переступити межу свого життя.
 
"Людина не має права розпоряджатися своїм  життям. Так як воїн не має права  покинути призначеного йому становища, а коли самовільно його покидає, вважається дезертиром, так само дезертиром є та людина, яка покидає свої обов’язки разом зі становищем, на яке її поставило Боже Провидіння", – писав митрополит Андрей Шептицький.
 
Християнська  традиція виробила свою позицію стосовно самогубства, беручи до уваги людський досвід (філософський і юридичний) та Боже Об’явлення:
 
• по-перше, самогубство вважається нераціональним, тому що суперечить природній схильності людини до самозбереження;
 
• по-друге, самогубство, як і вбивство, суперечить володінню Бога над людським життям, а також переконанню в тому, що кожне життя має сенс і значення настільки, наскільки воно є вірною відповіддю на покликання Бога.
 
Кожна людина має право на свободу і  право на особисту організацію власного існування, але сам факт жити за власними правилами не є об’єктивним вибором людини. Бо як жоден із нас не може самостійно увійти в це життя, а тільки є до нього покликаний, так само ніхто не може його залишити, не почувши відповідного поклику. Для віруючої особи існують принаймні дві важливі причини, аби жити – свідчення і молитва. Продовжуючи існувати навіть за найтяжчих і найгірших умов, християнин засвідчує перед Богом-Отцем свою віру. 
 
Традиційно  самогубство сприймалося як важка  провина (форма вбивства), і Церква відмовляла самогубцю в релігійному  похованні (яке вважалося честю, належною для моральної цілі християнина). Сьогодні суїцид розглядається інакше. Насамперед прагнуть з’ясувати правдиву інформацію про сутність важкості цього акту. Зокрема, якщо особа мала розумовий розлад, який перешкодив розв’язанню життєвих проблем, їй не зараховують провини. І коли цей патологічний стан визнається церковним авторитетом, тоді дозволяють християнський похорон.

"Втечі  від життя" можна запобігти
 
"Останнім часом ми спостерігаємо збільшення кількості самогубств серед підлітків  на Закарпатті, – розповіла "Замку" практичний психолог, завідувач відділом Закарпатського інституту післядипломної освіти Марина Лемак. – У світі ж загалом констатують найбільше спроб покінчити з собою серед людей за 65-70, чоловіків 20-30 років і підлітків. Прикметно, що жінки загалом утричі більше пробують покінчити із життям, але гинуть більше чоловіки".
 
– Які причини такої поведінки, адже більшість людей стикаються з проблемами, та не всі намагаються  їх вирішити так кардинально?
 
– Серед причин вчинення самогубства  насамперед виділяють особистісні характеристики людини: невміння знаходити шляхи виходу з кризових ситуацій, негнучке мислення, агресія, спрямована на себе; імпульсивність, демонстративність (показати навколишнім, наскільки було боляче). До цього також додається дія алкоголю і наркотиків, стреси, депресії і депресивні стани. Проблеми у підлітків також викликає відсутність емоційного зв’язку з рідними у сім’ї. Зовнішнє благополуччя не головне. Самогубства трапляються деколи і в забезпечених родинах. Ще один сильний фактор – нерозділене кохання. Свого часу З. Фрейд описував вчинення суїциду трьома причинами: відчуття безвиході (бажання померти), відчуття агресії (бажання вбити) і відчуття вини. Загалом самогубство – це тотальна втеча від проблем і від самого себе.
 
– Чи можна людям, які мають намір  вчинити суїцид, допомогти, не дати переступити останню межу?
 
– Звичайно, можна. По-перше, треба чути їх. Більшість таких людей говорять про свої проблеми, безвихідь і  бажання піти з життя. Але часто  оточуючі не звертають на подібні висловлювання уваги. А далі може прийти тверде бажання покінчити з собою і планування цього. Особливо ретельно це роблять чоловіки, обираючи надійні способи. Останній етап – безпосередньо самогубство.
 
Найгіршому  можна запобігти, якщо спілкуватися з суїцидальником. Однак, говорити, що робити це нерозумно, немає сенсу – такі люди подібних доводів не сприймають, бо їм боляче. Також не слід наголошувати, що цим вони завдадуть болю іншим – часто вони саме це й хочуть продемонструвати близьким.
 
Найголовніше – треба людині надати можливість виговоритися, пояснити, чому вона це хоче зробити, у чому полягає безвихідь. Як правило, під час розмови виходить негативна енергія, ти починаєш усвідомлювати, що не все так безнадійно. Також важливо завжди бути поруч із такою людиною, дати їй відчуття постійної уваги і можливості отримати допомогу.

Петро Поліха

Самогумбство  – свідоме самостійне позбавлення  себе життя, спричинене власною безпосередньою, наміреною і бажаною дією. Медичний термін самогубства "суїцид" походить від латинського sui caedere – вбивати себе. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серед населення віком від 15 до 44 років самогубство є одним із трьох головних причин смертності. Кожного року в світі близько мільйона людей покінчують життя таким способом, тобто одна людина кожні 40 секунд.
 

Теги: самогубство, суїцид

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати