Мотанки від Ілони Зріні

– Є один дуже цікавий вид традиційної народної ляльки – нерозлучники, – розказує молода майстриня. – Це таке собі уособлення священних слів, які чуємо щоразу на церемонії вінчання: «Що Бог соєдинив, человік да не розлучаєт», – каже священик і поєднує руки молодят символічним вузлом із рушника, мовляв, ось тепер ви навіки разом. А нерозлучники – це дві ляльки, у яких на двох одна рука: хоч як крути, а таки навіки разом.

Тетяна робила такі ляльки й раніше. Перших нерозлучників подарувала чоловікові на річницю шлюбу. Мотала їх на весілля друзям. «Набагато приємніше дарувати таку лялю, ніж просто банальний букет квітів, який зазвичай викидають і вже за день забувають, якого кольору були ті троянди», – каже.

Але саме з часу, як побувала в Чинадіївському замку й почула про дивовижну історію кохання Ілони Зріні та Імре Текелі, жінка зрозуміла, що зроблених нею нерозлучників має бути більше.

– Було відчуття, знаєте, наче хтось поцілував у тім’ячко, – ділиться Тетяна про те, як прийшла ідея. – Адже у сфері народного, традиційного лялькарства Закарпаття мало представлене. Я завжди придивлялася на етнофестах до наших майстрів. Багато різьбярів, художників, вишивальниць – у них чудові роботи… А от ляльку, що асоціювалася б із рідним краєм, ніколи бачити не доводилося. І тут такий потужний егрегор кохання княгині й повстанця, який можна зматеріалізувати за допомогою народної ляльки. Чому б це не робити? Ми завжди шукаємо золото на чужині, а воно ось – поряд. Закохані всього світу, й українці в тому числі, мріють побувати в так званих «місцях сили», що несуть відбиток чиєїсь неймовірної історії кохання – це і Верона зі слідами Ромео та Джульєтти, й Париж, де є могила єпископа Абеляра та Елоїзи… Але ж у нас, на Закарпатті, теж є таке місце – замок Сент-Міклош, де кохали Ілона Зріні та Імре Текеклі. То не цураймося свого! – закликає майстриня.

Сама ж Тетяна старається «не цуратися» оригінальним способом – виготовляючи нерозлучників. Її ляльки можна знайти в мистецьких салонах Ужгорода й Мукачева, а поспілкуватися з нею – на майстер-класах та фестивалях. Мріє про студію, де люди, що вміють і люблять творити, могли б поспілкуватися у формі майстер-класів. Адже «робити ляльки в теплому колі людей за чашкою чаю приємніше й цікавіше, ніж просто навчитися цього з Інтернету».

Крім нерозлучників, майстриня виготовляє й інші види традиційних ляльок – княгиню, бабу, знахарку, крупеничку. За технікою виконання –  це мотанки й вузлові ляльки з тканини та сіна. Сушену траву майстриня називає «особливим енергетичним матеріалом, адже вона вбирає силу землі, енергію сонця, місяця й зірок, освячена небесною водою – дощем і росами, все там є». Під час роботи майстриня каже, що старається «підзарядити» їх позитивними думками. Адже лялька, тим більше, традиційна, народна, не просто забавка чи сувенір – це ретранслятор певного виду енергетики. Ті ж нерозлучники покликані допомагати людям жити в любові та злагоді. Власне, майстриня, даруючи їх, завжди каже: «Хай мої нерозлучники допоможуть вам дожити до свого золотого весілля!»

Іванка Когутич