Здебільшого, діти або щось украли, або вчинили розбій. Тут, каже місцеве керівництво, вони мають усі умови: харчуються неповнолітні добре, уроки відвідують, ЗНО складають, спортом займаються, ще й у всіляких конкурсах і змаганнях лідирують.
«Одразу ж нікого не «саджають», – розповів «Замку» заступник начальника Закарпатської установи виконання покарань із соціально-виховної і психологічної роботи Владислав Вербич. – Якщо перший раз, наприклад, украв, то дають «умовно», а як поцупить удруге – строк. Зазвичай, термін залежить від суми злочину і його тяжкості. Буває, що і вдруге дають «умовно». Втретє вже «закривають» до виховної колонії».
Владислав Володимирович каже, що в установі неповнолітні утримуються здавна, відколи в Ужгороді зведений слідчий ізолятор. Бували роки, коли дітей нараховувалось зовсім мало – 5-6. І навпаки, у 2004-2005-му під вартою їх було 30. «Голова обертом йшла від такої кількості… – пригадує. – Камери вщерть були заповнені – по 10 дітей в одній. Проблема не в тому, що це підлітки, які можуть проявити агресію. Усе далеко не так. Насамперед, у групі триває боротьба за лідерство. Одна справа, коли підліток за себе може постояти. Інша – коли бажає стати головним.
Однак треба розуміти, що, передусім, це – діти. Не звичайні підлітки, адже скоїли злочин, у них уже проявляються кримінальні риси. Адже та ж крадіжка – це вже прямий замисел, бажання заволодіти чужим майном. Наше завдання – зайняти їх, зацікавити, аби вони задумались над своїми вчинками і пішли правильним шляхом».
Діти вчителів слухають
Упродовж двох місяців вихованці «під вартою» ходять на уроки до свого класу. Раніше по науку вони прямували до вечірньої школи, але її ліквідували років 4 тому. «Закрили заклад, бо не було в ньому потреби, – каже Владислав Володимирович. – Тож, ми почали звертатися до місцевої влади. Тривалий час добивалися, аби навчальний процес в установі таки відновили, і, нарешті, у міськвиконкомі нам пішли назустріч».
Нині дітей вчать п’ятеро педагогів з Ужгородської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 8 – усі жінки. Марія Гринчук, заступник директора з навчально-виховної роботи, каже, що вчителі – на вагу золота, фахівці вищої категорії і з величезною торбою досвіду за плечима. «Один педагог викладає кілька суміжних предметів, наприклад, математик – фізику, біолог – хімію, український філолог – зарубіжну літературу.
Діти вчителів слухають. Заняття проводимо за типовим навчальним планом для загальноосвітніх шкіл, але трохи адаптованим до умов в установі виконання покарань для неповнолітніх. У класі мають бібліотеку, підручниками і зошитами забезпечені. Як і в інших школах, ставимо їм оцінки, а в кінці першого семестру матимуть із кожного предмету заліки. Різниця лише в тому, що це змінний заочний клас».
Контингент, зауважує Марія Йосипівна, специфічний, в основному це 10-класники, утім, є і семикласник, і випускники. «Маємо дітей, яким цікаво вчитися, залюбки вступають у дискусії, пишуть твори-роздуми, добросовісно виконують домашнє завдання, а є такі, котрі вже вирішили для себе: навчання не потребують. А буває навіть, що підліток зовсім не вміє читати і писати… Про декотрих складається враження, що вони тут випадково, бо не розуміли, що накоїли, а інші – ніби свідомо злочин вчиняли».
Без охорони уроків педагоги не проводять – завжди хтось присутній, зокрема й психолог. Заняття скорочені, тривають до обіду. Аби легше було педагогам, предмети одного напрямку учитель проводить в один день.
У сина – тату батька-злодія
«Але є один нюанс – плинність затриманих, – розповідає Владислав Вербич. – На початок навчального року в нас одні ув’язнені, на середину – інші, на кінець – ще інші. Тобто повного навчального процесу не відбувається. До того ж, діти з усіх районів області. Ми зобов’язані надати їм можливість учитися. Головне – поінформувати, розповісти щось цікаве. Тож у цілому уроки мають лекційний характер. Бо ж є серед присутніх діти, які взагалі до школи ніколи не ходили. Бувають і такі, що вже мають середню освіту.
Та неповнолітньому може бути зовсім не до науки. Адже якщо він серйозно емоційно і психологічно ставиться до своєї кримінальної справи, то в нього голова іншим «забита». Про які уроки тоді йдеться?.. Проте, в будь-якому разі навчання корисне принаймні тому, що дитина чимось зайнята, не видумує дурниць, не набирається кримінальних звичок. Адже з іншими ув’язненими вони також спілкуються – до прикладу, їздять в ізолятори тимчасового тримання у Мукачево, Хуст, Виноградів, Рахів. Під час перевезення мають можливість між собою поспілкуватися. А кримінальні навички і поняття колись-таки «проскакують». Діти це всмоктують, як губка, їм-бо цікаво. Були навіть випадки, коли хлопець зізнався, що все життя хотів потрапити до в’язниці. Мрії здійснюються – за скоєний злочин він отримав довічне позбавлення волі…»
Чи можна перевиховати дітей у закарпатській установі – питання складне. Адже найчастіше малолітніх злочинців життю вчить вулиця. «Батьки рідко навідуються до своїх дітей. Мами й тата або нема, або вони позбавлені волі, або їм байдуже. А такі діти – одна з найбільш ризикових категорій, вони схильні до скоєння тяжких злочинів. Буває й таке, що син у колонії, а батько сидить «по сусідству» за ґратами... Траплялися навіть випадки, коли неповнолітній мав татуювання – сонечко. Воно означає, що син пішов шляхом батька. Тобто тато – злодій і дитина – туди ж».
Утім, у «тимчасовій» школі ті, хто потрапляє під варту в другому семестрі, можуть готуватися до незалежного оцінювання і брати в ньому участь. «Пригадуємо роки, коли в нас було до п’яти випускників. Їм вручали атестати без жодної «чорної» мітки. Пам’ятаємо, дитина мала складати ЗНО. Тоді реєструвала підлітка школа, у якій він учився, керівництво закладу уточнювало, як це зробити, все з нами узгоджувало. Неповнолітній у колонії склав випускні іспити, потому під наглядом охорони на спеціальному автомобілі його везли до школи і там він проходив незалежне оцінювання.
Кого ж узяли в нас під варту, ті нерідко можуть потрапити до виховної колонії. Там на всі 100% забезпечують середню освіту і спеціальність. Такі установи можуть утримувати молодих людей віком до 22 років. Утім, подібної виховної колонії на Закарпатті нема. Найближча – в Самборі на Львівщині, у Ковелі на Волині, на Тернопільщині, Рівненщині».
Злочинність серед дітей знизилася
День у слідчому ізоляторі суворо регламентований. «Це вдома вони можуть буквар спалити… А в нас є режим, якого дотримуються всі, певні правила. Намагаємося залучати дітей до всіляких заходів. Вони беруть участь у конкурсах за тюремною системою – чи-то малюнку, чи-то вишивки… До великодніх і новорічно-різдвяних свят завжди готуємо якусь програму. У позанавчальний час діти зайняті настільними іграми, читають. Працюють із ними соцслужби, психологи, священики – регулярно проводимо урок Закону Божого. Займаються неповнолітні й спортом, беруть участь у турнірах, перемагають. Цьогоріч, наприклад, вибороли перше і друге місця на змаганнях із волейболу – грали з дітьми, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
Живуть неповнолітні окремо від дорослих – це визначено українським законодавством. У камерах зі «старшаками» спілкуватися можливості не мають, хіба десь на виїздах. А тут ми їх ізолюємо».
Порівняно з минулими роками, каже Владислав Володимирович, дитяча злочинність зменшилася. І хоч за нещодавно оприлюдненими даними скоєних неповнолітніми закарпатцями злочинів побільшало з 7,8 % (2011 рік) до 9,2% (2012 рік), ця цифра зовсім не свідчить про різке їх збільшення. Адже, пояснюють експерти, зменшилася кількість злочинів, які вчинили дорослі, тож на їхньому фоні більш-менш стабільні діти «виросли». Торік Закарпаття навіть увійшло до десятки областей по Україні, в яких неповнолітня злочинність знизилася.
«Проблема в тому, що умовна судимість на підлітків може і не вплинути у виховному плані, бо вони не завжди усвідомлюють того, що накоїли, – підкреслює Владислав Вербич. – Є в Кримінальному кодексі міра покарання, яка не застосовується в нашій області. Це арешт неповнолітніх до 45 діб. На місяць би «посадили», то, може, зробили би певні висновки і дещо замислилися б...»
Надія Вишневська