Кусудами по-гуцульськи

Папір у руках Оксани Андріївни аж танцює. «Кусури» в перекладі з японської, – пояснює майстриня, – ліки, «тама» – куля. Тож, кусудама – то «лікувальна куля». Це один із різновидів найдревнішої декоративної японської техніки оригамі – складання паперу. Такі кулі майструють із зібраних докупи паперових квітів, розеток та інших деталей».

Цілющий аркуш

Оригамі зацікавило Оксану Лібак ще в 70-80-их роках. Якось у журналі вона побачила багатогранник – і вирішила зробити й собі такий. «Фігуру пропонували скласти без клею і ножиць. Спробувала повторити, але це виявилося не так просто. Схему треба було відтворити точно, якщо десь помилялась, то нічого не виходило. Коли ж, нарешті, фігура вийшла, то вже міркувала, як, де і що можна в ній змінити. Це так мене захопило, що почала складати з паперу ще і ще».

Не така страшна кусудама, як її схема, та без зображення скласти фігуру складно. 
Часу, зусиль і терпіння на японську «цяцьку» піде чимало, тож найліпше приборкувати папір колективно. Чим менша кусудама, тим важче акуратніше її виготовляти. Спершу роблять модулі різної форми, які складають один до одного. 
Кусудама – це десятки і навіть сотні таких модулів. «У давнину вірили, що кусудама зцілює. Як хтось занедужав у сім’ї, рідні збиралися і складали з паперових деталей фігуру, яку вішали над хворим. Той дивився на кулю – і це гармонізувало його внутрішній стан. Японці досі переконані: краса лікує світ, і якщо людина споглядає красу, то одужує, стає щасливою. Деякі вчені радять ставити біля техніки кактуси, аби нейтралізувати негативне випромінювання. 

Кусудама має схожу дію – своєю формою вона впливає на енергетику простору».
Паперові моделі здавна служили навчальними посібниками, зокрема з їх поміччю вчилися рахувати араби. Самураї виготовляли собі з паперу, акулячої шкіри або волокон сушеного м’яса амулети «ноші», а на весіллях оригамі прикрашали келихи наречених. Цікавитися Європа цим японським мистецтвом почала зовсім нещодавно. 

В Україні про оригамі дізналися з трагічної історії дівчинки з міста Хіросіми, на яке в 1945-му американці скинули бомбу. 12-річна Садако вижила, але отримала страшну дозу опромінення. Тож почала робити паперових лелек, бо вірила, що це врятує її від хвороби. За японською легендою, якщо зробити тисячу таких бузьків, мрія здійсниться. Люди з інших країн теж почали надсилати дівчинці фігурки. 
Садако встигла зробити 662 пташки, але померла. «І Японія, і Україна пережили ядерні катастрофи, тож ця історія нам близька, – каже майстриня, – оригамі поріднило весь світ».

Нині ж, зауважує Оксана Андріївна, оригамі символізує не лише мир, спокій та родину. «Оригамі не є екзотикою і виключно японським мистецтвом. Це міжнародна концепція, що об’єднала чимало напрямків. Оригамі не знає меж, ним захоплюються і дорослі, і діти. Папероскладання використовують в архітектурі, математиці, дизайні, педагогіці, медицині. За філософією оригамі, все те, що ми формуємо з паперу, насправді в ньому закладено природою, Богом. Тобто оригамісти нічого нового не роблять, а тільки відтворюють «паперові задатки». 

Спеціальний папір для оригамі – «камі» – продається розфасований квадратами різного розміру. Однак коштує він недешево, тому Оксана Андріївна купує звичайний канцелярський. Упродовж останніх років майстриня збирає папір як палітру. «Фарбою можна будь-який колір передати, а в оригамі ми обмежені конкретною гамою паперу. Потрібну барву треба добряче пошукати. Аркуші не повинні бути затонкими чи затовстими – фігура буде розсипатися, а деталі можуть не зігнутися».

Витинанки –українське оригамі

Двічі на тиждень на заняття до Оксани Андріївни у гурток «Геометричне моделювання» Закарпатського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді поспішає  понад 20 дітей. Вихованці змагаються і перемагають на фестивалях і конкурсах. Сама ж майстриня бере участь у всеукраїнських семінарах, виставках, міжнародних акціях.

«Модульне оригамі за останні кілька років активно входить в українську дошкільну і шкільну програми, – розповідає Оксана Андріївна. –  У японських дитсадках і початкових класах оригамі на уроках вивчають уже давно. Психологи кажуть, це мистецтво розвиває інтелект, пам’ять, уяву, моторику пальців, точність рухів, вольові зусилля, внутрішньо збагачує людину. Оригамі застосовують в арт-терапії.
Дітям найбільше подобається модульне оригамі, бо їм цікаво, не потрібно запам’ятовувати складні схеми. Вони вчаться робити універсальні модулі, які потому служать їм за конструктор, із якого можуть скласти все, що захочуть. А це надихає і мотивує дітей, закладає у них відчуття успіху. Навіть якщо в школі учень отримує двійки з точних наук, гурткова робота прививає думку, що проявити себе можна в творчості. І допоки існують подібні безкоштовні центри і гуртки, наші діти мають шанс чомусь навчитися».

Уже більше 12 років у Міносвіти України затверджена програма гурткових занять з оригамі. Та папір складають не лише діти, а й дорослі. За кордоном вони об’єднуються в спілки, однак у нашій державі подібної організації досі нема. 
«Якщо люди зі спільними творчими захопленнями не згуртовані, їм украй важко розвиватися, працювати, виходити на міжнародний рівень. Про те, що у нас є оригамі, у світі майже ніхто не знає. Ми ні риба ні м’ясо – ніби окремих майстрів і знають, але загальної картини не бачать. На організаційному рівні це питання насамперед зайнятості і коштів. Оригамісту треба теж жити, платити за комунальні послуги. Тому для більшості оригамі так і залишається просто хобі». 

П’ять років в Україні діє координаційна рада оригамістів, створена на семінарі у Києві в 2006 році. Маємо навіть кілька своїх шкіл – житомирську, полтавську, харківську, донецьку, одеську… Оксана Лібак представляє західноукраїнський осередок оригамі, який об’єднує Закарпаття, Львівщину, Тернопільщину, Волинь і розробляє авторські програми модульного оригамі, зокрема з національними мотивами.

«Вітчизняне оригамі увібрало все, що є в нашій українській душі. До прикладу, типові для України витинанки і паперопластика – теж оригамі. На їх базі оригамісти створили нові напрями мистецтва – аерогамі та паперопластика геометричних фігур. Наші діти, використовуючи техніку оригамі, плетуть віночки, роблять хатки, квіти, державні символи… Це як вишивання. Нитка й голка наче однакові, але в кожній країні вибудовують інші сюжети, мають свою методику».

Паперові смереки, цвіт папороті, сакури, кульбаби й усілякі дивоформи – понад 70 готових кусудам Оксани Лібак нещодавно вперше експонувалися у виставковій залі Закарпатського музею архітектури та побуту в Ужгороді. Аби краще розкрити глибину фігур, виставку власними світлинами з маминими виробами доповнила донька майстрині, Оксана Шуфрич. «Оксана давно займається фотографією, знімкує в різних жанрах. Оригамі їй вдалося зафіксувати у момент, коли вироби тільки складалися з паперу. Це ніби погляд усередину кусудами».

Паперові додекаедри

Найбільше надихає Оксану Андріївну складати оригамі… математика. За фахом  майстриня – фізик, і творчість її вийшла з логічної площини. «У радянські часи про оригамі нічого не знали, ця інформація була недоступною. А мені в математиці найбільше подобалися правильні платонові тіла – багатогранники, вони ж і є основою, на якій конструюються кусудами. Багато років придумувала нові фігури і нарешті зрозуміла, осмислила методологію. Але найбільше в оригамі мене приваблює пошук нової форми.  

Класичні кусудами зазвичай роблять із правильних платонових тіл. Ще античні вчені досліджували простір і фігури, і кожну ототожнювали з природною стихією та людським характером. Тетраедр символізував вогонь, ікосаедр – воду, гексаедр – землю, октаедр – повітря. Додекаедр, фігура з п’яти п’ятикутників, так званий «п’ятий елемент», – символ досконалості, ніде не трапляється в природі, бо ним площину не заповниш».

Із допомогою оригамі навіть можна пояснити складні поняття науки. «Як, наприклад, простій людині зрозуміти, що площина – двохмірна, а простір – трьохвимірний? А в оригамі найскладніші поняття, як фрактал або дробова розмірність, можна проілюструвати».

Ноу-хау Оксани Лібак – площинні трансформації з плівки без розрізів і клею. «На аркуш зі схемою випуклих та увігнутих ліній ставимо прозору плівку. Керамічним стеком, схожим на шило, продавлюємо обриси. Потім плівку трансформуємо. Виходять різноманітні багатогранні площини. На подібну технологію досі ніде ще не натрапляла». 

Нині Оксана Лібак має понад 5 тисяч схем, з-поміж яких найбільше – площинних трансформацій. Усі ідеї-креслення зберігаються в зошитах і чекають свого часу.

Кусудами на кептарі

Кілька років тому на виставці у Полтаві оригамісти звернули увагу на гуцульські мотиви в закарпатських кусудамах. «На виставку захотілося зробити яскраві різнобарвні фігури. Якимись конкретними ідеями не керувалася. А коли вже колеги почали казати, що то гуцульська колористика, я поглянула на свої роботи інакше. У музеї роздивлялась гуцульський одяг і дійсно помітила, що на кептариках китиці та кутасики мають таку ж кольорову гаму, як і наші кусудами. 

Видно, у кожного з нас любов до рідного краю, природи зберігається ще й у підсвідомості. Наші Карпати мене завжди надихали і додали нових сил творити. Наразі детально вивчаю гуцульські мотиви і надалі планую розвивати цю тему в папероскладанні».

У Закарпатті сьогодні оригамі тільки розвивається, гуртків у районах більшає. Оксана Лібак є керівником обласного методоб’єднання оригамістів. На базі Закарпатського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді відбулися вже два всеукраїнські семінари з оригамі – у 2008-му і цьогоріч, у травні. «Педагоги приїздять, показують роботи – власні та своїх вихованців, обмінюються досвідом… Великий позитив у тому, що читають багато літератури, переглядають інтернет-ресурси, цікавляться цим мистецтвом, вчаться складати фігури. Закарпаття має свої традиції оригамі, свій унікальний стиль, не схожий на інші».

Надія Вишневська

Теги: кусудуми, папір, фігури

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати