Документи свідчать... (13)

Лист Ф. Заплетала міністрові закордонних справ ЧСР E. Бенешу від

 30 березня 1921 року

Серед документів, які дісталися мені зі спадщини чеського вченого, військового та політичного діяча Флоріана Заплетала (1884-1969) є і машинописна копія листа з 30 березня 1921 року, озаглавленого „Zpráva o situaci v Podkarpatské Rusi”. Копія не підписана, однак вона писана пишучою машинкою Ф. Заплетала на пожовклому папері, який він в тому часі вживав. Зверху на першій сторінці його рукою зазначено: „Beneš”. Отже, не може бути сумніву, що це копія офіційного звіту Флоріана Заплетала, оригінал якого було вислано тодішньому міністрові закордонних справ Чехословаччини Едуарду Бенешу.

Лист, писаний у формі офіційного звіту,  цікавий з кількох аспектів: 1. Він писаний від імені одної особи – Ф. Заплетала, але одночасно і від імені закарпатоукраїнського народу, серед якого він живе і знає проблеми цього населення краще, ніж урядовці в Празі. 2. Лист Ф. Заплетала є його безпосереднім відгуком на демісію Георгія Жатковича з посту губернатора Підкарпатської Русі. 3. В ньому висловлене незадоволення й гостра критика політики Уряду ЧСР по відношенню до Підкарпатської Русі (тут і далі я вживаю тодішню офіційну назву Закарпатської України та його корінного населення – М. М.), головним чином, ненадання їй обіцяної автономії. 4. У звіті піддано під сумнів результати офіційного перепису населення 1921 року в Шариській, Земплинській та Спиській жупах, які „русини вважають насиллям, штучно викликаним зверху, аби довести, що русинів у східній Словаччині зовсім немає... Їх мова (тут і далі підкреслення – Ф. З.) майже повністю викорінена зі шкіл та урядів у східній Словаччині”. Згідно з державною політикою, – пише Ф. Заплетал, – „русини у східній Словаччині повинні бути знищені та денаціоналізовані”.

Та основний наголос Ф. Заплетал поставив на катастрофічній політичній ситуації русинів у Підкарпатській Русі, яким центральна влада відмовляє право на автономію, або хоча б на заснування губерніальної ради. Ф. Заплетал ставить перед Е. Бенешем конкретні запитання: „Чому постійно відсуваються вибори до автономного Сойму Підкарпатської Русі”?, „Чому нічого не діється з урядовою постановою про вибори до Сойму Підкарпатської Русі та з проектом конституції Підкарпатської Русі”?, „Чому до автономного „місцевого управління Прага втручається більше способом, який свідчить про її прагнення централізувати, ніж будувати автономію, гарантовану договором з 10 вересня 1919 роки”?, „Чому урядовців Підкарпатської Русі влада не вибирає з місцевого населення, але на їх місця іменує чехів малих моральних якостей, які абсолютно не володіють русинською мовою”?; часто – алкоголіків, дефравдаторів урядових грошей, без жодної фахової кваліфікації. Далі, автор запитує Е. Бенеша: „Чому Прага не покладе край мадярській агітації за приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини”? Цю антидержавну політику чеської влади на Закарпатті Ф. Заплетал деталізує конкретними фактами. Він встановив, що її проводить віце-губернатор Егренфельд та постачальний директор Франкенборґер, „які за спиною губернатора Жатковича і без його відома ведуть переговори з угорською нацменшиною про її приєднання до Угорщини”. Тут же він пише: „Непримиримій опозиції дотеперішнього губернатора та його однозначної слов’янської політики стоять усі мадяри Підкарпатської Русі, яких є в усій країні разом з євреями, що зголосилися до мадярів, приблизно п’ятнадцять відсотків. З мадярів, на думку Заплетала, найбільш бойовими є християнські соціалісти, програма яких відверто спрямована на Пешт, далі – угорські євреї, численно слабші та теж з міцною відцентровою програмою, а потім – угорські комуністи, які хочуть усунути губернатора Жатковича терористичним актом, тобто атентатом.

За д-ра Жатковича та його програмою, пише автор, –  стоять усі русини (а теж українці та росіяни) за винятком маловідомої та незначної „Руської трудової партії”, чільні представники якої (д-р Ґаґатко та редактор Цурканович) – є сильно підозрівані, що вони є платними „більшовицькими агентами”. Позитивне ставлення до губернатора Жатковича має переважна більшість чеських урядовців та євреїв, які є „визначним елементом країни”.

Свого листа міністрові закордонних справ Е. Бенешу з 30 березня 1921 року Ф. Заплетал закінчив серйозним застереженням: „Якщо в короткому часі не буде радикальний поступ в питанні автономії Підкарпатської Русі і якщо буде прийнята резиґнація д-ра Жатковича на посаду губернатора Підкарпатської Русі, можна очікувати, що русини звернуться до Союзу народів і будуть вимагати ревізії договору з 10 вересня 1919 року на міжнародному форумі”.

А якою була відповідь празького уряду на застереження Ф. Заплетала?

Президент Т. Ґ. Масарик 16 квітня 1921 року прийняв демісію Г. Жатковича, а Ф. Заплетала уряд відкликав із Підкарпатської Русі на адміністративну посаду в Міністерстві закордонних справ. Майже до кінця життя він, колишній легіонер, редактор антиавстрійських чехословацьких часописів в екзилі та визначний військовий діяч, залишився у званні капітана. Умер всіма забутий 16 жовтня 1969 р. в Празі. Перед смертю заповів мені закарпатську частину свого багатого архіву, в якій, між іншим, було 147 зошитів щоденників (1919-1969) та понад 600 негативів на склі із

Закарпатської України та Пряшівщини з першої половини 20-х років ХХ століття. Мій некролог в „Новому житті” (1969, ч. 45) був єдиною згадкою про цього вірного друга Закарпатської України.

Нижче без яких-небудь змін друкуємо його лист до Едуарда Бекеша – в оригіналі – чеською мовою.                      

Микола Мушинка

Z p r á v a   o   s i t u a c i   v  P o d k a r p a t s k é   R u s i

Nynější krisi v Podkarpatské Rusi, která vedla 16. března 1921 k rezignaci Dra. Žatkoviča na úřad guvernéra Podkarpatské Rusi, vyvolalo několik otázek, jichž  r y c h l é   a   r a d i k á l n í  řešení považují Rusíni za nutný předpoklad další loyální spolupráce s Čs. republikou.

Rusíni Podkarpatské Rusí těžce nesou, že při sčítání lidu na východním Slovensku v únoru 1921 nejen nebylo respektováno jejich přání, aby v krajích S p í š e,  Š a r y š e  a  Z e m p l í n a, obydlených Slováky a Rusíny, byli zastoupeni mezi sčítacími komisaři a revisory vedle Slováků také Rusíni, naopak bylo postupováno proti Rusínům se strany župana v Prešově a v Michalovcích a celého sčítacího aparátu (zejména župních sčítacích referentů) způsobem, který Rusíni považují za atentát na svoji životní existenci. Proto také neuznávají výsledků, k  jakým dospěje sčítací akce. Rusíni Podkarpatské Rusi i východního Slovenska poukazují na to, že žurnalisticky vedl tento vyhlazovací boj proti nim zejména „Slovenský Východ“ v Košicích, vládní orgán, vydávaný tiskovým odborem presidia ministerské rady.

Násilí při sčítání lidu považují Rusíni za uměle vyvolané  s h o r a,  aby se dokázalo, že Rusíni na východním Slovensku vůbec  n e j s o u, a že tedy otázka  z á p a d n í   h r a n i c e  Podkarpatské Rusi je už  tím odstraněna. Proto problém slovensko-rusínské hranice, jak o něm mluví zejména Ústavní listina Čs. republiky z 29. února 1920, stal se nyní v Podkarpatské Rusi tak  a k  u t  n í.

Rusíni si dále stěžují, že jejich  j a z y k  je téměř úplně vymýcen ze škol a úřadů na východním Slovensku, že rodilí Rusíni sa tam nemohou uplatnit ani ve školách ani v úřadech, že Rusínům nejsou povolovány spolky, schůze, přednášky, zkrátka že Rusíni na východním Slovensku mají býti násilím v y h u b e n i  a denacionalisováni.

Rusíni Podkarpatské Rusi nechápou dále, proč otázka jejich „nejširší autonomie, slučitelné s jednotností republiky Československé“, je už půl druhého roku v  n a p r o s t é   S T A G N A C I,  proč není ustanovena aspoň G U B E R N I Á L N Í  R A D A,  projektována vládním nařízením v dubnu 1920, když se už stále odkládají v o l b y  do autonomního Sněmu Podkarpatské Rusi, proč  se nic neděje  s   v o l e b n í m  ř á d e m  do Sněmu Podkarpatské Rusi a s návrhem k o n s t i t u c e  Podkarpatské Rusi, proč do autonomní „mistní správy“ je zasahováno z Prahy způsobem, který ukazuje spíš na snahu  c e n t r a l i z o v a t, než budovat autonomii, zaručenou v smlouvě z 10. září 1919, a proč  ú ř e d n í c i  Podkarpatské Rusi nejsou „podle možnosti vybíráni z jejiho obyvatelstva“, proč títo jsou naopak někdy až ostentativně pomíjení a na jejich místa namnoze dosazováni rusínštiny naprosto neznalí Čechové malých mravních kvalit a nevalné odborné kvalifikace (v poslední době stal se mezi českými úředníky zejména v Užhorodě příliš častým zjev statisícových defraudací úředních peněz, notorického alkoholismu a surovostí se stranami v úřadech). Maďarská agitace využívá obratně  t r a p n é   S T A G N A C E, v které je už půl druhého roku otázka mezinárodní smlouvou zaručené  A U T O N O M I E  Podkarpatské Rusi a znepokojuje širokou veřejnost lákavými sliby, že by nastal v této otázce o k a m ž i t ý  a  r a d i k á l n í  obrat, kdyby se Podkarpatská Rus připojila k Maďarsku na základě autonomie, kterou jim Čechové sice slíbili, ale dosud nedali, považujíce Podkarpatskou Rus ne za autonomní jednotku svého státu, nýbrž za  O K U P O V A N O U   K O L O N I I,  kam posílá jak vojenská tak civilní správa namnoze síly nekvalifikované a nějak diskreditované.

Palčivou otázkou Podkarpatské Rusi stal se v poslední době poměr některých českých úředníků k maďarské m i n o r i t ě Podkarpatské Rusi, kde nastalo v politickém životě jakési D V O J V L Á D Í. Na jedné straně stál guvernér Žatkovič a slovanské obyvatelstvo Podkarpatské Rusi (Rusíni, Rusové, Ukrajinci, Čechové, Slováci), na druhé straně viceguvernér Ehrenfeld a zásobovací diktátor Podkarptské Rusi Dr. Frankenberger, kteří bez vědomí guvernéra Žatkoviče vyjednávali s maďarskou minoritou a činili ji různé sliby jménem vlády Podkarpatské Rusi.

Ve chvíli, kdy se uvažuje o možnosti či nemožnosti přijetí resignace Dra. Žatkoviča na úřad guvernéra Podkarpatské Rusi a zejména  o  p ř í č i n á c h, kreré túto resignaci vyvolaly, nutno si dobře uvědomiti  p o m ě r   s i l  v Podkarpatské Rusi.

V nesmiřitelné oposici proti dosavadnímu guvernérovi a směrnicím jeho vysloveně slovanské politiky stojí  V Š I C H N I   M A Ď A Ř I   Podkarpatské Rusi, kterých je v  C E L É  zemi i se  ž i d y,  kteří se přihlásily k Maďarům circa 15%. Z Maďarů jsou nejbojovnější křesťanští sociálové se svým programem, tíhnoucím otevřeně k Pešti, dále maďarští židé, početné slabí, ale také se silným odstředivým programem a potom maďaršti  K O M U N I S T É, kteří chtěji odstranit guvernéra Žatkoviče teroristickým aktem, totiž atentátem.

Za Drem. Žatkovičem a jeho programem stojí všichní Rusíni (také Ukrajinci a Rusové) až na bezvýznamnou v Podkarpatské Rusi „Russkuju trudovuju partiju“, jejiž někteří předáci (Dr. Gagatko a red. Curkanovič) jsou v silném podezření, že jsou bolševickými agenty, placenými Hillersohnem.

Židé Podkarpatské Rusi, kteří jsou významným činitelem v zemi, sympatizují s osobou i programem  Dra. Žatkoviče. Rovněž mezi českým úřednictvem,působicím v Podkarpatské Rusi, najde sa málo takových, kteří by měli vážnější námitky proti osobě a politice guvernéra Žatkoviče. České úředictvo je naopak až na malé vyjímky konsternováno možností odchodu Dra. Žatkoviče z Užhorodu.

Nebude-li  R A D I K Á L N Ě   A   B R Z Y  hnuto otázkou  A U T O N O M I E  Podkarpatské Rusi, a bude-li  přijata resignace Dra Žatkoviče na úřad guvernéra Podkarpatské Rusi, je vážná obava, že Rusíni se budou domáhat

R E V I S E zmlovy z 10. záři 1919 a že svoji věc budou hledět přednest ve Svazu národů na medzinárodním foru.

Poukazuji na úvodník „Slovenské Politiky“ z 30. III. 1921, který vystihuje správně vážnost krise v Podkarpatské Rusi.            

 V Praze 30. III. 1921.

 «Нове життя», № 15/2012 

Теги: Заплетал, Бенеш, русини, Мушинка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати