Документи свідчать... (8)

З архіву Миколи Мушинки

Листи Івана Чендея до мене

В списку людей, ювілеї яких в 2012 році в Україні відзначаються на державному рівні, є й ім’я закарпатського письменника та громадського діяча Івана Чендея  (1922-1992).

Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України в Києві (директор академік Микола Жулинський) разом з Кафедрою української літератури Ужгородського національного університету (завідувач проф. Валентина Барчан, доктор філологічних наук) вирішили відзначити 90-ліття з дня народження Івана Чендея разом з недожитим 70-літтям поета Петра Скунця Всеукраїнською науковою конференцією, яка відбулася в Ужгороді 25-26 квітня ц. р. На конференцію було запрошено й мене, як єдиного закордонного науковця. Готуючи до конференції доповідь „Іван Чендей і Пряшівщина”, я із свого рукописного архіву виділив листи Івана Чендея до мене. Поки що мною виявлено його 50 листів та дев’ять листівок. Ця цифра однак далеко неповна, бо між десятками тисяч листів до мене, напевно, знайдуться дальші листи та листівки Івана Чендея.  

Основна частина нашого взаємного листування припадає на 70-80 роки ХХ століття, коли обох нас було вилучено з комуністичної партії з суворою забороною друкуватися та брати участь в громадському житті. Формальною причиною суворого покарання Івана Чендея була повість „Іван” із його збірки „Березневий сніг”, в якій він старого священика зобразив позитивним героєм. У мене – демонстративний протест проти окупації Чехословаччини військами Варшавського договору в серпні 1968 року. Дійсна причина в обох нас була спільною: сприяння перевозу рукопису праці Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?” з України за кордон. Моя спроба в грудні 1965 року була невдалою: органи КДБ інтенсивно слідкували за моїми зв’язками з Іваном Дзюбою і, знаючи, що я везу його рукопис у Словаччину, при митному контролі на кордоні в Чопі забрали його, мене затримали, аспірантуру в Києві скасували, а після кількаденного слідства видворили з Радянського Союзу. Спроба Івана Чендея була успішною. Він в 1967 році одержав „самвидавчу” копію праці І. Дзюби від свого друга – декана Ніжинського педагогічного інституту Григорія Аврахова, який на його квартирі передав її доц. Юрію Бачі, що саме тоді гостював у І. Чендея. Той без перешкод перевіз рукопис до Пряшева, передав своєму колишньому студентові Павлу Мурашці, який, подбавши про перепис рукопису на празькій „неевідованій” машинці,

спровадив мікрофільм рукопису на Захід. Праця І. Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?” появилася друком у видавництві „Сучасність” в Мюнхені, згодом десятки разів перевидавалася в українському оригіналі та перекладах, навіть китайською мовою. Вона стала найпопулярнішою книгою українських шістдесятників у світі. КДБ, без сумніву, знало про шляхи передачі праці Дзюби на Захід, однак з тактичних причин (щоб виявити інші вогнища розповсюджування „самвидаву” в Україні і шляхи його передачі на Захід) в судових документах засвідчило їх лише в 1972 році, коли один з учасників процесу засвідчив передавання праці Дзюби на Захід і видав органам безпеки імена всіх учасників цього процесу, включаючи Івана Чендея.

Ясна річ, що в нашому листуванні з Чендеєм про цю справу немає ні слова. Основна тема листування – взаємна моральна підтримка. В часі, коли мені довелось працювати пастухом артільної худоби та кочегаром і деякі мої колишні „друзі” та колеги боялись навіть привітатися зі мною, щоб не бути запідозреними у зв’язку з „контрреволюціонером”, І. Чендей писав мені підбадьорюючі листи, в яких запевняв мене, що мої митарства тимчасові. Мовляв, прийде час і мої заслуги в науці буде належно оцінено. В листі від 19 вересня 1980 року він писав: „Дорогий Добродію! Оце звертання до Вас відбиває достеменну суть Вашої особистості, точно характеризує Вас – людину, видатного вченого і першорядного фольклориста, етнографа не тільки у всеукраїнському, але й у всеслов’янському світі. Більше Вашу працю і Ваше життя я відніс би до категорії подвижництва. Повірте, нема тут ані найменше від того, коли хочеться зробити приємне, коли важиш собі, якою мірою міряєш і важиш. Говорю Вам це не тільки з великою повагою до Вас, але й зі справжнім захопленням Вами, з вдячністю Вам”.

Навесні 1980 р. він відвідав мене у Пряшеві, а після повернення додому 1 липня 1980 року писав: „Шановний добродію Миколо! Радий був ближчому знайомству з Вами. Скажу щиро: саме знайомство з Вами, з Вашою родиною зробило на мене одне з найбільших вражень в цю дорогу по ЧССР. Не мені давати Вам оцінку – надто в науці і фольклорі я знаю мало, тим більше далеко не все мені відоме з роботи Вашої безпосередньо. Та виніс враження від Вас разюче, коли бачив громадину готової праці для публікацій – тут і казки, і записи етнографічного характеру, розвідки вченого-дослідника”. Та він не обмежувався лише словесною підтримкою, а часто і конкретними діями. Наведу один приклад.

В листі від 24 грудня 1980 року він писав мені про свою принагідну зустріч з головою Крайового комітету КПС в Кошицях Яном Пірчем, який в супроводі першого секретаря Закарпатського обкому КПУ Юрія Ільницького 8 листопада 1980 року відвідав його хату. І. Чендей почастував їх домашнім вином і в дружній розмові запитав високого закордонного гостя: „Як Ви – найвищий представник компартії Східнословацького краю припустили, що у Вашому регіоні висококваліфіковані люди працюють в робітничих професіях?” „Такого не може бути”, – заперечив він. „А доктор філософії Микола Мушинка, кандидат наук, автор численних наукових праць? Він же майже десять років працює у вас пастухом колгоспної худоби та кочегаром!” „Я це провірю”, – сказав і занотував у своєму нотатку. Через пару тижнів секретар по ідеології КК КПС Юрій Гамрак покликав мене на розмову, про яку я в листі від 18 березня 1981 р. детально поінформував Івана Чендея. Майже двохгодинна розмова із високо партійним функціонером закінчилася його висновком: „Ваша провина перед партією і народом настільки велика, що якби ми рекомендували Вас на роботу в духовній сфері або опублікували бодай одну вашу статтю, посипались би протести чесних членів нашого суспільства та рядових читачів преси. А ми на це не підемо”. Отже, спроба І. Чендея допомогти змінити мій „соціальний статус”, не дала позитивних результатів, однак для мене сам факт, що найвизначніший закарпатоукраїнський письменник заступився за мене, був величезною моральною підтримкою.

Нижче я публікую листа Івана Чендея до мене від 1 червня 1992 року, тобто з часу, коли обидва ми були повністю реабілітовані. Лист є реакцією на мої статті про Івана Чендея,  опубліковані на сторінках „Нового життя” з нагоди його 70-ліття. В першій „Івану Чендею – 70” (№ 21/92, с. 10) я розповів про його життя і творчість. В другій – „Шана письменникові” (№ 22/92, с. 11) – про святкування його ювілею в Ужгороді та Дубовому, в якому я брав особисту участь. Лист цікавий зокрема тим, що в ньому письменник з великим пієтизмом ставиться до української мови та рішуче засуджує спроби творення окремої „русинської” літературної мови. Його слова 20-річної давності не втратили актуальності ні в наш час.

Слід нагадати, що в травні 1992 року Іван Чендей побував у Пряшеві на науковій конференції до недожитого 70-ліття свого друга Івана Мацинського. При цій нагоді його було обрано першим почесним членом Спілки українських письменників Словаччини.  

Микола Мушинка

 

Дорогий Миколо Івановичу!

Щиро-щиро дякую Вам і за ваше слово в „Н[овому]Ж[итті]”, за написану статтю про пошанування в Закарпатті 20-21 травня, за листа В. Лібовицького. Як завжди, явили Ви не тільки велику уважність, але й щедроту.

Свідомий, давно спостеріг, що при нагоді круглих дат, особливо ж    як доля дасть цілі 70, люди бувають незвичайно щедрими. При моїх 70-х, певно, мені давали не тільки по деякому боргу від 50-х, 60-х, але й з такими великими процентами як і нині уже мене поставили в іпостась боржників... Був би тільки час, сили, воля той борг сплатити.

Вельми-вельми втішили Ви мене своїм перебуванням у нас в Ужгороді. Вибравшись в Ужгород, бачили Ви не тільки моє рідне Дубове,

 омріяне й уявами моїми обласкану Ясенову; найперше Ви побули зі мною при тій нагоді, коли зі смутками і хвилюваннями не так радієш тому, що до тебе прийшло, з потаємним страхом думаєш, а що ще з того часу тобі відміряно.

Високі ювілеї таки дихають єлеєм і ладаном, 70 – таки найвищий з тих, коли друзям варто збиратися... Ужгород на чолі з начальником управління культури Василем Габорцем був великодушним; доклала тут великих сил Анна Черевко – викладач культурно-освітнього училища, при цьому докладала жертовно і самовіддано. Сам я в житті намучився і набідувався, думаю про те, що варто було бідувати.

Закарпаття, закарпатців я прагнув утвердити в українстві через докладно написані твори, пам’ятав, що тут паном, господиням є мова. Нині не шкодую, що над мовою працював завзято, інколи виморюючи себе. Мова у творі (прози, поезії...) – дзвін бронзи, блиск срібла і злота, яскравіші від світла    діамантів, пахощі фіалок і троянд, м’якість шовку. Мову я ставив в основу твору; коли мені пощастило щось зробити, дякую мові. Те, що ми є українцями, факт беззаперечний, сумніви тут можуть бути в елементарно неписьменних  політиканів з так званого табору русинського; забувають, що народ стає народом тоді, коли має свою культуру, літературну мову. Язичіє, яким нині користуються туряниці, зайці, фединишинці, здатне завести до тих печер, з яких наші прапредки вибиралися  століттями...

Не знаю, коли мені поталанить знову побувати у Пряшеві, дні в Пряшеві перед 20 травня до нагоди недожитого ювілею Івана Мацинського

були просто дарунком долі. Мацинському було віддано багато, інтелігентно, заслужено. Пряшів тут воістину зіпнувся на повний зріст, утвердив і себе. Перебування в Пряшеві запам’яталося назавжди.

Сердечно, щиро бажаю Вам, дорогий Добродію, багато здоров’я, щастя. Цілую руки пані Магдалини.

Ваш І. Чендей.

Ужгород, 1 червня 1992 р.
  

«Нове життя», № 10/2012. Пряшів

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
24 червня 2012р.

Теги: Чендей

Коментарі

/ 5ЧИН МИКОЛИ МУШИНКИ
/ 1Роковий концерт і лемківське весілля. Пласт в Словаччині знов підготував дітям і молоді 9 незабутніх таборових днів
/ 3Проща до Марійського відпустового центру Лютина у Словаччині зібрала українців
У Музеї української культури в Свиднику відбудеться 70-е Свято русинсько-української культури
Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
» Всі записи