Авторка видання Олена Крушинська (Київ) досліджує пам'ятки архітектури України. Раніше у неї вийшло кількадесят присвячених ним статей та книжки "Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини"(2007), "Два береги Збруча" (2008), "Дністер. Туристичний путівник” у двох томах (2016, 2017). Вже десять років Олена Крушинська веде власний проект "Дерев'яні храми України" і однойменний сайт (http://derev.org.ua, мейл: derevkhramy@gmail.com).
Її нова публікація охоплює найважливіші архітектурні пам’ятки Закарпаття: замки, фортеці, забудову історичних міст та містечок, муровані храми, синагоги та, перш за все, дерев’яні церкви та дзвіниці. Дерев’яних храмів у краї збереглося понад сто, причому на відносно невеликій території представлено аж п'ять стилів дерев'яної архітектури: бойківський, лемківський, гуцульський, так звані "мармароська готика" і "верховинське бароко". Найцікавіші церкви кожного стилю детально описані у виданні, зокрема й церкви, де зберігся стінопис.
Окрему увагу приділено пам'яткам інженерного мистецтва, музеям, оборонним спорудам лінії Арпада. Згадано значний внесок чехів у розбудову краю в міжвоєнний період: детально описано "чеський" Ужгород і "чеське" Мукачево, що їх проектували кращі архітектори Чехословацької республіки, застосовуючи новаторський стиль – так званий "чеський функціоналізм", а також "чеський квартал" в Хусті, мости, гідроелектростанції та інші технічні споруди. Оскільки книжка видавалася для чеських читачів і має історичне спрямування, вона, без жодного русофільського підтексту, має підзаголовок "Путівник по колишній Підкарпатській Русі" – саме ця назва добре відома чехам, тим більше, що для них цей край, з географічного погляду, лежить не "за", а "під" Карпатами. У передмові авторка наголошує на приналежності Закарпаття до України та підкреслює той феномен, що закарпатські українці зберегли свою мову незважаючи на кілька століть тотальної мадяризації, а в радянські часи – русифікації.
Згідно з концепцією серії путівників видавництва "Academia", що існує вже багато років, у книжці застосовано алфавітний принцип упорядкування матеріалу за назвами окремих населених пунктів. Путівник містить 120 статей про пам'ятки або групи пам'яток – коли йдеться про міста або такі багаті видатні села, як Колочава. Для кожної пам’ятки наведено основні дані про її вік, архітектурний стиль, хронологію розбудови, наведено пов'язані з нею цікаві історичні факти. Текст супроводжує 620 ілюстрацій – здебільшого це високоякісні фотографії, зроблені авторкою під час численних мандрівок Закарпаттям у 2008–2016 роках, а також вибрані архівні світлини. В кінці книжки наведено великий список використаної під час підготовки видання літератури. Переклад книжки на чеську мову здійснила одна з кращих перекладачів-україністів Чехії Ріта Кіндлерова.
У вступі до путівника авторка зазначає: "У віддалених гірських селах досі збереглася та патріархальність, якою захоплювався у свій час Іван Ольбрахт. Так, тут на хатах висять супутникові антени, і хлопці-пастушки фотографують один одного на мобілки. Та водночас перуть тут у потоці, їздять на конях, а на полонинах і досі можна побачити справжні овечі кошари… Постійно мандруючи по різних куточках Закарпаття вже понад сім років, я знову і знову роблю для себе нові відкриття. Тож і сама я тішуся на нові подорожі, і сподіваюся, що книжка, яку ви зараз тримаєте в руках, не лишиться стояти на книжковій полиці, а у вашому наплічнику промандрує всю Підкарпатську Русь".
У двох вступних розділах – "Коротко про історію" (сс. 15–19) та "Чеські туристи на Закарпатті" (сс. 20–25) авторка стисло розповіла про історію краю та зацікавлення ним чехів у міжвоєнний період.
А що радить українська авторка майбутнім чеським туристам, які на основі її путівника хочуть відвідати Закарпаття? Ось деякі з її порад: "Тут можна посмакувати страви закарпатської кухні. Місцеві люди є дуже доброзичливими, надто до чеських туристів. Стара бабуся пригадає, як у дитинстві вчила у школі пісню про "татінка Масарика", дід покаже, що у селі побудували "за чехів", а більш молоді розкажуть, де встигли попрацювати у Чехії. Зовсім не варто боятися за свою безпеку, майно, траспортний засіб – чеські туристи їздять переважно на більш скромних авто, ніж самі закарпатці” (с. 25).
В окремий, останній розділ виділено дерев’яні церкви, у 30-х роках перенесені з Закарпаття на територію нинішньої Чеської Республіки (сс. 548–562). Одним з ініціаторів практики перенесення виступав відомий діяч і шанувальник пам"яток Флоріан Заплетал. У деяких селах місцевий люд волів поставити нові, муровані церкви – а старі, дерев'яні церкви вже ось-ось мали розібрати. Саме такі приречені перлини і врятували небайдужі чехи, викупивши їх у місцевих громад. Йдеться про церкви: в Празі на Петршіні біля Етнографічного музею, перевезену з Медведівців; у Новій Паці – з Обави; в Кунчіцях-під-Ондрейніком – з Глинянця; у Бланску – з Нижнього Селища та Добржікові – з Холмовця. Майже всі вони є в ідеальному стані й є діючими.
Чеськомовний путівник Закарпаттям Олени Крушинської наслідує традицію міжвоєнних чеських путівників цим краєм, яких було кілька десятків. Та за своїм обсягом, змістом, ілюструванням та художнім оформленням він перевищує усі відомі досі видання путівників Закарпаттям як старі, так і сучасні, що вийшли у незалежній Україні (видавництва "Балтія-Друк", "Грані-Т" та ін.). Варто було би видати його й українською мовою для українського читача.
Обкладинка путівника
В Ужгороді „Путівник” Олени Крушинської привітав і „Добрий вояк Швейк”
На „хрещенні” путівника в Празі 1. 11. 2017. Зліва направо: ,хресний батько” книжки архітектор Карел Куча, перекладачка Ріта Кіндлерова, авторка Олена Крушинська, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс з дружиною Ольгою
Микола Мушинка,
Фото з архіву автора