У Празі відбулась міжнародна конференція „Підкарпатська Русь у Чехословацькій державі” (ФОТО)

На урочистому відкритті конференції поряд із представниками столиці та Карлового університету виступила секретар Посольства України в Празі Юлія Клочко та декан Історичного факультету Ужгородського національного університету Володимир Фенич. Останній зачитав вітального листа ректора університету Володимира Смоланки.

На пленарному засіданні було зачитано п’ять доповідей: Павло Роберт Маґочій (Канада): Міфи Та стереотипи в історії карпатських русинів; Ашаягу Андрей Єлінек (Ізраїль): Єврерйська молодь у Підкарпатській Русі (доповідь було зачитано в неприсутності автора); Петер Шворц  (Пряшів): Євреї у Підкарпатській Русі у міжвоєнний період; Володимир Фенич з Ужгорода: Греко-католицька церква у Підкарпатській Русі; Микола Мушинка (Пряшів) Яцко Остапчук і Закарпатська Україна.

Всі інші доповіді були виголошені у секційних засіданнях. В секціях першого дня обговорювалися історичні та мовні питання. Наводжу лише доповіді, які довелось мені прослухати особисто і які мене найбільше зацікавили): Національні процеси у слов’янських жителів Підкарпатської Русі (Ян Ріхлік, Прага); Мультиукультуральність в Підкарпатській Русі (Станіслав Конечний, Кошиці); Філядельфійська угода та Ужгородський Меморандум (Ян Штефаніца , Братислава); Автономія Підкарпатської Русі як політично-юридична проблема (Роберт Пейша, Прага); Іридента в Підкарпатській Русі (Міхал Ярнецькі, Познань); Гуцульська республіка в Ясіні (Томаш Бенджух , Прага); Початки генлайнівського руху у Підкарпатській Русі (Їржі Плахі, Прага); Мова і мовна політика у Підкарпатській Русі  (Чілла Фединець, Будапешт та Іштван Черничко, Берегово); Мовна ситуація у Підкарпатській Русі  (Ондржей Блага, Оломоуц), Етнічні аспекти переселенської політики на Підкарпатській Русі (Імре Сакал, Дебрецин); Становище української освітньої еміграції в Підкарпатській Русі (Артур Ковач, Ужгород).

Другий день конференції був присвячений питанням освіти, релігії, образотворчого мистецтва, літератури, етнографії, архітектурі, судівництва, транспорту, туризму, геральдики тощо. Мене найбільше зацікавили такі доповіді: Презентація та документація народної культури Підкарпатської Русі (Надя Валашкова, Прага), Дослідження народної архітектури Підкарпатської Русі з боку чехословацьких етнографів  (Мірослав Валек, Брно); Колекція фотографій з Підкарпатської Русі Рудольфа Гулки з 20-х років ХХ ст. у фондах Слов’янської бібліотеки  (Лукаш Бабка та Ганна Оплештілова, Прага; доповідь була поєднана з презентацією ними упорядкованого альбома  нововиявлених фотографій Zmizelý svět Podkarpatské Rusi ve fotografiích Rudolfa Hůlky (Praha 2014; 294 s.); Флоріан Заплетал і Підкарпатська Русь (Франтішек Гібл, Оломоуц); Т. Ґ. Масарик та Ужгород (Іван Латко, Ужгород); Т. Ґ. Масарик і процеси модернізації Закарпаття у складі Чехословацької Республіки  (Олександр Кравчук, Вінниця); Тематика Підкарпатської Русі в чеській літературі (Ерік Ґілк, Оломоуц); Шкільна освіта у Підкарпатській Русі у першому десятилітті існування Чехословаччини (Петер Скала, Прага); Виникнення „циганської школи” в Ужгороді 1926 року (Міхал Шустер, Брно); Педагогічно-освітня діяльність Августина Волошина (Софія Човрій та Володимир Староста, Мукачево); Взаємовідносини між Товаристом „Просвіта” та урядом Чехословацької Республіки” (Іван Стряпко, Ужгород); Роль української інтелігенції у діяльності „Просвіти” (Антоніна Стряпко, Ужгород);  Емблема Підкарпатської Русі колись і сьогодні  (Роман Клімеш, Прага); Підкарпатська Русь в чехословацькій транспортній політиці (Томаш Вашут, Сеґедь).

Доповіді в короткому часі мали б появитися окремим збірником.

З конференцією було поєднано кілька супровідних акцій: виставки та презентації книжок, проекції фільмів тощо. Увечері першого дня учасники конференції мали змогу переглянути чеський кінофільм „Марійка-невірниця з 30-х років м. ст.

Мабуть найвизначнішою була виставка Громадяни Підкарпатської Русі в боротьбі за свободу Чехословаччини 1938-1945, яку в просторах філософського факультету (де відбувалася конференція) влаштував Військовий історичний інститут у Празі. До виставки було видано багато ілюстровану брошуру такої ж назви. В ній (як і на виставці) описано участь закарпатських русинів-українців (чехословацьких громадян) у закордонних арміях та в антинацистському русі опору у Франції та Великобританії, а теж у чехословацьких військових частинах на Середньому Сході. Друга половина брошури присвячена закарпатським русинам-українцям,які, будучи громадянина ми Чехословаччини й антинацистами, після окупації Карпатської України та східних округів Словаччини гортиївською фашистською Угорщиною масово втікали в Радянський Союз в надії, що там знайдуть „щасливе життя”. В дійсності майже всі вони були радянськими органам,и засуджені за нелегальний перехід радянського кордону в табори ҐУЛАҐу. Про них автори (І. Плах, І. Пейчох та П.Томек) пишуть: „Радянські трудові табори ҐУЛАҐа вперше зблизька пізнали втікачі з Підкарпатської Русі, окупованої Угорщиною ще до вибуху війни на Сході. За ілегальний перехід кордону з СРСР та підозрі у шпигунстві втікачі були засуджувані від трьох до п’ятьох років, винятково й вісім років примусових праць в таборах у віддалених областях СРСР. Сьогодні відгадують кількість отак постраждалих жителів Підкарпатської Русі приблизно 8000. Точних даних про їх долю ми не маємо до розпорядження. Вірогідно біля двох тисяч з них в тюрмах загинуло. Натомість 6000 постраждалих після вибуху війни зголосилося до чехословацьких військових частин в СРСР”.

Закарпатські русини-українці в рамках Чехословацького армійського корпусу під командуванням генерала Людвіка Свободи пройшли бойовий шлях від сибірського Бузулука до Праги. Багато бійців в корпусу загинуло в боях за Київ, Білу Церкву та зокрема під час трьохмісячної Карпато-Дуклянської операції. Воювали вони в надії, що після поразки нацистської Німеччини Чехословаччина згідно з Чехословацько-радянським договором 1941 року буде відновлена в домюнхенських кордонах.

Та не сталося так. Як стверджують автори, наприкінці війни та після визволення Закарпаття Червоною армією, органи контррозвідки „Смерш” арештували тисячі т. зв. „класових ворогів” та „контрреволюційних елементів” з рядів місцевих русинів, українців, чехів, словаків, німців”. Невинних жертв було набагато більше, ніж в 1939-40 роках.

Друга частина конференції „Підкарпатська Русь у Чехословацькій державі 1918-1945” відбудеться 16-17 жовтня у конгрес-залі головного корпуса Історичного факультету Ужгородського національного університету.  І її складової частиною стане виставка „Громадяни Підкарпатської Русі в боротьбі за свободу Чехословаччини 1938-1945 років”.

Наукова конференція „Підкарпатська Русь в Чехословацькій державі (1918-1945)”, організатором якої були два братські університети, довела, що двадцятирічне перебування закарпатських русинів-українців у спільній державі з чехами та словаками було світлим моментом в історії обох країн даного періоду. А в часі Другої світової війни закарпатські русини-українці наперекір великим і безсмисленим жертвам, спричиненими безглуздою сталінською політикою „шпіономанії”, зіграли важливу роль у визволенні Чехословаччини від нацистського рабства.

Президія наукової конференції. Зліва: Ї. Плахі, М. Ґреґор, М. Стеглик, Ю. Клочко, В. Фенич

Частина учасників конференції

Відкриття виставки „Громадяни Підкарпатської Русі в боротьбі за свободу Чехословаччини”

Фото на згадку про виставку

На виставці в Музеї визволення в Празі-Віткові

Виступає Надя Валашкова з Праги

Виступає Софія Човрій з Мукачева

Виступає Антоніна Стряпко з Ужгорода

Виступає Іван Латко з Ужгорода

Микола Мушинка

Теги: конференція, Підкарпатська Русь, Прага

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати