Кафедрі україністики Пряшівського університету виповнилося 60 років (ФОТО)

За шістдесят років існування кафедри вищу кваліфікацію україніста здобуло понад шістсот абсольвентів (завжди з другою кваліфікацією: інші мови, історія, філософія, політологія, філософія тощо). З них у сфері україністики працювало або працює не цілих десять відсотків абсольвентів. Усі інші працювали або працюють в другій здобутій кваліфікації.

Свій шістдесятилітній ювілей Кафедра україністики, яка в сучасності діє в рамках Інституту русистики, україністики та славістики Філософського факультету Пряшівського університету, вирішила відзначити науковим семінаром на тему „Національна освіта у Словаччині та в сусідніх країнах”, який відбувся 16 травня ц. р. в залі засідань декана філософського факультету.

В семінарі, організатором якого крім кафедри-ювіляра,  був Центр україністики, Методично-педагогічний центр та Асоціація україністів Словаччини, брали участь бувші й сучасні працівники кафедри та запрошенні гості з України, Чехії та Польщі. Найповажнішим гостем була Генеральний консул України в Пряшеві Ольга Бенч, яка у своєму вітальному слові назвала кафедру „посередником між Україною та Словаччиною”. В семінарі, який модерувала довгорічна працівниця кафедри Любиця Бабота, було зачитано п’ять доповідей (із шістьох запланованих і наведених у програмі).

Про школи національних меншин у Словаччині розповіла сучасна завідуюча кафедри Марія Чижмар. Її виступ доповнила працівниця Інституту суспільних наук Словацької академії наук Анна Виростко  доповіддю „Проблеми шкіл української національної меншини в 60-х роках 20 століття”. Завідуюча кафедри україністики Інституту славістики Філософського факультету ім. Т. Масарика у м.  Брно Галина Миронова  свою доповідь присвятила освіті на теренах Чеської Республіки. Полоністка Кафедри славістики Пряшівського університету Марія Чемпка-Вевіора виголосила доповідь (польською мовою) на тему „Форми навчання української мови в системі національної освіти Польщі”.

Мабуть найзмістовнішою була доповідь працівниць Закарпатського інституту постградуального навчання в Ужгороді „Забезпечення освітньо-мовних потреб національних меншин Закарпаття” Тетяни Палько та Оксани Іваць, спрямованої, головним чином, на навчання словацької мови.

На жаль, у програму конференції не була залучена доповідь про історію Кафедри україністики, яка в сучасності, у зв’язку із цілковитим занепадом українських шкіл в Словаччині, проживає найбільшу кризу в своїй історії. Цю прогалину в дискусії частково заповнив Микола Штець, який на кафедрі в різних функціях пропрацював 42 роки. Він свій виступ закінчив побажанням кафедрі україністики „дальших успішних шістдесять років”. Та чи проживе вона бодай шість років – невідомо.

Сучасні працівниці кафедри (майже виключно мовознавці) значні надії вкладають в Центр україністики, недавно заснований у Пряшеві в рамках міждержавного договору між Україною та Словаччиною. На мою думку, даний центр повинен зосередити увагу перш за все на дослідження фольклору та літератури русинів-українців Словаччини, а не обмежуватися лише мовознавством.

Виступає завідуюча Кафедри україністики Інституту славістики Університету ім. Т. Масарика в м. Брно Галина Миронова. Поряд з нею: М. Чижмар, Л. Бабота та О. Бенч

На передньому плані колишні  члени Кафедри україністики, професори: М. Рома, Ю. Бача та М. Штець

Генеральний консул України в Пряшеві Ольга Бенч привітала ювілей Кафедри книжками і речовими подарунками. Поряд з нею модератор  Л. Бабота

Від Ужгородського національного університету вітального листа зачитав Любомир Белей

Теги: кафедра, україністика, Пряшів, Словаччина

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати