Ми вже давно забули про існування такого виду літератури як „бібліофілія”, що в перекладі з грецької означає „книголюбство”, хоч у міжвоєнному періоді (1927-32) в Празі існувало Українське товариство любителів книги із своїм неперіодичним журналом „Книголюб”, нині – великою рідкістю.
Цей вид книжкової продукції на Пряшівщині відновив письменник Мілан Бобак видавши в 1997-2000 роках серію невеличких книжок десятьох поетів під назвою ”Словолюб” (Іван Мацинський, Богдан-Ігор Антонич, Ілля Галайда, Ганна Коцур, Віталій Конопелець, Степан Гостиняк, Мілан Бобак, Зореслав, Петро Гула та Йосиф Збіглей). Кожна книга – на шістнадцятьох сторінках у п’ятдесятьох нумерованих примірниках. І це видання нині стало раритетом.
Наприкінці 2012 року Мілан Бобак продовжив видання бібліофільських публікацій, випуском невеличких збірок десятьох нині живучих українських поетів Словаччині в одній папці під назвою „Дотики слова”. Кожна брошурована книжечка займає дванадцять сторінок. Упорядковані вони за однаковою формою. Перша сторінка – ім’я автора і його власноручний підпис; друга – його цілосторінкова фотографія; третя – життєписна довідка та перелік досі опублікованих книжок; дальших вісім сторінок – по одному віршові на сторінці з паралельними репродукціями їх автографів цих віршів. Отже, збірка охоплює сорок віршів десятьох поетів в друкованій та рукописній формах.
Упорядковано збірку за віком авторів – від найстаршого до наймолодшого. Всі поети у 50-60 роки позакінчували російські, пізніше – українські початкові школи в рідному краї і здобули вищу освіту, головним чином, у педагогічних професіях. Як довідуємось із бібліографічних довідок кожен поет має на своєму рахунку по кілька книжок. Найбільше Й. Збіглей (17); найменше М. Регула (1). Ось вони – автори віршів: Ілля Галайда (1931), Юрій Бача (1932), Йосиф Збіглей (13. 3. 1938), Йосиф Шелепець (23. 7. 1938), Степан Гостиняк (1941), Мілан Бобак (1944), Мілан Регула (1947), Ганна Коцур (1948), Маруся Няхай (1951) та Рудольф Дем’ян (1952).
В книжці переважають короткі поезії громадської та інтимної лірики. Деякі писані класичним, інші – вільним віршем. По суті це стисла есенція поглядів авторів на сучасне життя.
Наймолодшому українському поетові рецензованої збірки – шістдесят років, що свідчить про наявний демографічний кризи в українській поезії (та не лише поезії) Пряшівщини; відсутність молодого покоління письменників.
У передмові до збірки Ілля Галайда цей факт приписує „людській байдужості ”, завдяки якій, на його думку, „латиниці так легко вдається витискати азбуку з нашої повсякденності” (с. 7). Свою передмову він закінчує високою оцінкою щойно виданої бібліофільської збірки поезії:
„Я радий за всіх поетів, які у цій книжці причастилися українським словом, аби читач відчув неповторні дотики серця і за почерком зміг дізнатись, образно кажучи, чи з-під пера злетіли слова, чи перо було легке, як птах, а чи тяжке, як камінь, бо руки у нас різні, бо руки наші, зрештою, відійдуть, а слово, зіткане з літер, чар поезії залишиться”
(с. 8).
Микола Мушинка
[1] Дотики словом. З творчості українських поетів Словаччини. Вірші – автографи – фото – біографічні довідки. Упорядник Мілан Бобак. Графічне оформлення та комп’ютерна верстка – Ян Тільняк. – Видала Спілка українських письменників Словаччини з фінансовою допомогою Уряду Словацької республіки. – Пряшів, 2012,