Закарпаття онлайн » Спецпроєкти » Українці Словаччини

Лише з любові до людини. До 75-річчя від дня народження Й. Збіглея

Вся поетична творчість Йосипа Збіглея, 75-річчя якого відзначаємо в березні цього року (13.03.1938), одного з найоригінальніших і, може, й найталановитіших поетів не лише Пряшівщини, але й ширше, пройнята щирою любов’ю до нашої карпатської людини. Саме заради цієї любові він все життя зображує її почуття, настрої, болі, мрії і сни, а коли треба, й картає чи висміює її за неподобство, за зраду свого покликання на землі. За період своєї активної поетичної творчості (він власне пише поезію по сумісництву, бо головна його професія і заняття – лікувати хворих людей) написав і видав 18 поетичних збірок. Його поезія, як на мене, теж лікує душі багатьох читачів, в тому числі в перекладах на інші мови.

Поет виробив свій власний поетичний стиль.

Перше, що впадає в наші очі, читаючи вірші Й. Збіглея, це передусім їх словесний лаконізм, але й глибокий зміст (іноді майстерно прихований), поетична майстерність - афористичність, символічність, метафоричність, словом художня образність, за допомогою якої висловив по-філософськи та поетичною мовою свої почуття і думки про земне життя людей, яких безмежно любить; висловив їх болі і радощі, сни і мрії, своє розуміння краси, добра і зла, незадоволеність тими, які зрадили своє походження, мову і націю.

Й.Збіглей ніколи не намагався бути ангажованим, політичним чи партійним поетом, але, на нашу думку, він весь час ангажувався за правду, добро, справедливість і щастя людини на землі. Він був і залишився не байдужим до минулого чи сучасного стану русинів-українців Пряшівщини.

Від самого початку Й. Збіглей намагався бути оригінальним, передусім щодо зовнішнього оформлення вірша. Його поетичне мислення відрізняється від класичного, яке панувало не лише в українській поезії Пряшівщини, але і в чехословацькому чи загальноукраїнському літературному розвитку. Це не раз приводило читачів, але й кваліфікованих критиків до непорозуміння його текстів, але він не відступав од обраного шляху (і зробив добре), бо то відповідало його розумінню і сприйманню навколишнього світу. При цьому його мова, художні образи оригінальні, неповторні.

Художні образи мають суто карпатський дух, аромат і колір. Коли ми вже заговорили про мову його творів, то треба сказати, що поет не має філологічної освіти, що він все активне життя живе і працює у словацькомовному середовищі, рідко чує чи зустрічається з українською літературною мовою, навіть з її діалектами, але і так вона у його творах звучить сильно по-українськи, несе в собі український дух. Й. Збіглей заслуговує високої оцінки і пошани за те, що так майстерно використовує у своїй поезії карпатський колорит, аромат і дух.

Важко сказати, котра його поетична збірка найкраща, найпоетичніша, бо кожна неповторна, бо він ніколи не повторювався, весь час удосконалював свій поетичний голос, а головне, писав лише з любові до людини. Він виступав у різних іпостасях, знаходив все нові художні образи – порівняння, метафори чи символи, використовував різні типи віршів – від рефлексій, сентенцій, мініатюр, медитацій до розгорнутих, розлогих аж епічних віршів. Він має від Бога дивовижний дар передати словами те, що нормальна людина не спостерігає, не відчуває чи не чує. Він здатний передати, зобразити навіть кольорове бачення звуку, зорово уявити передгрозовий стан у природі, синіючі далини, кульгавий час, сонце в руках хлопця, країну восьмого дня, здатний перекласти навколишній світ на ноти, малювати на небо тощо. Може, і тому багато його віршів якісь етеричні, легкі, але одночасно й глибокі, багатозначні, іноді навіть загадкові, але завжди поетичні. Так може писати лише великий майстер поетичного слова.

Типовим для віршів Й. Збіглея є те, що він в них частіше запитує, ніж відповідає і тим він закликає читача до співучасті, до вдумливого читання. Вражає мене його поезія, бо вона ласкава, мила, мудра, іноді м’яко сатирична та аж місцями гумористична, багата художніми образами, словом має все, що має мати справжня, висока поезія.

Як шанують поезію Й. Збіглея в Україні, я переконався багато разів, зокрема під час нашого спільного перебування на Шевченківському святі у Харкові 1985 року. Я радий, що був свідком його поетичного росту, що мав можливість пізнати його ближче, кохатися його поезією і писати про неї. Усвідомлюю, що не завжди я збагнув її багатство, бо його поезія - справді загадкове і занадто багате художнє явище.

За себе і за читачів дякую тобі, Йосифе, за насолоду і радість, яку приносила нам твоя поезія. Хай і надалі надихає тебе муза на нові поетичні твори.

З роси і води

На многая і благая літ!

Михайло Роман

Йосиф Збіглей

ВІРШОПАД

Де же літа тії,

той час,

коли липа цвіла,

а під липою було повно любові?

Де же літа тії,

той час,

коли йшов дощ,

а ані один поцілунок не змокнув?

Де же літа тії, той час,

коли твоя і моя рука посеред січня зігрівали одна одну?

Де же літа тії,

той час,

коли не треба було слів,

бо посеред літа

замість метеорів

падали на землю вірші?

КОЛИ СЕЛО ВМИРАЄ