Канадський закарпатець Йосиф Сірка видав в Ужгороді збірку публіцистики

Уродженця с. Ублі на словацько-українському кордоні Йосифа Сірку (1936 р. народження) можна без перебільшення назвати найвизначнішим літературознавцем та громадським діячем Пряшівщини 70-90 років ХХ століття. В часі, коли на Пряшівщині всі засоби масової інформації були зосереджені в руках кількох догматиків, які сліпо виконували політичні вказівки з верху (часто їх навіть перевершували), а ціла група „інакодумців” була вилучена з літературного процесу, він, живучи на демократичному Заході, опублікував англомовну монографію „Розвиток української літератури Чехословаччини 1945-1975 років” з наголосом саме на творчості репресованих письменників (J. Sirka:The Development of Ukrainian Literature in Czechoslovakia 1945-1975. – Frankfurt/Main, 1978. – 198 s.). Через два роки поширену версію цієї монографії він видав українською мовою („Розвиток національної свідомості лемків Пряшівщини у світлі української художньої літератури Чехословаччини”. Мюнхен, 1980. – 192 с.).

Крім того, політичним подіям у Чехословаччині цього періоду, окресленим терміном „нормалізація”, Й. Сірка присвятив цілий ряд публіцистичних статей та радіопередач. Все це було неабиякою моральною підтримкою репресованих діячів української культури в Чехословаччині.

В другій половині 80-х років Й. Сірка заснував у Західній Німеччині товариство німецько-української співпраці „Діалог”, спрямоване на пізнання України, її історії та культури. З членами цього товариства він влаштував десятки туристичних подорожей в Україну, в рамках яких завозив туди „заборонену” літературу, матеріальну та фінансову допомогу репресованим дисидентам, а звідти – „самвидав”. Не треба підкреслювати, що це було крайнє небезпечно. Та він ризикував. Після розпаду Радянського Союзу і комуністичного блоку, завозив гуманітарну допомогу (лікарства, харчі, одяг, взуття, комп’ютерну техніку) із Німеччини зокрема на Закарпаття. Значну допомогу він надавав щойно відновленій Греко-католицькій церкві на Закарпатській Україні та українській пресі Пряшівщини. Понад сто вантажів Й. Сірка привозив на Закарпаття особисто. При одній з таких подорожей він потрапив у автоаварію, з якої лише чудом вийшов живим.

Від 2001 року Й. Сірка, будучи пенсіонером, живе в канадському Торонто – звідки уважно стежить за подіями в Україні, але й бере активну участь в оцінці цих подій, регулярно відгукуючись на них у пресі та інтернеті, головним чином, на сайті „Майдан”.

Важливіші з них він видав власним коштом вже у чотирьох книжках під назвою „Актуально”. Майже весь тираж цих книжок він подарував бібліотекам та установам України.

*      *      *

Четверта книжка серії „Актуально” містить 45 статей, написаних від 9 березня 2009 по 19 червня 2012 рік, тобто вони охоплюють період кінця президентування Віктора Ющенка і початку президентування Віктора Януковича.

Книжка відкривається інтерв’ю, в якому Й. Сірка відповів на два десятки запитань, головним чином, біографічного характеру.

Червоною ниткою через всі статті тягнеться побоювання автора за долю України, яка, на його думку, опинилася в смертельній небезпеці, бо влада в країні все більше й більше потрапляє в руки олігархів, не зацікавлених в розвитку України та її національної культури. Він далекий від того, щоб ставити себе в роль судді чи арбітра, однак в переважній більшості статей вказує як це або інше питання рішають в інших країнах, таких як Канада, США, Німеччина, але й порівняно невеликих як Чехія, Словаччина та прибалтійські країни.

Про національну і політичну ангажованість автора свідчать вже назви його статей: „Чеський патріотизм – зразок для українців”, „Чи здатні українці повчитися у канадців?”, „Українці повинні знати свою історію”, „Рік президента Януковича – погляд з-за океану”, „Сталін і Гітлер не близнюки, але дуже близькі”, „Курс Табачника на тотальну русифікацію”, „Шовіністичний наступ на Україну за українські ж гроші”, „Що трапилось з ідеалами українців?”, „Правду про УПА вже ніхто не зможе заперечити”, „Українська – найпрестижніша мова”  та інші.

Найбільше непокоїть автора питання української мови. Аномалією він вважає факт, що в суверенній демократичній і незалежній Україні навіть найвищі політики в офіційних промовах користаються не рідною державною мовою, а чужою, в даному разі – російською. Російськомовними є понад 90 % журналів і 70 % газет України та переважна більшість середніх і вищих шкіл. Кількість російськомовних шкіл в Україні з кожним роком зростає, головним чином завдяки антиукраїнській політиці міністра освіти молоді та спорту України Дмитра Табачника, який, на його думку, підкріплену реальними фактами, взяв „безпосередній і відвертий курс на тотальну русифікацію України” (с. 145).

Антиукраїнські елементи в Україні, фінансово підтримувані урядом Росії (на чолі з президентом В. Путіним), роблять все, абу втягнути Україну в московське ярмо. Про це Й. Сірка у своїй книзі наводить десятки конкретних прикладів. Особливо негативно вони зображують національно-визвольну боротьбу в Західній Україні в першій половині ХХ століття, зокрема Організацію українських націоналістів. Її керівника Степана Бандеру вони безсоромно називають „фашистом”, хоч він був в’язнем фашистських концентраційних таборів, а після звільнення очолив антифашистський, пізніше – й антибільшовицький рух опору. Автора дивує, що навіть у словацькій пресі ще в 2012 році появляються статті типу Володимира Янцури „Ako ukrajinskí esesáci čistili Slovensko“ (Pravda, 12. 5. 2012), в яких українцям приписуються злочини, що їх вони зовсім не допустилися, замовчуючи реальну дійсність, що в 1939-44 роках весь уряд Словацької республіки, очолюваний президентом Тисом, був фашистським. Отже, звірства, що їх Янцура приписує українцям робили не українці, а словацькі та німецькі фашисти.

Чимало статей в четвертому випуску книги „Актуально” присвячено питанням української діаспори, яка в усіх країнах Західної Європи, Америки та навіть в Австралії намагається утримати свою ідентичність, рідну мову та культуру посередництвом українських шкіл та засобів масової інформації. Натомість в Росії, де живе кілька мільйонів українців, немає жодної української школи, газети чи журналу і будь-який український національний рух там в зародку ліквідується.

І остання стаття рецензованої книги Й. Сірки присвячена питанням української мови. Автор в ній, між іншим, пише: „Недавній мій побут в Україні та зустрічі з різними людьми переконали, що українська не загине, оскільки вона досягла такого розвитку, який не зможе знищити ні шовіністична кремлівська політика через своїх „депутатів” у Верховній Раді України, ні Московський патріархат, який не хоче допустити українську мову до українських церков. Одним словом – вся антиукраїнська політика Кремля та „п’ятої колони” в Україні – підтверджують престижність української мови, бо у самому Києві чи Донецьку потрібно не тільки її знати, але й мати відвагу нею розмовляти, тобто треба проявити героїзм, характер, показати людську гідність” (с. 213).

Час покаже, чи українці нарешті проявлять героїзм, характер та людську гідність.

30. 12. 2012                                                                                Микола Мушинка

Обкладинки чотирьох досі виданих книжок Й. Сірки „Актуально”

Перша і четверта сторінки обкладинки четвертої книжки Й. Сірки „Актуально”

Теги: Сірка, публіцистика, Пряшівщина

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати