Фестиваль української пісні Пряшівщини з сорокарічною традицією (ФОТО)

У грудні 1973 року в Будинку піонерів окружного міста Бардіїв у Східній Словаччині відбувся невеличкий огляд української народної пісні Пряшівщини. Його засновником був Культурний союз українських трудящих та Міський національний комітет в Бардієві, а душею та творцем майже всіх понад тридцятьох перших програм – невтомний етномузиколог та збирач фольклору Андрій Каршко (1938-2008), здібний педагог, щойно прийнятий на посаду завідуючого відділу народної художньої самодіяльності ЦК КСУТ. Той вже в жовтні 1973 року опрацював статут огляду, згідно з яким у ньому мали право виступати лише солісти, дуо та тріо – переможці т.зв. „окружних” („обводових”) змагань. Одна і та сама пісня не сміла повторюватися на жодному з майбутніх концертів фестивалю. Це змушувало співаків шукати все нові й нові пісні у своєму оточенні. Їх тексти та мелодії публікувалися у пресі та фольклорних збірниках. Один учасник, дуо чи тріо – могли виступити лише з одною піснею, як виняток – з двома або трьома короткими пісеньками. Цей принцип дотримується досі. Виняток становлять пісні гостюючого співака чи колективу.

Фестиваль української пісні Пряшівщини з сорокарічною традицією (ФОТО)

 

Фестиваль мав величезний успіх і  через десять років перенісся у найбільший спортивний зал міста Бардієва, розрахованому на 1200 глядачів. Та і він виявися  малим для постійно зростаючого числа любителів української народної пісні й організатори змушені були його програму повторювати двічі: після обіду та увечері. Вже п’ятий рік підряд вся його програма повторюється на великій сцені театру ім. Й. Заборського в Пряшеві. Слід підкреслити, що фестиваль від самого початку є платним фестивалем, так що він приносив і певне поповнення каси оргкомітету.

До його підготовки колись були залучені 3-5 працівники культурно-просвітнього відділу КСУТ, методисти п’ятьох окружних комітетів КСУТ та професіональні працівники окружних будинків культури. Весь цей штаб був оплачуваний з державного бюджету. В 1990 році на місці Культурного союзу українських трудящих виник Союз русинів-українців Словацької республіки, однак вже без жодного державою оплачуваного постійного працівника. Наперекір, тому, новозаснований Союз русинів-українців і в несприятливих економічних умовах продовжував усі активності свого попередника КСУТ-у.

Нині величезна робота, пов’язана з підготовкою і ходом фестивалю виконується на громадських засадах. Словацька держава (Міністерство культури) з урядової програми „Культура національних меншин” покриває лише реальні витрати за транспорт, харчування та нічліг учасникам, дає певні гонорари професіоналам, залученим до підготовки фестивалю (головним чином, оркестру), однак не оплачує жодного працівника, який би був відповідальний за цей унікальний огляд українського пісенного фольклору.

Вже після першого річника фестиваль здобув тривалу назву „Маковицька струна”. Маковиця – це понад сто сіл північно-східної частини Бардіївського округу та майже весь Свидницький округ, заселених, в основному русинами-українцями, що прибули сюди в ХІІІ-ХVII ст. в рамках т.зв. „волоської”, тобто пастушої колонізації зі Сходу, з території нинішньої України. 

У фестивалі щороку бере участь 100-120 співаків та співачок із Східної Словаччини та як гість – одна співацька капела або популярний співак або співачка з-за кордону, найчастіше – з України.

Вся програма „Маковицької струни” до середини 90-х років ХХ століття транслювалася українською редакцією Словацького радіомовлення в Пряшеві безпосередньо та в численних репризах, так що співаки, головним чином, лауреати, з дня на день ставали чи не найпопулярнішими особами у Східній Словаччині, а їх пісні набували загальне поширення, головним чином, серед молоді. Вони часто звучали і на хвилях інших радіостанцій, зокрема в передачах на бажання слухачів, адресованих ювілярам.

Від 1986 року кращих співаків та співачок „Маковицької струни” спеціальне журі оголошує лауреатами. Досі цим престижним титулом пишається понад шістдесят людей. Сорок з них виступило і на ювілейній сороковій „Маковицькій струні”.

Звання „лауреат Маковицької струни” не пов’язане з фінансовою нагородою, зате воно відкриває перед його власником двері в радіо, телебачення та на інші фестивальні сцени дома і за кордоном. Кілька з них мають власні аудіо та відеокасети.

Поступово до титулу „лауреат МС” долучалися й інші престижні оціночні грамоти „За розвиток і популяризацію народної пісні”, „Премія приматора міста Бардієва”, „Премія глядачів” та ряд інших. Жодна премія не пов’язана з фінансовою нагородою, зате кожен оцінене ний одержує цінний речовий подарунок від конкретного спонсора.

Чимало лауреатів стали професіональними артистами, співаками та педагогами. Отже, „Маковицька струна” була одночасно школою вивчення музичного фольклору русинів-українців Словаччини, бо після кожного фестивалю відбувалися, одноденні або дводенні курси, на яких спеціалісти вчили співаків як здобувати репертуар, як обробляти пісні, як готуватися до виступів тощо.

Слід підкреслити, що пісня обрана на окружних змаганнях для центрального кола в Бардієві (крім пісень, виконуваних без музичного супроводу) підлягала музичній обробці професіонала, який аранжував її для інтерпретації  з оркестром. Тим спочатку був оркестр Піддуклянського українського народного ансамблю, та ансамблю „Карпатянин”, пізніше – інші професіональні та напівпрофесіональні оркестри, навіть такі як Оркестр народних інструментів Словацького радіо в Братиславі, Оркестр театру ім. Й. Заборського в Пряшеві тощо. В останні роки це – 20-членний оркестр народних інструментів під керівництвом Юліуса Сельчана. Народні пісні в супроводі оркестру набувають набагато більшу художню силу впливу на слухача чи глядача.

Андрій Каршко про кожний річник „Маковицької стрини” (включаючи окружні змагання) вів точну евіденцію. За його підрахунками за перших тридцять років (1973-2002) в окружних змаганнях „Маковицької струни” брало участь 5413 співаків і були проспівані 8292 пісні. З них на центральний фестиваль до Бардієва за 30 років потрапило 1434 співаків і були проспівані 1043 пісні.

За останні десять років статистика, на жаль, не ведеться, та якщо брати до уваги факт, що кількість співаків і виконуваних  ними пісень не зменшується, тож можна стверджувати, що за сорок років на „Маковицькій струні” у Бардієві прозвучало не менше 1350 українських пісень у виконанні понад 1800 інтерпретів. Такою кількістю може похвалитися не багато фестивалів навіть в Україні.

Засновник „Маковицької струни” Андрій Каршко видав шість збірок з репертуаром окремих річників цього фестивалю, в яких задокументовано 846 пісень з нотами. Пісні „Маковицької струни” появлялись спочатку на грампластинках, пізніше – на окремих аудіокасетах. І пластинки, і касети швидко розпродавалися, так що сьогодні вони є справжньою рідкістю.

В 2002 році до тридцятиріччя фестивалю видавництво NITECH у Пряшеві видало 140-сторінкову книжку „Маковицька струна” з оглядовою статтею автора цих рядків українською, словацькою, англійською та німецькою мовами, 25 нотованими піснями лауреатів та пів сотнею кольорових фотографій. Додаток до книжки становила аудіокасета з 26 піснями лауреатів.

Про кожен річник „Маковицької струни” ведеться авдіо, а від 80-х років і відеозапис цілої програми. В українській та словацькій пресі про „Маковицьку струну” опубліковано сотні статей. Отже, майбутній дослідник матиме досить публікованих та архівних матеріалів для об’єктивної оцінки цього фестивалю.

 

*     *     *

І сороковому фестивалю „Маковицької струни” передувала інтенсивна підготовка. Перший її концерт розпочався в суботу 8 грудня 2012 року о 15 год. у закритому стадіоні палацу спорту „Мир” м. Бардієва, другий – там же о 19. год., а в неділю 9 грудня о 15 год. вся програмам втретє була поставлена у пряшівському Театрі ім. Й. Заборського, заповненому повністю.

На відміну від попередніх річників, у сороковій „Маковицькій струні” крім переможців сімох окружних змагань виступило сорок лауреатів попередніх фестивалів. Відкриваючи це свято української пісні у Бардієві голова Центральної ради Союзу русинів-українців Словаччини Петро Сокол підкреслив: „Нашою „Маковицькою струною” ми вже сорок літ заявляємо самі собі і світові, що ми є, що ми живемо на своїй прадідівській землі наперекір усім тим, які не зичать нам добра. Однак ми йдемо дорогою, яку заповіли нам предки”.

Тригодинну програму (режисер – Анна Дерев’яник, конферансьє – Адріяна Балла та Степа Гій, сцена – Ладіслав Цупер) було розподілено до шістьох тематичних частин. Розпочалась вона виходом на сцену всіх 105 учасників. Кожен (крім членів оркестру) – в національному вбранні села, яке він представляє. Переважна більшість виступаючих нині живе в містах, однак майже кожен з них має коріння в селі і саме своє село він репрезентує не лише піснею, але й народним одягом. Була це яскрава палітра костюмів, які давно вже вийшли з реального вжитку, однак виготовлених за автентичними зразками того чи іншого села.

У першій частині („Співаночки от мамочки”) прозвучало вісім місцевих народних пісень з тематикою кохання („Стояла я, стояла я”, „Товаришки мої”, „Хоч фраїрку не мам”, „На кам’юнським полю”, „Ей тоты стары бабы” та інші). Виконавцями були майже виключно лауреати попередніх річників фестивалю: Марія Ванчик-Кийовська з Бардієва, Петро Волчко з Порача, Роланд Ґриб з Видрані, три сестри Кешелі із Ольшавиці, двоспів Василь Дуда та Йосиф Рудий з Кошиць тощо.

До другої частини сценарист та режисер Анна Дерев’яник залучила пісні  про материнську любов. Тут переважали авторські пісні. Відкрила їх „Пісня про рушник” (слова А. Малишка, музика П. Майбороди), що її заспівав наймолодший учасник фестивалю Християн Ґбур із села Ряшів, якого до виступу підготувала професіональна артистка Евеліна Гвать (довгорічна редакторка та дикторка Радіо „Свобода”, яка разом з чоловіком проживає на пенсії у цьому гірському селі). За цією вступною піснею слідували пісні місцевих композиторів, переважно самодіяльних: „Защебетав соловейко” (слова і музика Л. Мацка; інтерпрети – сестри Кантуляки), „Березки, березки” (слова й музика Яна Кромпащика; виконавець – Марія Чулій), „Мамко моя” (автори та виконавці сімейне тріо Смереків із Нової Любовні). Останньою була сучасна патріотична пісня „Материнське слово” (текст Іван Дрань, музика – Іван Сидор), яку заспівала Оксана Гаром із Бардієва.

До третьої частини було залучено п’ятнадцять народних пісень про дівоче кохання: „Кеби-м мала крилечка” (Олександра Євчак із Воронова), „Ей, світив би місячок” (Радован Несторик з Камйонки та Ян Зреляк з Люботина), „Гей, не піду горами” (Мартина Мищик та Христина Яцько зі Свидника) та інші. Тріо – Мартина Мишенда, Михаєла Сабо та Луція Буйняк із Спаської Нової Весі проспівали віночок якуб’янських народних пісень без музичного супроводу.

У  четвертій частині, названій „Нашу співаночку душа полюбила” прозвучало десять народних пісень, також з любовною тематикою. Найбільше оплесків здобула загальноукраїнська чумацька пісня „Їхали чумаки” у виконанні Катерини Кисидай та Степана Штеця з Кошиць.

Змістом п’ятої частини „Родинайко моя” було одинадцять пісень про сімейне життя, головним чином, про важку долю заміжньої жінки: „Ой, биє мене муж” (Івета Свиток із Канаша), „Піду я горами”, „Пониже Кийова” та „Співали когути” (Анна Порач з дочкою Анною із с. Київ),

„Подувай, вітрику” (Михайло Василенко із Зубного), „Ей гучала долина” (брати Замішки із Колачкова). Завершенням цієї частини була триголосна „хрестильна” пісня без музичного супроводу „Ей, дому, баби, дому” у виконанні тріо жінок із Орябини.

Останню частину цього своєрідного концерту – „Співам собі, співам” було присвячено пісням про пісні. В ній чотирнадцять лауреатів колишніх річників „Маковицької струни” проспівало дев’ять народних та авторських пісень. Із солістів найбільше оплесків здобули: Анна Порач із Кийова („Прийшли мі русаля”), Маріанна Железна із Хмельови (дві весільні пісні) та Наталія Пуклуш із Порача (Слов’янська молитва”; слова і музика Янка Волчка-Юрдека). В дуо-співі: Микола Петрашовський з дочкою Наталкою з Гуменнкого („Кажде рано” – текст і музика М. Петрашовський). В тріо-співи: троє членів сім’ї Маґурів із Гуменного („На долині”; текст і музика Яна Маґури).

Кожна із 62 пісень, що прозвучали на 40 „Маковицькій струні” пройшла обробками професіональних музикантів, які пристосували їх до виконання оркестру. Більшість з них музично обробили – диригент та керівник оркестру народних інструментів Юліус Сельчан та його син – теж Юліус. Інші: Володимир Любимов, Вікентій Федор (нині покійний бардіївчанин), Йозеф Грушовський, Мілош Веверека, Марош Гафіч, Любомир Шебей та Славомир Калиняк.

Гостями цьогорічного фестивалю „Маковицької струни” була п’ятичеленна капела сім’ї Сивчів із Руського Керестура в Сербії. Це –потомки руських переселенців із Східної Словаччини, які вже понад 260 років живуть у сербському середовищі, свято зберігаючи свою руську національну ідентичність, мову та культуру. Бардіївській та пряшівській публіці вони представилися народними та авторськими піснями у модерній обробці та в супроводі власних електронних музичних інструментів.

Лауреатом сорокової „Маковицької струни” в Бардієві стало тріо Нікола Адамій, Яна Анічін та Тамара Томашко, які проспівали дрітарську пісню із села Орябина а-capela „Пішов милий з дритом”. Премію прима тора міста Бардієва здобула Домініка Шутяк із Ольшов’ян. Оцінено було і кілька інших співачок і співаків.

На концерті у Пряшеві генеральний консул України Ольга Бенч подякувала учасникам за незабутній концерт і піднесла голові організаційного комітету Павлові Богдану коровай, щойно привезений з Полтавщини, як наочне свідчення того, що Україна не забуває про найзахіднішу гілку українського народу.

Концерт закінчився величальною піснею „Многая літа”, яку разом з об’єднаним хором стоячи проспівали усі глядачі. Шкода, що ні в Бардієві, ні у Пряшеві не було згадано засновника і довгорічного головного керівника цього виняткового фестивалю Андрія Каршка. А він заслуговує на те, щоб майбутні річники цього фестивалю в Бардієві та Пряшеві несли назву – „Маковицька струна імені Андрія Каршка”.

Я вже говорив, що фестиваль української пісні „Маковицька струна” крім своєї національно-освітньої функції є кузнею виховання професіональних музичних кадрів. На доказ цієї тези наведу два приклади.

Сорок років тому на першому огляді української народної пісні в Бардієві захоплення публіки викликав спів учениці основної школи з українською мовою навчання із села Орябина Анни Дерев’яник. Через пару років вона, вже будучи студенткою українського класу Середньої педагогічної школи в Пряшеві, стала лауреатом „Маковицької струни”. Нині вона є доцентом кафедри музичного виховання Пряшівського університету, кандидатом наук, керівником та диригентом кількох хорів світської та церковної музики, які виступали в багатьох країнах світу (включно України та США). Однак на першому місці для неї є хор рідного села, яким вона не лише керує, але й своїм неповторним тенором, одягнувшись у типове орябинське вбрання, виконує оригінальні орябинські пісні. Із своїми подругами Анною Дерев’яник та Марією Канею вона виступала і на ювілейній сорокові „Маковицькій струні”. Більше того, вона була сценаристом та режисером цього чудового дійства. Хто знає якби склалася її доля не бути „Маковицької струни”.

Другий приклад – Микола Петрашовський, зірка якого засіяла на небосхилі перших „Маковицьких струн”. В 1986 році він у складі тріо (Мигалич – Горняк – Петрашовський) став лауреатом МС. Нині він співак та композитор, відомий далеко за межами рідного краю, довгорічний директор Основної школи з українською мовою навчання в Гуменному. Найчастіше виступає разом з дочкою Наталією учителькою музичного виховання – лауреаткою МС.

Завдяки „Маковицькії струні” професіональними або напів- професіональними співаками та музикантами стали: Андрій Каршко, Марія Ванчик-Кийовська, Анна Порач-Шутяк, Беата Беґені, Івета Світек, Анна Кийовська, Маріана Железна та кілька інших.

Правда, „Маковицька струна” має й своїх недругів. Є сили, які б хотіли перетворити її в антиукраїнське дійство, ареною „політичного русинства”. Та я вірю, що цей фестиваль і в складних матеріальних та політичних умовах збереже свій первісний характер і продовжить славу народної та авторської пісні русинів-українців Словаччини.

Микола Мушинка. Фото: Маріан Шот та Мирослав Ілюк

Частина учасників „Маковицької струни” в Бардієві. Зверху  

     модератори: Адріана Балла та Степан Гій

Християн Ґбур з Ряшова заспівав пісню „Рідна мати моя”

Частина глядачів та оркестр „Маковицъкої струни” в спортивному залі м. Бардієва

Співачка Маріана Железна з Хмельової

Лауреатки „Маковицької струни” 2012 року: Нікола Адамій, Яна Аничин та Тамара Томашко

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
29 грудня 2012р.

Теги: Маковицька струна, Пряшів, Бардіїв

Коментарі

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи