«Повість про Миколу Мушинку» презентували сьогодні в Ужгороді

Фільм розповідає про життя Миколи Мушинки, який, навчаючись в аспірантурі у Празькому та Київському університетах, був висланий з СРСР до Пряшева через контакти з дисидентами, а за контакти з ними у 1971 році був звільнений та змушений працювати пастухом та кочегаром.

Стрічку знімали в його робочому кабінеті в Пряшеві, у рідному селі Курів, де довелося працювати після звільнення з університету, а також в Ужгороді. Учасниками фільму виступили відомі на Закарпатті мистецтвознавець Михайло Сирохман та літературознавець Іван Сенько.

Тривалість фільму – 30 хвилин. За цей час творці розповіли про середовище, в якому виростав видатний земляк. Сам Микола Мушинка поділився спогадами про те, як з росіянина став українцем, усвідомивши, що його родичам (та й самому) ближчий і зрозуміліший Шевченко, аніж Пушкін чи Тютчев. Розповів про дружбу із Іваном Дзюбою, з яким товаришував у Києві, будучи аспірантом, і через рукопис якого Миколу Мушинку вигнали до Пряшева. Йдеться у фільмі і про те, як довелося 5 років працювати пастухом, а потім, іще впродовж 15-ти, кочегаром. Саме тоді Микола Іванович написав книгу про Володимира Гнатюка – українського етнографа, фольклориста, мовознавця, літературознавця, мистецтвознавця, перекладача та громадського діяча. Принагідно академік презентував закарпатським журналістам нову, уже 5-ту книгу про Володимира Гнатюка – дослідника фольклорних багатств Закарпаття та руснаків екс-Югославії. У другій частині фільму, яку планують відзняти, згадуватиметься і про тривалу роботу Мушинки над цією працею.

«Важливим для мене є факт, що у пресі, зокрема словацькій, мене звинувачували у приналежності до агентури STB, таємної поліції під час комунізму. Та, аби встановити історичну справедливість, творці цього фільму поїхали в Інститут пам’яті народу і довели, що це неправда. Більше того, на підставі отриманих документів було встановлено, що за мною стежили 30 людей. Про це є відповідні документи. «На мене було написано 485 справ, але коли пав комунізм, все знищили і залишили лише 2 справи», – розповів академік. До речі, вісімнадцятьох з тих людей, що стежили за Миколою Мушинкою, він знає особисто і дотепер з ними спілкується.

Презентував також Микола Мушинка каталог приватної колекції, яку становлять картини українського художника Олекси Новаківського. «На сьогодні я є власником найбільшої у світі колекції картин Олекси Новаківського. Вона нараховує 54 оригінали. 22 роки тому картини виставлялися в Ужгороді. Після цього — у різних містах світу. Влітку цього рокув впродовж трьох місяців була облаштована виставка у Львові, після того — в Острозі, в академії. А 5 грудня її зможуть побачити у найбільшій галереї в Києві – «Арсеналі», – розповів Микола Мушинка.

«Мене часто питають журналісти, як я став власником такої кількості картин. Спочатку ними володів близький друг Новаківського — Іван Голубовський. Помираючи, він заповів колекцію доньці, яка у 1973 році покінчила життя самогубством. Оскільки вона не мала дітей, то картини потрапили на аукціон. Так виявилося, що я був єдиним покупцем. Ціна на картини була така низька, що я зміг купити їх на платню пастуха, яким я тоді працював», – розповів пан Микола.

Сьогодні Міністерство культури оцінило колекцію у 225 тисяч євро, та продавати її Микола Мушинка не спішить. Каже, що, ймовірно, подарує якійсь українській установі, адже хоче, аби створене на Україні там і залишалося.

Теги: Мушинка, фільм, книги, презентація

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати