В Ужгороді презентували видання про трагедію насильницької колективізації на Закарпатті (ФОТО, ВІДЕО)

Підготовлений редколегією обласної Книги "Реабілітовані історією. Закарпатська область" фундаментальний збірник документів і матеріалів "Колективізація в Закарпатті: політичні та адміністративні заходи примусового впливу на селян. 1944-1955 рр.", що його видало Всеукраїнське державне видавництво "Карпати", стосується періоду проведення “суцільної” колективізації на Закарпатті, який залишився у пам'яті мешканців краю як час надзвичайно болісних перемін — переходу від одноосібної до колгоспної системи господарювання на землі, колективних виступів проти організації колгоспів та масових арештів селян і їх ізоляції в табори ГУЛАГу. Книга є продовженням серії видань, присвячених донині “закритим сторінкам” історії Закарпаття. Упорядником книги є знаний дослідник Олексій Корсун, власне ж видання побачило світ на виконання Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій”, директив та постанов Верховної Ради та розпоряджень Кабміну. 

Як розповів під час презентації директор Всеукраїнського державного видавництва “Карпати” Віктор Браславець, унікальність видання, що тільки-но вийшло з друку, зумовлена цілковито документальною його основою. “Це не спогади людей, це документальні архівні матеріали, рішення судів, рішення прокуратури, слідчих, матеріали допитів, юридична база, на підставі якої тоді працівали. Це величезний обсяг документів, більшість з яких взагалі вперше публікуються для широкого глядача. Крім того, що тут зібрана величезна кількість архівних матеріалів, книга до всього ще й розкриває конкретні долі окремих людей, які потрапили під той каток історії”, — зазначив Віктор Браславець.

Презентоване видання послідовно відтворює методи та заходи колективізації з усіма її наслідками у вигляді реальних вироків та тюремних термінів для “незгідних”, втілювані у повоєнні роки на Закарпатті з метою "стандартизування" області за мірками усієї радянської України зокрема та СРСР загалом. 

Як розповів упорядник книги Олексій Корсун, “акцент зроблений, перш за все, на законодавчі документи, які фактично давали право місцевим органам проводити такі репресивні заходи. Є тут, наприклад, документ — постанова ЦК ВКПБ і Ради народних комісарів, підписана Сталіним і Молотовим у травні 1939 року. Використана і ціла низка статей із тодішнього Кримінального кодексу. Тим, хто читатиме книгу, я рекомендував би починати саме із цих документів, аби зрозуміти принципи колективізації із логічним “нанизуваням” історичних подій та розгортанням людських доль”.

Так, скажімо, якщо на старті “колективізаційних” процесів на Закарпатті незвичні до методів радянської влади закарпатці ще не встигли вповні усвідомити масштаби пов'язаної із цими процесами трагедії, то вже за 2-3 роки, із першими арештами та розкуркуленнями, прийшло абсолютне її розуміння.   

“Після 2-3 років радянського “газдування” на цій землі почалися процеси примусового втягування в колгоспи, із призначеннями великих термінів ув'язнення тим, хто в колгоспи не хотів. Із розкуркуленням та засланнями “куркулів”. “Під шумок” колективізації нерідко зводилися рахунки із симпатиками Карпатської України 1938-1939 років”, — розповів Віктор Браславець. 

Спогадами із власного дитинства із відтворенням процесів колективізації, які торкнулись особисто його родини, поділився присутній на презентації доцент кафедри історії України УжНУ Іван Чаварга. “Добре памятаю, як все відбувалось. Наша сім'я нараховувала двох жінок — бабцю й мамку, вітчим щойно повернувся з фронту, троє дітей... У лютому 1948-го, у селі Гусний ми мали в господарстві 3 корови, 2 воли, декількох теляток, до 20 овець — усе на своїй власній праці, на праці отих жінок і дітей. Того вечора зайшли до хати три “рая”: райком, райвиконком та райКДБ, сідають за стіл, кладуть туди ж пістолети спокійно і кажуть: “Або ви подаєте заяву в колгосп, або ми ставимо питання про розкуркулення та відправку вас у Сибір”. І це не тільки в нашій хаті, а суцільно. І в той же вечір пишеш заяву на вступ і усуспільнення реманенту та живності, бо — що робити? Потім вже, підлітком, відвідуючи школу, я ніяк не міг зрозуміти: чому нас переконують, що ми щасливі? У чому щастя моєї матері та вітчима, в яких на власній землі відібрали все, оце все усуспільнивши і лишивши 50 сотин, з яких ми б і жили? Це була одна із найбільших трагедій, яка за часів СРСР традиційно замовчувалась — всі ж тоді мали бути щасливим”, — розповів Іван Чаварга.

Співзвучно із його розповіддю пролунала історія багаторічного очільника обласного осередку Спілки політв'язнів та репресованих Івана Коршинського, який пригадав історію життя свого заступника Юрія Деяка. Коли тому було 16 років, батька Юрія Деяка арештували у Велятині як куркуля, мати з відчаю фактично збожеволіла, через що потрапила на лікування до Берегова. З обурення юнак пішов у підпілля, однак, незабаром Юрія Деяка зловили зі зброєю і засудили до страти — і все це у 16 років. Першопричиною ж цієї страшної ситуації послугувала по факту вона ж — колективізація... 

Наприкінці зустрічі, підсумовуючи все сказане, Борис Кушнір констатував:  впорядкована й нині випущена книга — це “незаживаюча рана. Вся біда в тому, що історію ми свою, за великим рахунком, і не знаємо... Специфіка цього видання справді унікальна — зараз ще живі немало закарпатців, які пам'ятають ті процеси і знають про них. Тому, треба це молоді обовязково доносити, аби саме молодь тепер уже знала правду”. 

Теги: колективізація, видання, презентація, Ужгород

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати