Протистояти режим(чик)у. Сміху.очками!

350 гривень для Балог і  Петьовки

Еловре (угорське – вперед)! 14 жовтня, на Покрови, на «Українській  правді» (я за рік звик до сайту, як наркоман до ширки: якось легше на душі, що живуть на білому світі Сергій Лещенко і Мустафа Найєм) вгледів цікаву новину, мовляв, в Інтернеті поширюється безстроковий флеш-моб «STOP#Zek!» – українці пишуть  Яну Ковачу послання на гривнях. «Зека геть!», «Янику на золотий унітаз», «Дауну на Межигір’я», «Янукович = Чаушеску» – ці написи так підняли мені настрій, що я обісцявся. Кава ще діяла, тому відразу взявся підтримати ініціаторів акції.  «Януковичу на видання нової книги», «Янику на клепки» і «Янику на ліки» – так я відірвався того вечора на трьох новесеньких і гладесеньких 10-гривневих купюрах. Наступного дня  сплавив червінці у «Вопаку».  На більше мене не вистачило. Здавалося б, простий і наївний – насправді ж оригінальний і дотепний хід. Якби  моя воля – присудив би хлопцям якусь премію за винахідливість, за гостре, як лезо, почуття гумору. Як і автору афоризма «Спасибо жителям Донбасса за президента Пидараса!», який уперше в серпні скандували столичні вболівальники перед матчем між київським «Динамо» й львівськими «Карпатами». Лише за одну таку речівку, що розхитує режим, людину (як шкода, що її вже ніколи не вичислити!) нараз треба приймати в Спілку письменників і давати Шевченківську премію, а не за примітивні вершики перебийносів-блатників. Адже нещодавно вже львів’яни (!) горланили могутній слоган, причому прикрасили шоу великим написом «Традиції дорожчі за штрафи». Сила!!! Мене знову від сміху потягнуло пішати. До речі, сподіваюся, що скоро повернеться з Литви бізнесмен Денис Олейніков... 

Минув місяць – і  знову з’явилася дяка розважитися. Лише наразі засвербіло понаписувати всіляку туфту для Віктора Балоги, Івана Балоги та Василя Петьовки. Як відомо, перші двоє – рідні брати, а третій –  двоюрідний брат перших двох. Окрім того, перші двоє – двоюрідні брати третього. Але третій – що рідний для тандему. У другого й третього життя вдалися запаморочливими темпами завдячуючи першому. Натомість позиції першого були б слабшими без тих двох. Усіх трьох об’єднує безмежна любов до трьох – Завидова, Закарпаття та «Єдиного Центру» (погодьтеся, що назва партії – дебільнувата,  правда, ще є «Фронт змін»).

А тепер по суті. Здається, у вересні шеф МНС Віктор Балога уламав Миколу Азарова заплатити ще 107 мільйонів гривень за укріплення дамб і берегів закарпатських річок. Я був окрилений черговим урядовим траншем на ліквідацію наслідків трьох паводків. Як і радісно пукнув від того, що тендери на виконання безконечних робіт виграли три – мукачівська, хустська й виноградівська – фірми, які так чи інакше позирають у рот власнику «Барви». Справді, ліпше най наші хлопи урвуть собі відкатами бодай 35 лимонів, ніж, приміром, іванофранківські, полтавські чи донецькі (останні вже просто зажралися). Відтак я вирішив якось долучитися до благородної справи – приборкання  річок. Правда, в мене нема ні бажання, ні нервів бігати по банках і заповнювати бланки. Я  вірю в спостережливість і порядність касирки в супермаркеті «Барва», де при нагоді сплавлю 200-гривневу купюру з маленьким написом  «Віктору Балозі на укріплення лівого берега Тиси від МВФ» (ні, не від Міжнародного Валютного Фонду, а від Михайла Володимировича Фединишинця).Побачить дівчина, коли рахуватиме виручку, – може, й передасть директору, а ні – може, якийсь балогівець, пройнявшись протипаводковою програмою, принесе купюру з фейсом Лесі в офіс виноградівської фірми…

За послідні роки, видно неозброєним оком, і бос крайової ради вундеркіндів Іван Балога також ловить кайф від влади, від можливости спрямовувати потоки бюджетних коштів. Кілька років тому, мабуть, газета «РІО» чи «Моя Новинка» передрукувала звідкись матеріал про палаци місцевих керманичів. Усі вже вивітрилися з голови – лише не величезний, архітектурно сірий  будинок завидівського ужгородця з мукачівською пропискою. З одного боку нічого дивного, адже чоловік роками крутиться в бізнесі, з іншого – закрадаються сумніви, проймає дрож і включається фантазія, як і вудки можна тілько бабла нагребсти. Иппен прибіг на гадку й гидкий конфлікт Івана Балоги зі своєю сусідкою за клапоть землі. Захищаючи свою власність, жінка  пригрозила мужику скаргою в різні інстанції. На що  почула розпальцьовану реакцію, мовляв, пишіть куди  і скільки хочете, мовляв, таких, як ви, тисячі, тобто з того нич не буде. Жінка даремно образилася – правду фатів уповів.

Особливо я тішуся з Івана Балоги, коли вун, подорожуючи отчою землею, перерізає символічні червоні стрічки. То з губернатором, то з тим мером, то з онтим підлеглим, то з антотим керівником, а то й із брателлом. І всі на подобенках – щасливі. А чому б і ні: там дитсадок збудували, там спортмайданчик відкрили,  там школу відремонтували, там дорогу проклали, там дерева посадили.  І так помалу-помалу дух Балог уже витає всюди – над сплюндрованими горами й полонинами, над нещасними річками й озерами, над брудними містами й селами, зазираючи в кожну убогу хатину. Ні, я не заперечую стрічкове дійство –  просто я байдужий до червоного кольору. Та й не пасує туй червоний. Та й  пора щось міняти, чимось виділитися. Приміром, нейтральна зелена стрічка символізувала б візитівку Зоряного Краю – гори. Челядники чесні, чи ви вже здогадалися, з яким написом гулятимуть мої, зароблені  в поті чола на сторожницькому полі 100 гривень?     

Третій фатів Василь Петьовка – не просто член, а лідер «Єдиного Центру». Звучить, чи не так? Торік у жовтні, за два дні до виборів дві жіночки  принесли мені на хату  150 гривень, культурно сховавши їх у політичну рекламку керуючої і спрямовуючої сили. Паспортні дані не наважилися, як в інших, попросити. Можливо, мій фейс підказав їм, що я не зашуганий і не хибашний. Зашуганим і хибашним був би, коби-м гроші не взяв (так зробив мій сусід, побоявшись наслідків). Але це були перші вибори, на які я не пішов. Ні, не через підкуп – півдня збирався і врешті полінувався. Айбо гризе мене донині, що ті три 50-гривневі купюри дістав за дякую.

 У світлі останніх рішень парламентського збіговиська про п"ятивідсотковий бар’єр для партій на виборах 2012-го «Єдиному Центру» (не знаю, як туй мусай писати слово «центр» – з великої чи малої літери, тому про всякий випадок піндюрю велику) нич не світить - хіба що лампочка Ілліча в кінці тунелю. Шкода, їй-Богу, дуже шкода! Хоча й так нема проблем: хлоп по-мажоритарному втре всім носа. Водночас я категорично проти припинення  партійної роботи. Навпаки: Василю Петьовці ще з більшою впертістю й наполегливістю треба створювати  реальні, а не фіктивні ЄЦівські осередки – у Верхньому Водяному й Нижньому Студеному, у  Великих Лазах і Малій Доброні, у Лікіцарах і Пацканьові, у Голубиному й Розівці, і навіть у піднебесних Кужбеях, де часто літає моя душа. Словом, один полтиник повертаю. З написом «Василю Петьовці на створення єцівського осередку в Кужбеях від МВФ». Ок’, добродію Василю?

Фіґлі фіґлями, але божуся здоров’ям своїх майбутніх доньок Бланки й Ілонки, що попри все завжди плекав симпатії до плюс-мінус десяти місцевих князьків, зокрема й до цієї локал-патріотичної Трійці. Так-так, най туй ліпше буде єцівський режимчик Віктора та Івана Балог на чолі з Василем Петьовкою, ніж, приміром, есдеківський режим Віктора Медведчука й Івана Різака на чолі з Оксаною Марченко. Правда, я не проти, аби красуня Ксеня сама, без мужа, дефілювала коридорами нашого Білого Дому в своїх нарядах, що дорівнюють, за підрахунками експертів, річному бюджету Закарпаття…

35 гривень для Литвина, Єфремова й Хорошковського

А тепер друга серія мого видримбування. Іду, мовити б, не вглиб, а вшир. Знаєте,  я вже не хочу чіпати проффесора – неоригінально. Воно гарант 200 золотих родин, які гнучко користуються його необмеженою обмеженістю; воно розбудовує свою резиденцію так, ніби буде царювати ще сто років; воно уклало харківські угоди, порадившись лише зі своєю Людою; воно щиро вірить, що з Європою треба вести переговори тримаючи пальці віялом. Що парадоксально: півень хоч куди, а вже очко тремтить виступати на відкритті стадіонів до Євро-2012 (влітку чемпіонат, восени вибори – не факт, що країна цілком не з’їде з глузду).  Послати ж прем"єру-реформатору Міколі Першому купюру – також слабо. Це дідок-очкарик, який отримує зарплату й пенсію тими ж відкатами, який перфектно володієт четвертою східнослов"янською язиком, який уже всім набрид своїми бравурними заявами про піцюньке зростання економіки, про недоцільність співпраці України з МВФ і який, за висновками провідних політологів, у душі на все начхав.

Отже, припсую я три купюри для одних із найнеприємніших типів українського так званого владного бомонду – Литвина, Єфремова й  Хорошковського. Для обізнаних – це більше, ніж ключові фігури. Незалежні один від одного, але все-таки міцно пов’язані. І безпосередньо причетні до створення  противної атмосфери в політичному й бізнесовому житті України.

Перший, Володимир Литвин, – рідкісно слизький тип.  Побувши кілька років пуцошем Кучмо, доля йому вдруге жирно всміхнулася – очолив 449 тарганів. Цікаво, що за тиждень до спікерування ламався перед камерами, як цілка, мовляв, не хоче, мовляв, велика відповідальність, але ж урешті рудий конструктор заставив. І так підбурювач вбивства Гії увійшов у  ролю вождя племені, що ледве-ледве пережив (здавалося, що повіситься) поразку на виборах 2006-го. Але вкотре, завдячуючи незаконному указу Юща про розпуск парламенту і своїй сірости, політична повінь випадково винесла блазня з 20 тупими штиками на поверхню. Награно ввічливий, з хитренькими очима, радий, як дітвак, що сидить у президії і копирсається в дурацьких паперах, що постійно шукає консенсус між фракціями. А якою невиразною була його поведінка в пору Помаранчевої революції! Саме таких Ліна Костенко охрестила державними… вужами. А як прилизано позирав з біґ-бордів з дотепним, але контраверсійним закликом «Обирай нормальних!» А як член-кор роками нахабно викручується і звивається, ніби гад, перед неспростовними доказами Мельниченка! А який смішний, коли  намагається щось розумне сказати, а не виходить! Хоча  сеґиняшному здається, що виходить. Усе його гниле нутро зафіксоване на кількох свіжих фото у vip-секторі на «Олімпійському» після матчу між Україною і Німеччиною. Ахметов і Янукович тиснуть один одному руки, а Вовочка  інстинктивно…Фу-у-у-у! «Литвину на свічку для Гії» – і так на мить крутнулося в голові написати на 20 гривнях. Ні, це недоречно. «Литвинам на золотий пісюар в Ореанді від МВФ» – оце в десятку. Як відомо, дружина Литвина Тетяна – співвласниця фантастично розкішного житлового комплексу в селищі Ореанда, що під Ялтою. Подвійний тарган, як видно з висоти пташиного польоту, від Яника в жадібности, в погоні за дармовими гектарами далеко не втік.

Олександр Єфремов – начальник фракції ригіоналів. До речі, коли з’явився на обрії, то мимоволі асоціювався в мене з видатним українським літературознавцем Сергієм Єфремовим, якого знищив Сталін (Господи, чому однакові прізвища мають такі різні люди?!) А фрікційний Єфремов – докус нахабний, цинічний і – ніде правди діти! – енергійний.  Інколи народжується враження, що спить у студії каналу «Інтер». Піниться, як морська хвиля, хвалячи політичний, економічний і гуманітарний курс Януковича. У всьому досконало розбирається – така собі Ганна Герман у штанах. До слова, я  б на їхньому місці роман зав’язав. Серйозний. Така  пара була б – що два пальці обісцяти затьмарила б притоптаного Симоненка з цицькастою Ващенко!.. Та мушу визнати, що тяжко мені бути категоричним в оцінці рига.  Я був приємно шокований, коли 20 вересня Єфремов  не побоявся вийти до розлюченого натовпу афганців і чорнобильців. Звісно, стояв подвійний кордон міліції – і все ж, їй-Богу, сміливий! Хоч і з легким переляком на обличчі, зате вислухав двох конкретних, як донецькі пацани, афганців, які в будь-який момент могли так утесати недоторканного, що опинився б  на флагштоці будівлі ВРУ. Та й і з натовпу могла в телезірку полетіти, най ся не приказує, сліпа куля або якийсь нелегкий предмет. І це тоді, коли Сашуневі колеги-засранці, сховавшись у парляментському туалеті (!), поспіхом знімали з піджаків депутатські значки. Отже, це мій червінець з написом «Єфремову на пиво за сміливість 20 вересня 2011 від МВФ»  довго шарудітиме в Україні.

Ще один непересічний кадр – безпекант Валерій Хорошковський. Шеф так званої команди озимого покоління, міністр економіки (пригадали нереально самозакоханого чоловіка в чорних окулярах на різних засіданнях?), робота в Раді Національної безпеки й оборони, бос Державної митниці – і в результаті такі статки, що завтра й Ахметов вимагатиме поділитися секретами. І я розумію Юльку (тримайся, дорога, ми з тобою!) як жінку, котра колись  кепкувала, мовляв, перед тим, як вийти на люди, Хорошковський три години сидить у салоні краси. Просто диву даєшся від недалекоглядности Юща – призначив, мовити б, фальшивого красеня першим заступником Наливайченка. Згодом Яник дав усі карти в руки. І нині 42-річний власник восьми (!) телеканалів, зокрема й «Інтера», першорядний олігарх знає всі державні таємниці. Прикро! До речі, я, бувало, сумнівався, аналізуючи цього чоловіка: ніби приємний і ніби ні. Але час розставив усе на свої місця. Я ледь не впав від приголомшливої новини – нарцис випросив у Яника ще й звання генерала армії. Яке вошливе єство в людини! Можна лише уявити негласну реакцію справжніх офіцерів! Словом, генераліссімусу грьобаному посилаю п’ятак на звізду на погони…

Алес, шановні, я втомився. Бути в тіні.

Далі буде, коли дяка буде…

17-20 листопада 2011 року, редаговано 4 грудня

Теги: Балога, Єдиний Центр

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати