Народилася 3 квітня 1916 року в Ужгороді на вулиці Собранецькій, 33. «То був дурний апріль», - жартувала. Її батьки – куратор греко-католицької церкви Ян Сливка (родом зі села Клячаново, що на Мукачівщині) і домогосподарка Жужанна Мадяр (родом зі села Бежовце, що в Словаччині) – мали 9 дітей. Але троє вмерли малими, а саме Лоціко (до речі, Ерделі лежить на Калварії на ньому), Моргітка, Морішка. Зосталися Дюла, Пітю, Анна, Йончі, Йовжі і Магда. В дитинстві Магда щороку ходила до знайомих болгар полоти моркву. Зароблені гроші віддавала матері. Закінчила словацьку школу. Через гімназиста Андрія Товта 16-річна юнка познайомилася зі 41-річним старим леґінем Адальбертом Ерделі. І художник закохався в натурницю. У 1934 і 1937 роках Магдалина їздила в Італію до сестри Анни. Відпочивала в Римі, Мілані, Равенні, Флоренції. Трохи працювала й танцівницею. «Ерделі мені туди писав, аби поверталася додому. Дружині Бокшая казав, що не знаходить собі місця, що жити без мене не може. До Трнави вислав мені гроші, бо на границі з Німеччиною, перед Віднем, несподівано мусіла-м пересісти на інший поїзд. Стрічав мене туй із ружами», - так колись колоритно розповідала мені пані Магдушка. Жінка вільно володіла словацькою та угорською мовами, розуміла закарпатську, українську та російську.
Наприкінці 1938 року Магдалина Сливка й Адальберт Ерделі оселилися на вулиці Тихій (нині – Ерделі) у будинку, який подарував художнику давній приятель, інженер Ян Груза. Через політичні катаклізми на Підкарпатській Русі чех поспіхом покидав Ужгород, тому й вирішив зробити благородний жест. Згодом будинок став постійним місцем зустрічі митців, своєрідним культурним осередком. Магдушка й Бийло прожили на віру 23 роки. Розписалася пара в лікарні в липні 1955 року, тобто за два місяці до смерті художника. Як відомо, Ерделі відійшов у засвіти 19 вересня. Похоронили його наступного дня.
Ставши вдовою, Ерделійка десятиліттями вела спокійний, одноманітний спосіб життя. Регулярно ходила на ринок за продуктами, варила собі їсти, відпочивала в саду, постійно дивилася угорські телесеріали, навідувала сусідів, знайомих, аби поспілкуватися, доброзичливо попліткувати. Планувала і вдруге вийти заміж, але не склалося. У тяжкі 90-ті займалася й човникарством. Водночас півстоліття ревно берегла пам»ять про мужа. Берегла так, як могла, як розуміла. Хата Магдалини Ерделі нагадувала музей, натомість створити справжній господарка категорично відмовлялася. Вперше Ерделійку злочинці обікрали в листопаді 2000 року. Тоді їм вдалося безслідно зникнути з чотирма полотнами. А вже в ніч на 17 вересня 2004-го ці ж покидьки перекусили пасатижами двері-ґрати, проникли в будинок і, зв»язавши 88-річну вдову електричним дротом, викрали всі 50 полотен. Хоронили Ерделійку на Барвінкоші 20 вересня, тобто рівно через 49 років після чоловіка. Я переконаний, що це якесь загадкове послання з небес…
Магдалина Сливка. Ужгород, 1934 рік
Родина Магдалини Ерделі(Сливки). Сидять (зліва направо): Юлій Сливка (працював чоловічим перукарем), батьки Жужанна Мадяр (домогосподарка, до речі, зростала сиротою) і Ян Сливка (куратор греко-католицького кафедрального собору, до речі, був на заробітках і в Америці). Стоять: Петро Сливка (працював жіночим перукарем), Магдалина і Йосип Сливка (у 1939 році вбитий гортіївцями, до речі, Магдалина й Адальберт Ерделі похоронили його за власні кошти). На фото нема сестри Анни й брата Івана.Фото Іштвана Кочурека, Ужгород, вул. Мукачівська, 1934 рік
Магдалина та її сестра Анна в Мілані, 1934 рік
Сестра Магдалини Анна, 1956 рік
Магдалина Ерделі зі сліпим голубом, 1983 рік.
Магдалина Ерделі. Фото Михайла Дороговича, 1999 рік.
Вона спочиває на Барвінкоші.