Закарпатській адвокатурі виповнюється 65

Закарпатські ж адвокати цього року відмічають 65-річний ювілей, адже їх історія розпочалася набагато раніше.

Після приходу на Закарпаття восени 1944 року військ Червоної Армії почався процес руйнування старого державного апарату і формування нової державно-правової системи  — Закарпатської України.

Для відстоювання і захисту інтересів всього народу Закарпатської України було створено "цілком нову демократичну " систему судових і прокурорських органів: Спеціальний Суд (Декрет Народної Ради Закарпатської України (надалі НРЗУ) чис. 22  від 18 грудня 1944 року "Про утворення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України"), народні суди (Декрет НРЗУ чис. 33 від 12 січня 1945 року "Про організацію судових органів Закарпатської України"), органи прокуратури (Декрет чис. 34  від 12 січня 1945 року "Про створення органів прокуратури Закарпатської України").

У зв'язку з цим "для обслуговування населення, оказування юридичної допомоги в судах і у всіх інших правових питаннях" було вирішено створити "нову демократичну організацію народної адвокатури" (Декрет НРЗУ чис. 35 від 12 січня 1945 року "Про організацію роботи народної адвокатури"). Цей правозахисний інститут планувалося створити у формі колегії адвокатів, до складу якої мали  увійти адвокати і заступники (оборонці).

Для такої організації народної адвокатури при ресорті юстиції в місті Ужгороді було створено організаційне бюро колегії адвокатів Закарпатської України, завданням якого було розгляд заяв та прийняття в члени колегії адвокатів осіб, що бажають працювати в народній адвокатурі. Особам, які не будуть прийняті до народної адвокатури, займатись адвокатською діяльністю заборонялося.

Уже 6 лютого 1945 року відбулося перше засідання оргбюро, на  якому було прийнято проекти про організацію народної адвокатури і про тарифи винагороди за роботу адвокатів, було складено "формуляр опросного листа" для кандидатів у  члени народної адвокатури та прийнято рішення про продовження строку прийому заяв до 1 березня 1945 р., щоб дати можливість усім бажаючим виявити свою волю.

На підставі прийнятого оргбюро проекту про організацію народної адвокатури Уповноважений НРЗУ в справах юстиції, яким на той час був др. Борецький С.В., своїм Розпорядженням чис. 14 від 20 лютого 1945 р. затверджує Тимчасове положення про організацію і діяльність народної адвокатури, яке детально регламентувало порядок  організації та діяльності органів адвокатури.
 

Відповідно до §2 цього положення  "всі колишні адвокати, які виявляють бажання працювати в народній адвокатурі Закарпатської України, повинні зголоситися до організаційного бюра особисто або листовно і подати про себе необхідні відомості. Так само можуть зголоситися до оргбюра, чи подати листовно заяви з прикладенням документів про працю і про освіту всі ті особи, які ще не працювали як адвокати, але мають закінчену юридичну освіту і мають дворічний стаж роботи в суді, адвоката, або адміністративному уряді, далі особи, які хоть і не мають закінченої юридичної освіти, але працювали на судовій, прокурорській або адвокатській роботі, на адміністративних та інших подібних урядових посадах, внаслідок  чого мають достаточний практичний і життєвий досвід і по своїй діловій кваліфікації можуть оказувати населенню юри¬дичну допомогу і бажають працювати в якості адвокатів, респ.заступників (оборонців)".

Отже, всі бажаючі поділялися на три групи: особи, які працювали адвокатами до цього часу; особи з юридичною освітою і  дворічним стажем роботи та  особи з незакінченою юридичною освітою, але з достатньою юридичною практикою.  Такий  поділ робився невипадково. По-перше, претенденти перших двох груп приймалися до народної адвокатури як адвокати, бажаючі ж третьої групи могли розраховувати на звання заступника (оборонця). По-друге, кожна група подавала різний пакет документів.

Але були вимоги, які ставилися до всіх претендентів в члени колегії адвокатів без винятку, і це зумовлювалося виключно захистом інтересів народу  Закарпатської України : 1) володіння "мовою українською і руською"; 2) "при попередніх режимах не заплямували себе ворожою діяльністю супроти свого народу" (§1 Декрету чис. 35). Щоб підтвердити свою відповідність вищевказаним вимогам, потрібно було подати до організаційного бюро "запитний лист" і характеристику від Народного Комітету. Відсутність цих "важливих" документів  закривала двері в народну адвокатуру.

За наявності всіх необхідних документів організаційне бюро колегії адвокатів  розглядало заяви осіб, які бажали працювати в народній адвокатурі, та приймало рішення про прийняття або неприйняття їх до списку адвокатів. Оскаржити  рішення оргбюро про відмову у прийнятті до числа адвокатів можна було Уповноваженому Народної Ради в справах юстиції, рішення якого було остаточним (§5 Тимчасового положення про організацію і діяльність народної адвокатури).

Незважаючи на такі вимоги, вже станом на 5 березня 1945 р. до організаційного бюро було подано 64 заяви про прийняття в члени колегії адвокатів Закарпатської України. Серед бажаючих було 30 колишніх адвокатів, 29 юристів і 5 осіб "без правничого образовання".

5 березня 1945 р. оргбюро провело своє друге засідання, на якому й були розглянуті подані заяви. Результат був таким: 19 осіб прийняті як адвокати "без жадних запитів". Їм відразу ж  було визначено округ,  де  вони мали працювати; одного прийнято в якості заступника (оборонця); п'ятьом претендентам відмовлено у зв'язку з "недостатком " юридичної освіти; іншим претендентам запропоновано додати  до своїх заяв необхідні документи в 15-денний строк.

За запис у члени колегії адвокатів встановлювалася такса: для адвокатів – 700 пенге (угорськими грошима), для заступника (оборонця) – 350 пенге.  Несплата в зазначений термін такси тягла за собою виключення з колегії адвокатів. Багато адвокатів не мали змоги сплатити всю суму відразу, тому оргбюро на їхнє  прохання дозволяло їм платити місячними ратами. Щоб мати уявлення про тодішні ціни, наведемо деякі з них: центнер пшениці коштував 34 пенґе, маку – 200, живої ваги телятини найвищого сорту – 220, а свинини – 290 пенґе.

З числа осіб, прийнятих до Народної адвокатури, організаційне бюро утворювало юридичні консультації в кожному окружному центрі, а також в інших містах, де діяли народні  суди. У великих містах, таких як Ужгород, Мукачево, планувалось створити по дві і більше юридичних консультацій  залежно від потреби і для кращої організації роботи з обслуговування громадян та надання юридичної допомоги.

Адвокатська діяльність у той час була складною справою, передусім через відсутність великої кількості нормативно-правових актів, якщо не сказати взагалі законодавства. Протягом 1945 р., коли Закарпаття формально не входило ні до Чехословаччини, ні до Радянського Союзу, у судочинстві діяли окремі статті Кримінального кодексу СРСР або норми декретів НРЗУ.

Так, згідно з § 4,5 Декрету НРЗУ чис. 22 від 18 грудня 1944 р. "Про утворення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України" втрачали чинність "всі закони і розпорядки мадярського  і окупаційних  урядів. До видання  карних, карно-процесуальних та інших законів, Спеціальний Суд керується своєю народною правосвідомістю та внутрішнім переконанням, що базується на потребі оборони суверенітету уряду і особистих прав горожан". Тому  адвокату треба було наводити дуже переконливі доводи на захист свого клієнта, щоб схилити на свій бік народну правосвідомість та внутрішнє переконання "служителя" Феміди, який "користується довір'ям народу", і добитися позитивного для підсудного результату і при цьому не посилатися на закон. Другої можливості довести свою правоту у адвоката не було, оскільки вироки Спеціального Суду оскарженню не підлягали.

Виграти таку справу було майже неможливо. "Фахівці доводять: ознайомлення з кримінальними справами 1944-1945 рр. свідчать про те, що слідчі органи і Спецсуд Закарпатської України допускали серйозні "помилки". Чимало людей було засуджено необгрунтовано. Конкретних документів обвинувачення у справах майже немає. Все грунтується на тому, що про себе під тиском наговорила сама людина і не завжди об'єктивні свідки. Багато підсудних  так і були засуджені, не визнавши обвинувачення. Тому тепер сотні громадян реабілітовані, бо засуджені були необгрунтовано, в їх діях відсутній склад злочину, вироки відмінено, а кримінальні справи припинено". Все ж таки ці органи в рідких випадках рахувалися з думкою адвокатів.

Поряд з такою ситуацією в законодавстві існували і демократичні норми. Наприклад, норма, що гарантувала кожному право на захист. "У всіх тих справах, які розглядаються в судах з участю прокурора, суд повинен призначити для звинуваченого адвоката, якщо такого не договорить сам звинувачений, бо розгляд кримінальних справ не може бути одностороннім і право на захист в суді має бути гарантоване кожному звинуваченому" (§6 Декрету чис. 34 від 12 січня 1945р. "Про утворення органів прокуратури Закарпатської України ") .

Але тієї кількості адвокатів, що працювали в народній адвокатурі на той час, було замало, щоб забезпечити кожному право на захист. Станом на 29 червня 1945 р. в колегію адвокатів було вже прийнято 28 адвокатів і 2 заступників. Зазначимо, що адвокатами були і члени організаційного бюро. Крім Березного, в кожнім центрі округи Закарпатської України вже працювали адвокати. В містах Мукачеві, Хусті, Берегові та Севлюші діяли юридичні  консультації. Ще  дві  юридичні консультації були створені в грудні 1945 р. в Ужгороді.

Тим часом встановлюються зв'язки з Українською РСР. У зв'язку з тим, що 29 червня 1945 р. був підписаний договір між Радянським Союзом і Чехословаччиною про возз'єднання Закарпатської  України з Українською РСР, наприкінці 1945 р. Уповноважений НРЗУ в справах юстиції С.В.Борецький відвідує Київ на запрошення Народного Комісаріату юстиції УРСР, де зустрічається з представниками НКЮ і ЦК КП(б)У та головою  Київської обласної колегії народної адвокатури. Наслідком такої зустрічі стало відрядження до Ужгорода 17 грудня 1945 р. за наказом № 449 Народного Комісаріату юстиції УРСР Петра Іларіоновича Дацького. Його завданням було ознайомити закарпатських адвокатів  з радянськими законами і допомогти організувати народну адвокатуру на радянський лад. Планувалося скликати з'їзд адвокатів і обрати керівні органи (президію та голову) колегії адвокатів.

А вже 22 січня 1946 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання Президії Верховної Ради УРСР про створення в складі УРСР Закарпатської області. З 25 січня 1946 р. на території новоствореної області введено законодавство Української РСР. Закарпатська Україна припинила своє існування. 

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати