Євроекспедиція, або Чи легко подорожувати без знання мови

Перша програма була присвячена Ужгороду. Стартувавши із найзахіднішої точки України – міста Чоп,  учасники проекту попрямували знайомитися зі  столицею Закарпатської області. Цікаво  було подивитися на рідне місто очима приїжджих журналістів. Якщо з готелями та кав'ярнями справа більш-менш просувалася нормально, то з наявністю інформації про місто, архітектурні пам'ятки, басейни та  стадіони було трохи сутужно. Але учасники таки відшукали більшість із необхідних об'єктів (не без допомоги Інтернету), окрім звісно ж басейну.  Іноземним  туристам буде трохи складно, бо інформації про місто  іншими мовами у нас бракує.

Програма, на мій погляд, вельми корисна в інформаційному плані, бо, сидячи дома, можна відвідати десятки міст рідного краю та розшири географію своїх знань. А при нагоді й махнути на вихідні чи у відпустку у якесь містечко, що приглянулося.

Взявши на озброєння ідею продюсерського центру "Закрита зона" ("Євро. Експедиція" саме їх проект), ми вирішили з колегою перевірити наскільки знання іноземної мови є важливим у подорожі і як з цим питанням  у   наших  сусідів з Євросоюзу. А за одно й подивитися на їх ставлення до іноземців. Не зважаючи на той факт, що  Ужгород знаходиться в  прикордонній зоні  і Угоди про малий прикордонний рух Україною підписано з Угорщиною, Словаччиною та Польщею, отримати дозвіл на  спрощений перехід кордону найлегше виявилося в  угорському консульстві. Хоча він дає право знаходитись на території Угорщини лише у 50-кілометровій зоні від кордону, але для невеличкої поїздки це якраз те, що треба.  Для  цього потрібно подати до консульства закордонний паспорт, копію українського паспорта, де вказано, що останні три роки ти проживаєш на прикордонній території та  заповнену угорською мовою анкету з уже наклеєною фотокарткою. Якщо ви не володієте угорською, заповнити  анкету вам  допоможуть за 15-20 грн. у спеціально створених фірмах біля консульства. Сама віза коштує 20 євро. І отримали ми її за 7 днів без жодних черг.

Оскільки поїздка здійснювалася власним коштом, то ми обмежилися одним днем і одним  населеним пунктом – містом  Ніредьгаза. Найлегше до столиці угорської області Саболч-Сатмар-Берег добиратися електричкою через пункт пропуску Чоп-Захонь. Оскільки прямого поїзда до Ніредьгази нема, довелося їхати до прикордонного містечка Захонь, а там вже пересідати на іншу електричку. Залізною  дорогою користується не так багато людей, тому митний і паспортний контроль ми пройшли за 15-20 хв. на українській стороні і стільки ж  часу  відібрали  у нас угорські митники.

Збираючись до Угорщини, ми зізнаюся  боялися, що у нас  виникнуть проблем через незнання угорської мови, тому перечитали багато інформації в інтернеті. Та виявилося, що не все так страшно, головне хоча би трохи знати англійську. Але все по порядку.

Маючи деякі питання щодо віз, ми звернулися до двох митників, що перевіряли паспорти на угорському боці. Один трохи знав англійську, а інший – російську. Вони консультувалися між собою пару хвилин, поки дали відповідь. Але найбільше наше здивування було, коли, повертаючись вечором додому, вони про нас не забули і вже з деталями розповіли що і до чого. Приємно було, що хлопці цікавилися цим питанням вдень.

Проблем з купівлею квитків у Захоні і Ніредьгазі теж не було жодних. Називаючи населений пункт, до якого ти хочеш потрапити, тобі відразу дають квиток, а бачачи, що ви не розумієте мови,  пишуть суму на папері чи вибивають на калькуляторі. Англійської  касири не знають, але це не перешкода для роботи. Розклад електричок є на кожній станції, а квиток діє два дні і пасажир сам вибирає потрібний йому час відправлення. Зізнаюся дуже зручно. Як і те, що поряд з розкладом руху чи на сусідній стіні обов'язково вивішено карту області чи країни, щоб, так би мовити, зорієнтуватися на місцевості. 

 Маючи трохи вільного часу у Захоні до відправлення електрички, вирішили пройтися містом. Всюди чистенько, урни на кожному кроці. Пройшовши метрів з 400, були приємно вражені критим басейном, який до того ж працював о 10.00 годині суботнього ранку. Це на містечко з 5 тисячами населення!

Потрапивши  вперше до Ніредьгази, з'ясувалося, що орієнтуватися в місті дуже просто. Навпроти залізничного вокзалу розташовані по обидва боки дороги автобусні зупинки. На зупинці, що обслуговує автобусні маршрути в напрямку центра міста, знаходиться інформаційний стенд, на якому вказана карта міста з позначками всіх необхідних для туриста місць (інформаційний центр, пошта,  автобусна станція, музеї, театри, галереї,  стадіон і т.д.). А користуватися міським транспортом одне задоволення. На кожній зупинці міститься інформація про маршрути, що обслуговують даний напрямок, час відправки та перелік назв зупинок до кінцевої.
Оскільки часу у нас було не так вже і багато (70 км до міста ми здолали за 1,5 години), вирішили відразу податися у найбільш відоме і відвідуване місце Ніредьгази - лікувально-розважальний комплекс Шоштофюрдо, що розташований на околиці міста. Тут  знаходиться комплекс термальних і прісних басейнів, обладнаних водними атракціонами, солончакове озеро Шошто (від нього пішла й назва околиці), дубовий ліс,  найбільший після Будапештського зоопарк, загальна територія якого складє 24 гектари, та  село-музей просто неба. 

Хоча номер маршрутного автобусу ми знали (прочитали в Інтернеті), вирішили уточнити у водія міського автобуса. Спілкувалися англійської; де знаходиться аквапарк "Акваріус", він  не знав, але прочитавши адресу, яку ми йому показали, відразу побіг до кіоску з'ясовувати (скільки їздимо у наших маршрутках, ми такого не бачили, зазвичай наші водії від своїх сидінь не відриваються на такі "дрібниці"). За цей час один з пасажирів, що володів інтернаціональною мовою, поспішив завірити нас, що ми рухаємося в правильному напрямку. Те ж саме підтвердив і наш люб'язний водій.  Проїзні квитки на міський транспорт можна придбати як у кіоску, так і безпосередньо у самого водія автобуса. До речі, до обіду квитки на 50 форінтів дешевші. Якщо ви забули його прокомпостувати, то вам відразу ж нагадають пильні пасажири.

Зійшовши на зупинці Шоштофюрдо, ми вперлися очима в красиву будівлю еклектичного стилю. Зі стенду ми довідалися, що це готель Круді 1911 р. Коротка інформація про нього написана  п'ятьма мовами. Серед них є і українська. Тат-так, саме українська. Приємно було усвідомлювати, що угорці не забувають про свого найближчого сусіда, адже, напевно, найбільше туристів приїжджає із Закарпаття. Тільки я це відмітила у своїй пам'яті, як випала нагода у цьому переконатися. В  "Акваріусі", що знаходиться на території Шоштофюрдо, ми зустріли групу закарпатців, які приїхали з Ужгорода автобусом, щоб відпочити. Саме вони допомогли нам зорієнтуватися в комплексі, бо жіночки, що продавали квитки, знали лише свою рідну мову. Зустріти земляків у чужій країні завжди приємно, а коли вам ще і допомагають – вдвічі радує. Тож півгодини ми активно обмінювалися інформацією про побачене. Дізнавшись про нашу самостійну подорож без знання угорської, нас визнали дуже відважними, бо ніхто з наших нових знайомих на такий вояж   не піддався б, 

Поніжившись у воді, багатій натрієм і бромом, з жахом  згадали наш берегівський басейн і солотвинські озера, де нема нормальних умов, і тих туристів з усієї України, які змушені в тих антисанітарних умовах "оздоровлюватися".  Маючи декілька відомих лікувальних термальних джерел на Закарпатті, ми ніяк не можемо їх окультурити до європейського рівня і змушені з'їздити закордон.  В Угорщині  біля 70-80% території багаті ними, тож купалень тут безліч. У самій Ніредьгазі з 120 000 населення є три купальні містечка. Тож нам є у кого вчитися.

Отже, перше враження про Угорщину у нас склалося дуже позитивне. Загалом поїздка була досить пізнавальною: сервіс хороший, люди привітні і доброзичливі, всю необхідну інформацію можна здобути самому і незнання національної мови не стане на заваді вашій подорожі. Певні незручності мовний бар'єр обов'язково спровокує, але не настільки, щоб відбити бажання приїхати туди знову. Ми ж з колегою плануємо знову відвідати Ніредьгазу, бо за один день побачити всі принади "Воріт Сходу" (так ще називають  містечко) ми не встигли. А от іноземним туристам, які приїдуть до нас хоча б на те саме "Євро 2012" я дуже співчуваю, бо отримати необхідну  інформацію  у нас – це нелегка справа. Сама кожен раз у цьому переконуюся,  кудись мандруючи.
 

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати