ШКОЛА ВІВЧАРСТВА

 "Колочаво, Колочаво, яка ти маленька. 
Яка в тобі, Колочаво, вода студененька"

Так  співають вівчарі, дивлячись з високих полонин на рідне село, що змійкою виблискує вдалині серед двох гірських рядів. По-справжньому зрозуміти весь зміст цієї коротенької коломийки можна лише там - високо в горах, торкаючись руками холодних хмар, а очима вихоплюючи крихітні біленькі будиночки у підніжжі гір серед різних відтінків зеленого. Це я збагнула, стоячи закутана у плащ-дощовик на самому вершечку Стримби (1719 м над рівнем моря) - найвищої гори Національного природного парку "Синевір", з якої відкриваються чудові краєвиди Міжгірщини та Тячівщини.

Сказати "чудові краєвиди" - це майже не сказати нічого.  Важко передати містичний танець хмар, що заграють з гордими горами і от-от готових розплакатися, ніжність і міць вітру, що куйовдить зелений оксамит лісів і трав,  велич гір, що змінюють своє забарвлення ледь не кожну хвилину.

Побачила я цю красу завдяки Школі вівчарства, яку заснував народний депутат України Станіслав Аржевітін біля гори Стримба неподалік села Колочава. На місцевих полонинах ще випасають невеличкі отари овець.

Місце розташування Школи не є стабільним, вчителі кочують разом із золоторунними створіннями. Щоб добратися до салашу (місця ночівлі овець) знадобилося  три години ходу вверх-вниз квітучими галявинами та звивистими лісовими стежками. Ось тут і починається школа...вівчарського життя.

"Ой, добре вівчарити, з вуцьками ходити.
З високої полонини в село ся дивити".

Процідивши молоко, 34-річний Іван  Мацола з 10-річним стажем міркою, що називається гелета (12 літрів), зливає молоко в дерев'яну діжку-путину. Вийшло 60 літрів, тобто 5 гелет. Це разом із вечірнім молоком, що залишилося від учора. До молока вівчар додає кляк - порошок із середини висушеного шлунка молодого ягняти або теляти - 1 ложка на 12 літрів. "Щоб швидше молоко "імилося", краще щоб воно було теплим +27-30° С", - пояснює чоловік.

Поки молоко кисне, говіркий та привітний Іван розповідає про життя вівчарів. За 6 місяців випасання отари за 1 вівцю власник платить 100 гривень. На полонині проводять 4 місяці – з червня по вересень, де три рази на день овець треба доїти і робити сир. Одна вівця дає від 50 до 150 грам  молока. У жовтні-листопаді доять лише 1 раз. Загалом вівця доїться 8-10 років.

Випасають овець всього троє вівчарів: брати-колочавці Іван (керівник Школи вівчарства) та Василь Мацоли та 25-річний Василь Муцик із села Німецька Мокра, який вівчарить четвертий рік. Іван з сумом розповідає, що ще років 30-40 тому на кожній полонині випасали по 2-3 тисячі овець, а тепер 8-тисячна Колочава – найбільше гірське село Міжгірщини – налічує три сотні золоторунних створінь і лише двох вівчарів. Вівчарюють брати лише тому, що мають своїх овець (Іван - 32 вівці, Василь – 20),  випасаючи яких погоджуються доглядати й за чужими, віддаючи таким чином дань традиції. "Вівчарство стало нерентабельним і занепадає, - бідкається молодий чоловік. - Державі  доводиться доплачувати людям за утримання овець, щоб остаточно не зникла ця давня галузь тваринництва. За утримання від 1 до 5 овець власник отримує від держави 50 гривень за кожну голову, якщо 6 і більше овець – 60 грн. за кожну". Але це не рятує ситуацію, поголів'я овець катастрофічно зменшується. Це ставить під питання й існування самих полонин, які починають заростати.

За розповідями незчулися  як і молоко "імилося" (стало драглистим) і пора робити сир. Іван бере баталув (дерев'яний пристрій з хрестоподібним наконечником) і починає акуратно розрізати молоко. Потім треба добре вибити, щоб маса "заговорила"  і сир почав збиватися до купи. Тоді вже до справи беруться руками і роблять один великий будз, який виймають із путини і кладуть у мішок, щоб стік, підв'язавши до ворини. Із 12 літрів молока виходить 2,4 кг сиру.

З рідини, що залишилася після сиру і називається неваркою, роблять інший продукт вівчарства – вурду. Неварку зливають у казан і годину варять на повільному вогні, помішуючи, щоб не пригоріла. В результаті утворюється сироподібна маса, яку виймають друшляком – це і є вурда – ніжна і солодкувата. Саме її смак нагадав мені босоногі літні канікули в селі з його розміреним усталеним життям. Із 9 літрів неварки виходить 500-600 грам вурди.    

І це ще не все. Жентиця -  рідина, яка залишається після приготування вурди – теж придатна до споживання. Її п'ють, жартівливо називаючи вівчарською кавою, та радять вмиватися нею жінкам, щоб бути красивими. Курс такої косметичної процедури 7-10 днів.  Впоравшись із ранішнім молоком, дивимося вже й обід на підході...разом з вівцями, яких знову треба доїти, а потім робити сир. І так з дня в день, у сонце і дощ кипить робота вівчаря.

А щоб праця веселіше йшла, до рук беруть сопілку та трембіту.

Теги:

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати