Відпочинок без зайвих стресів, або Турецькі принади

Вибирати довго не довелося. Все вирішує, як виявилося,  наявність візи. Тож погляд від Європи довелося перевести на Азію.  Ось так і почалося минулого року моє знайомство з Туреччиною.  Хто побував у цій східній країні влітку, асоціюють її з неймовірною спекою (до +50С), я ж обрала для відвідин осінь, коли сонце стає лагідним.

2 години 15 хв. літаком з Києва і я зовсім в іншому світі.  Так розпочався мій минулорічний вересневий відпочинок на середземноморському березі Туреччини. Але щоб потрапити до цього раю, потрібно було пройти через пекло двох аеропортів, де по 3 години доводилося стояти у чергах на митний, паспортний контроль та контроль безпеки. Зате не довелося витрачати часу  та  нервів на отримання візи: платиш 30 доларів або 20 євро (для російських громадян чомусь дешевше – 20 доларів) – і турки її ставлять без жодних проблем. Неприємно вразив столичний аеропорт "Бориспіль". У терміналі "В", звідки здійснюються міжнародні  польоти, майже нема стільців і сотні людей підпирають стіни або просто сидять на власному багажі. Забути непривітне летовище допомогли казкові турецькі гори в ореолі дивовижних хмар.

Півтори  тижня насолоджувалася спогляданням неймовірних краєвидів Анталії та Кемеру. Тутешні чисте, як сльоза, море, казкові скелі, розкішні пальми й лагідне сонце дійсно заряджають енергією та  очищають душу. Наш готель знаходився у тихенькому селі Білдібі, що на пару кілометрів розтягнулося берегом моря. Корінних мешканців тут живе мало, здебільшого це жителі інших регіонів країни та іноземці, що приїхали підзаробити у курортну зону. Ну, і звісно ж відпочиваючі. Переважно це росіяни та українці, тому і мова спілкування тут російська. Майже весь обслуговуючий персонал готелів та продавці магазинчиків пристойно нею розмовляють. Тож жодного дискомфорту не було. Приємно, що турки нас уже не плутають із росіянами, орієнтуються в назвах українських міст.

При виборі готелю дуже раджу читати відгуки інших туристів в інтернеті, бо кількість зірочок біля його назви ще не означає, що ви отримаєте обіцяний сервіс. А туристична компанія вам нічого не відшкодує (договори занадто абстрактні і не передбачають реальної відповідальності). Зафіксувати свої претензії також дуже важко в чужій державі. Наш гід від туроператора “Karyatour"   знаходив тисячі  "відмазок" аби не дати нам бланки претензій і таки добився свого. Ми виявилися безсилими у боротьбі  за  свої права туристів. 

У перервах  між  лежанням на пляжі, перемиванням кісточок гіду, який шукав серед відпочивальників   лямур де труа, та плюсканням у морі, ми з колегою по роботі відвідали декілька цікавих екскурсій. Вибір останніх навіть у глухенькому селі досить великий: від турецької бані, термальних джерел, рафтингу, дайвінгу, джип-сафарі, гірських прогулянок, відвідин шикарних магазинів і фабрик  до споглядання руїн античних міст.  Оскільки гори і сплави по гірських річках (рафтинг) для нас не новинка, вирішили спробувати все інше. Застерігаю – не беріть екскурсії в готелі  у своїх гідів (переплатите на 20-30 доларів).

Бути в Туреччині і не відвідати Хамам (турецька лазня) – це все одне, що бути на морі і не замочити ніг.   Місце, де очищаються не тільки тіло, але і думки,  запам'ятається вам надовго. З першої ж хвилини вашого перебування тут напруга сучасного життя відступає на задній план. Можливо, тому турецька лазня впродовж сторіч відігравала важливу роль в культурі цієї країни. На відміну від римських бань, у турецьких вода протічна (турки дуже вимогливі до  особистої гігієни, стояча вода у басейні не для них). Нам пощастило відвідати найкращий у даному регіоні спа-цетр "Babel Palace" у Кемері.  Потрапивши до  вправних рук масажистів і слухаючи їх компліменти, відчуваєш себе народженою заново і як мінімум Афродітою!

 Памуккале - "Бавовняний замок" - саме так перекладається з турецької назва цього місця. Щоб побачити це одне з сучасних чудес світу - казкову країну сліпучих білих терас, лікувальних мінеральних джерел і пам'ятників історії, ми здолали 260 км. Більше тисячі років гарячі мінеральні води, вирвавшись з надр землі, опускались вниз з 200-метрової скелі, що підноситься над рівниною. Багаті кальцієм води поступово кристалізувалися, утворюючи застиглі водопади і ступінчасті тераси з невеликими басейнами, заповненими цілющими водами. Найзнаменитіший з них басейн Клеопатри, води якого, згідно легенді, здатні омолоджувати. В кінці II століття до н.е. представники династії Атталідів заснували тут місто Хіераполіс (в перекладі "священне місто"), перетворивши його на важливий лікувальний центр стародавнього світу. Про минулу велич цього міста можна здогадатися, дивлячись на руїни житлових споруд, гімназіумів, амфітеатрів, купалень, храмів, для оглядин яких потрібен цілий день. До речі, у 1988 р. Памуккале і руїнии Хіераполісу були внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Після такої виснажливої поїздки відразу захотілося пірнути в море і доторкнутися до його гладенького піщаного дна. Бажання ми відразу і реалізували. Дайвінг-тури тут на кожному кроці. Півгодинний інструктаж і ми вже годуємо булками смугастих рибок на глибині 6 м. Головне добре поплювати на внутрішню сторону скелець окуляр, щоб вони не запотіли у воді. Це одне із правил дайвера. За правильне виконання всіх інструкцій нам видали сертифікат, що засвідчував проходження навчання.

Із відвідин фабрик (шкіряних, ювелірних, оніксу та килимів) запам’яталося виробництво килимів, які тут в’яжуть вручну з шовку, шерсті та бавовни. Саме в’яжуть – у кімнатах рядками сидять жінки за ткацькими верстатами і зав’язують на натягнутих повздовжніх нитках поперечні  у вузлики. Робота дуже кропітка і довга, один килим можна робити і до 6 років! І коштує він  в залежності від розмірів від однієї до п’ятдесяти тисяч доларів. У демонстраційній залі ми навіть могли походити по них босими ногами – відчуття вражаючі.  Недарма килими є предметом гордості для турків. А от фотографувати килими нам заборонили, боячись крадіжки ідей і малюнків. Виявляється цим промишляють китайці.

Але найбільше вразив нас тутешній сервіс, особливо це стосується торгівельної сфери. Відсутність при собі грошей тут не є причиною відмовитися від покупки. Вас люб’язно і безкоштовно відвезуть з товаром в готель, де ви взявши із сейфа гроші, зможете розплатитися. Або пришлють кур’єра з товаром, який вам приглянувся у магазині в іншому місті за 25 км від готелю.

Робота продавців тут дійсно важка – з 9.00 ранку і до півночі. Але втома аж ніяк не позначується на їхній привітності і гостинності. Майже у кожному магазинчику вам запропонують чай або каву та й ще годинку-другу побалакають з вами. Ця традиція нам з колегою дуже подобалася, не раз спекотного обіду чи прохолодного вечору  ми попивали чорний чай чи каву за цікавою бесідою з турками, курдами, вихідцями із колишнього радянського союзу. У такій невимушеній атмосфері ми довідалися чимало. Виявляється, духмяні фруктові порошкові чаї, які так припали нам до душі, турки пропонують тільки туристам, а самі п’ють лише натуральний листковий чай без лимону, щоб відчувати його смак і аромат. Хліб ламають руками, а найкращий комплімент для дівчини - "Які у тебе гарні ніздрі!".  І  ставлення до жінок у турків зовсім інше. Вони дивуються як українці можуть дозволяти своїм жінкам працювати на важких роботах (наприклад, у кафе, барах, ресторанах, готелях).  Жінка для них берегиня домашнього затишку і про неї треба піклуватися. Це не означає, що жінки у них сидять дома і не працюють.

У південних районах, де майже ніколи нема мінусової температури, опалення у будинках зовсім відсутнє. Воду вони нагрівають за допомогою сонячних батерей, які можна побачити на даху кожного будинку. Турки уже давно навчилися використовувати альтернативні джерела енергії. Розвіяли вони і міф про 5-разове моління.  Шалений ритм життя дається у знаки  і до мечеті вдається вирватися хіба на вихідних.  Словом, цей  пляжний варіант Туреччини мені дуже сподобався.
 

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати