Добирання до роботи - небезпечний екстрим, навіть в обласному центрі

Добирання до роботи для мене перетворилося на екстремальний вид спорту. Кожного ранку доводиться долати один відрізок дороги у 500 м, де відсутні тротуарні доріжки.

Добирання до роботи - небезпечний екстрим, навіть в обласному центрі

У суху пору року я йду грунтовим узбіччям, а от у дощ і сніг  - із замиранням серця і гордо піднятою головою (щоб краще бачити) прямую проїзною частиною дороги на зустріч машинам, що летять  явно з перевищенням допустимої швидкості, з надією таки живою дійти до роботи.  І тут маю нагоду перевірити свою реакцію: встигнути відскочити в калюжу чи кучугуру снігу на узбіччі, щоб з голови до ніг не оббризкали болотом з-під коліс.

Але ж отримати порцію адреналіну я можу і не таким небезпечним способом!

Таких доріг без тротуарів чи велосипедних доріжок у краю ще багато,  як і багато пішоходів та велосипедистів, які із-за бездіяльності дорожних служб  потрапляють у ДТП. І Ужгород тому яскравий приклад.

16 березня 2010р.

Теги: екстремальний, тротуар, адреналін

Коментарі

Анна 2011-10-14 / 13:03:00
Запрошую прогулятися вулицею Погорєлова в місті Ужгороді. Скільки звертались попередньо в 2004 році, потім, а вулиця все така ж. Коментувати не хочу. Дякую.

Чужа Оксана 2010-04-23 / 15:32:00
Дівчата, згідна з вами на всі сто. Але слова у нашій країні діють дуже слабо. Диктатора би розумного нам чи що?

Людмила 2010-03-21 / 11:36:00
Алочка, всі жінки до тридцяти, пляс мінус на хвостик, мають "милий " образ. Це після сорока обличчя вибиває все, що під ним було ретельно приховане. Тут не іронія, тут спостереження...


Якщо ми вже тут спілкуємось на чужій сторінці.. Може знадобиться. Опалювальний сезон. Тема. Коли було холодно- з перебоями гріли. а зараз жарять регулятно, як в бані. що за єзопова мова комунальників7 Поясніть або з,ясуйте. Чесно. на вулиці 20, і в хаті - 25. Африка. Зиму - рили, навесні включили на повну катушку. А ощадливість7 Тут повторююсь

Алла Хаятова 2010-03-21 / 10:26:00
Людмилі



Ми (закарпатскі новини) би дуже хотіли говорити про Ужгород як про європейське місто. Чесно. Та свідомі того, що воно сьогодні таким не є. Колись було. Колись, віримо, буде.



Тому ми говоримо про розбиті тротуари і дороги, робимо кліпи з ямами в головних ролях.



Про сміття. Про бродячих псів. Про те, що Ужгород має шанси стати туристичним містом, але поки що має ту владу, яку має. І те, що соромно провести екскурсію містом для гостей. По знищення історичного архітектурного обличчя. Про жеки, незважаючи на те, що витягти когось із міських комунальників на коментар - практично марна справа. Про підтоплені підвали. Про те, що вночі містом не пройти-не проїхати. Про справу з басейно Спартак. Про забудову дитячих майданчиків...




Сюжет з прески Ратушняка мав акцент на контрасті його справ і його обіцянок (зокрема, що, обіцяючи швидко вирішити пролему прибирання міста, і не зробивши це, він будує нові плани-аероплани і т. д.)



А якщо іноді усе це й з усмішкою (то я про "милий образ" :)), то ще не означає, що схвально. Частіше - з іронією.



Через неї нас уже навіть на прес-конференції в мерію не запрошують...



Людмила 2010-03-21 / 10:06:00
Коли закарпатські теленовини ( в милому образі Хаятової ) настирливо говорять про Ужгород, як європейське місто, в майбутньому, колись, не зараз, не сьогодні, мені стає смішно.І тут автор зачепив мою болючу тему. Я часто падаю, бо ями і горбочки, камінці і просто діри не дають, на жаль, ходити мені з гордо піднятою головою. Я продираюсь по тротуарам Минайської, спробуйте пройтися від "України" до "Сільпо"і ви мене зрозумієте, лавірую, спотикаюсь, як кінь, намагаюсь пройтися по обідкам . Я ходжу по Швабській, де просто пішоходу гуляти небезпечно і знаю, в любу секунду можно впасти і зламати якусь дорогу частку себе. Я падаю. Не часто. Раз на півроку або раз у квартал, б,ю собі колінки, лікті, мовчки встаю і починаю себе жаліти. Падаю, як підкошена, сніп, в недоречних і людних місцях, на виду у всієї"Деліції", котра по-коров,ячі жує і байдуже дивиться скрізь мене. Я давно відмовилась від взуття на підборах, бо це небезпечно, просто не виживеш. Наші тротуари - підступні вороги.

KK 2010-03-17 / 21:56:00
Пані Оксано - мудра людина мені раз сказала 'Посміхайся життю і воно обов'язково посміхнеться тобі у відповідь.' Мабуть, так само треба посміхатись із доріг і приймати їх як свого роду екстремального спорту. Подумайте кікльки часу і фінансових ресорсів Ви собі заощаджуєти тим що не мусити далеко їхати чи не мусити купувати всяких дорогих причендалів щоби заніматися спортом!

Алла 2010-03-16 / 23:37:00
Не найзручніший вид транспорту. Перевірено практикою.

Тут місту "нада што-та рєшать".

А.Л. 2010-03-16 / 21:19:00
треба тобі знайти когось, хто носитиме на руках, Оксанко)))


Оксана Чужа
Публікації:
Україна-Росія: бої тривають
Дерев’яні церкви Закарпаття уже майже століття утримують цікавість чехів
Дев’ять квадратних метрів України
/ 1Чехи розвінчують криваві міфи про бандерівців
/ 1Як отримати гранти мігрантам у Чехії
У Празі відкрили пам'ятну дошку Героям Небесної Сотні
/ 1Росія програє війну з Україною
/ 9Світлина з Mайдану стала фотографією року в Чехії
/ 1Слідами Альфонса Мухи
/ 5Чеський геній, якого повинні були забути
Креативний кінозал як альтернатива кінотеатрам
ЄДИНИЙ У СВІТІ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ТЕАТР
Українська експериментальна бандура: США-Чехія
Виставки для сліпих
«Сонячність» поета Василя Вовчка
/ 2Піонер німецької барокової графіки
/ 7Шевченкова Катерина на чеський манір
/ 2Пам'яті владики Івана Маргітича
/ 4Спогади, що сповнюють гордістю
/ 4Відірватись від землі
/ 4МЕТАМОРФОЗИ
/ 4Кілька слів про сучасний архів
/ 7Європейська столиця квітів – Кейкенхоф
/ 1Така різна любов
/ 1Легенда про поліську отаманку Марусю
» Всі записи