Восьме таїнство

– Ви все дуже гарно розказуєте, але ось мені поясніть, бо мене й люди питають, звідки у вас так багато грошей? В країні інфляція, заводи і фабрики закриваються, люди ледь зводять кінці з кінцями… Звідки? – спитав тихим голосом владика.

Медведчук став  пояснювати, що в нього акції, що він засновник багатьох фінансових структур, фондів… Але не це важливо, важливе питання. Більше Маргітича на зустрічі не запрошували.

І ще один факт з того часу. Коли Медведчук у 1997 році став балотуватися в депутати по Іршавському виборчому округу, то кожен архієрей Закарпаття отримав по автомобілю. Про це відкрито говорилося по обласному телебаченню, владики дякували. Серед них не було владики Маргітича.

Виноградів. 28 серпня. З нагоди свята Успіння Пресвятої Богородиці у великому греко-католицькому храмі, що по вулиці Перемоги, святкове Богослужіння. Після служби о. Мирослав, настоятель храму, перед царськими воротами дає слово першому заступнику голови обласної держадміністрації, кандидату в народні депутати по 73 виборчому округу Івану Бушку. Перед тим розповідає, як багато зробив кандидат для храму, як плитку дав для мощення. Кандидат, отримавши слово, привітав усіх із святом. Чому не спитав о. Мирослав звідки у Івана Івановича гроші? Чи правда, що основний капітал свій Іван Іванович нажив, торгуючи незаконною горілкою?

Чому священики чотирьох храмів міста: двох греко-католицьких і двох православних, які  отримали від кандидата в депутати Івана Балоги по 10 тис. грн. з приводу свята Успіння, не спитали, чому їм ці кошти дають перед виборами і для чого? Наскільки нам відомо, ще жоден священик району (включаючи реформатських, протестантських священиків), які традиційно зараз отримують кошти, не відмовилися і не спитали – чому і за що?

В народі про це кажуть, що  до семи додалося восьме таїнство. Це коли кандидат-олігарх вручає священику чи пастві храму грошові пожертви. Дух сходить тоді на обдарованих і відчувається особливого роду благодать. Вдячності меж немає: вручаються грамоти, медалі, ордени, співають величання. Все пропорційно вкладу.

Віктор Балога, будучи головою облдержадміністрації на початку нульових, допомагав будувати храм у Боржавському. Він часто їздив до владики, ми навіть одного разу були присутні на спільній трапезі. Пам’ятаємо 2003 рік, рік смерті владики Івана. Опальний тоді Віктор Балога більше трьох годин простояв з опущеною головою у величезному натовпі біля гробу, який поставили посеред новозбудованого храму. А потім у Мукачеві назвали вулицю іменем Владики Маргітича, а потім музей, ніби,  відкрили. У Виноградівському районі, та й у селі Боржавському, нічого подібного ще відкрити не вдалося. Видно, таки чимось завдячує Віктор Іванович владиці, якщо і храму Божому підсобляв, і після смерті владику не забуває.

І останній епізод. Перед самою смертю владика Іван  молився вдома, в храм не ходив. Коли ми спитали, чому він не проводить служби в храмі, то він розповів історію:

– Розумієте, є у нас у селі один чоловік. Він колись у тюрмі сидів. Нічого у тому страшного нема. Але став він у церкві на крилосі співати. Я раз подивився, другий. А потім йому кажу: слухай, тобі би на крилос не йти, стій там, де більшість. Крилос не для тебе. Він  послухав мене і нічого не сказав. На другий раз, коли була служба, дивлюся я, а він знову на крилосі співає. Знаєте, я йому то не задар казав, щоб він із крилоса зійшов. Тому я зупинив службу і кажу: будь добрий, зійди з крилоса. А він тоді каже, що не зійде, бо хоче бути там, де є. Всі то в церкви чули і всі мовчали. Тоді я звернувся до всіх і сказав: якщо той чоловік не зійде з крилоса, то я піду з храму. І знову всі мовчали. І я пішов. Там, де є Бог, не може бути хоч як. Має бути порядок. Хто чоловікові скаже, якщо священик не скаже. Ми слуги в Божому домі і маємо за тим порядком слідкувати.

Більше, наскільки нам відомо, живим владика  в ним збудований храм не зайшов. Туди принесли  його тіло вірники після смерті і там його поховали. Потім ті вірники довго не розраховувалися із художником, який храм розмалював. На те, що Владика обіцяв, казали, що їм ще потрібно опалення провести, а вже потім…

Ми згадали єпископа Івана Маргітича не тільки у зв’язку з виборами і їх обслуговуванням християнськими церквами. Хоча Україну Він любив більше власного життя, вона в Його серці була відразу після Бога. І якщо  її тілом покинув, то душею своєю, духом своїм – ніколи. Владику ми зараз згадали ще й тому, що вересень був особливим місяцем в його житті. 18 вересня 1951 року судова колегія з кримінальних справ Закарпатського обласного суду засудила отця на 25 років ув’язнення в сталінських таборах, 10 вересня 1987 року був висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, 7 вересня 2003 року в селі Пилипець Міжгірського району, при освяченні престолу сільського храму помер. Смерть Предтечі – свято Главосіки, Маргітич, Мень… – то, видно, є час пророків-праведників.

Над чим би нам задуматися. Народний Єпископ залишив храм. Якщо вірити святому Кукші – Дух Святий залишить більшість новозбудованих храмів. Такі часи, видно, настають. Але що ми Небесному Владиці скажемо, святі отці? Куди людей вели? Чи про той храм дбали?..

Теги: Маргітич, храм

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати