Як ми виглядаємо?

Ми виглядаємо не важно. Не важно виглядаємо тому, що в тих ситуаціях, у яких ми опиняємося, гарно виглядати просто неможливо. Тому світ все ще у невизначеності і сум'ятті, тому не бачить, а все ще придивляється.

Як ми виглядаємо?

Найобразливіше, що їх нам таки створюють, бо та реальність, в якій ми в результаті опиняємося,  нам чужа і зовсім не витікає ні з менталітету, ні з тези «народ заслуговує свою владу». Тому й «молоко википає» протягом всієї історії. Деформаційна дія,  напевно, відбувається у таких психологічно-ментальних глибинах, що робить її невловимою і для нашої  свідомості, і для нашої волі, і без відповідної реакції якби ставить перед фактом. Чому так, на якому етапі нашого історичного генезису  була нанесена травма і як вдалося нас прорахувати, щоб постійно долю нашу красти. Причому ситуація повторюється і повторюється, а ми все не можемо вловити і знешкодити цей блискавичний збій. А ось коли  беремо ситуацію у свої руки, тоді на нас просто приємно дивитися. Ростемо у самооцінці, стверджуємося як нація, як народ, ясними є перспективи, зрозумілими завдання, такий підйом духовний, такий розлив світла, радості, натхнення. Це розрада і компенсація за століття поневірянь, а також  доказ того, що були самі не свої, бо не своїм жили. На це би і опертися.

І зараз так вийшло, що  коли вже були за крок від нового життя, ті, яких ми не просили, не уповноважували, яких  зневажали, взяли кермо в руки. Все це робилося на наших очах і більшість з нас підозрювали, що йде не так і не туди, і не вони повинні там бути, але піддалися навіюванням, розслабилися, а внутрішня делікатність (чи параліч) та ще війна загнали у дуже неприємну пастку, коли «треба знов наводити лад, але не зараз». Щоб вийти з цього психологічного тупику, з цієї роздвоєності, бо знову живемо ми собі, а вони собі тільки за наш рахунок,  потрібен час. А за цей час ллється наша кров, знов топчеться наша гідність, дух розпинає зневіра, нас зводять до загального знаменника. Але це не ми, це продукт для світового супермаркету. Тому все йде до того, що прийдеться знов «злетіти з котушок», рубати затягнуті вузли та петлі. Нагадати, що це наша хата, а хтось в ній знову ноги висадив на стіл, заліз у холодильник і без дозволу включив телевізор. І робити все будемо по-сімейному, без порадників і критиків зовні, при всій повазі до світового співтовариства.

Бо коли слабне тваринка, то джунглі про це дізнаються миттєво. І починається гін. І все тепер залежатиме не від прудких ніг, не від милосердя псарів та загоничів,  не вміння домовлятися та йти на компроміси, а від серця, в якому живе «раб» і живе «цар». І дух, який ще нікому не вдалося скорити. Тому тільки корона!  Без тіні сумнівів і коливань. А як вона нам пасує! Як приголомшливо ми виглядаємо! Бо вона, Хвала Богу!, нам належить по праву.

Володимир Мочарник, Закарпаття онлайн.Блоги
14 червня 2015р.

Теги: