«Тік-так» із променем у такт

Він може помилятися, але залишатиметься однією з найоригінальніших родзинок Ужгорода – принаймні в цьому переконане керівництво Мукачівської греко-католицької єпархії, яке ініціювало відновлення єдиного в обласному центрі сонячного годинника у внутрішньому дворику єпископської резиденції (тривалий час – бібліотеки УжНУ). Не треба бути літнім, аби пам’ятати попередній вигляд цього хронометра: стрілки й цифри постиралися, лише зі стіни стирчав металевий стрижень, який кидав тінь невідомо на що. 

Коли цей перший годинник був намальований на стіні резиденції – достеменно не знає жоден історик. Мистецтвознавець і проректор Закарпатського художнього інституту Михайло Приймич каже: можна припустити, що сонячний часовказ з’явився ще в XVIII столітті, коли в цій будівлі розміщувалася єзуїтська колегія зі школою, тобто був певний осередок науки. Саме пан Михайло, як член художньої ради Мукачівської греко-католицької єпархії, брав активну участь у відновленні годинника. Він розповів, що десь 2005 року будівлю резиденції повністю перефарбовували, а  оскільки годинника майже не було видно на фасаді, його вирішили заштукатурити й відновити заново.

До втілення цих планів єпархія повернулася лише 2010 року. Тоді директор Єпископської канцелярії о. Петро Береш звернувся в УжНУ й попросив знайти йому спеціаліста, котрий міг би точно прорахувати вигляд хронометра. Отцеві Петру порадили справжнього фахівця – наукового керівника Лабораторії космічних досліджень УжНУ Віталія Єпішева. Нині Віталій Петрович зізнається: якби одразу зрозумів завдання, дуже добре б подумав, перш ніж узятися за його втілення. «Я одразу погодився допомогти, бо думав, що треба буде зробити сонячний годинник на землі», – розповідає науковець. – Наземні часовкази – це ж простіше простого, навіть школярі під наглядом учителя його легко розкреслять. А тут виявилося, що годинник треба прилаштувати на вертикальній поверхні та ще й у внутрішньому дворику, куди сонце потрапляє лише 8 годин на добу».

І все ж бажання відновити втрачену старовину перемогло, тим більше, що Віталій Єпішев пам’ятав цей годинник ще з 70-х років ХХ ст., і, за його словами, він ніколи не показував правильний час. Воно й не дивно, адже навіть із теперішніми знаннями й технологіями прорахувати все до точності пану Віталію було досить складно. «Труднощі полягали в тому, що резиденція збудована не за сторонами світу, потрібні були точні розрахунки», – веде далі науковець. – А зробити їх виявилося непросто, адже в тому місці, де зображено годинника, просто під стіною досить глибокий рів, тож навіть підійти до неї впритул неможливо. Врешті, коли заміри були готові, я змайстрував на подвір’ї лабораторії макет цієї стіни, розгорнув його у тому положенні, у якому стоятиме справжня стіна резиденції і став щодня, щогодини робити заміри».

Більше за місяць знадобилося Віталієві Петровичу, щоб довести до логічного завершення всі спостереження й провести розрахунки. Добре, що надворі якраз був сонячний серпень, тож уже до осені керівництво єпархії мало на руках усе потрібне, аби розпочати відновлення часовказа. «Майже рік про мій годинник нічого не було чути, тож я вже подумав, що в єпархії передумали його робити», – каже Віталій Єпішев. – Аж ось недавно зателефонував отець Петро і каже: «Приходьте подивитися, що в нас виходить». Я, звичайно ж, пішов, глянув і, мушу сказати, залишився дуже задоволений. Його ще не завершили, але вже навіть у такому вигляді  мені подобається. Дуже гарний».

Годинник нагадуватиме: всьому свій час

Годинник справді дуже симпатичний, з гарним орнаментом, який теплою кольоровою гамою неабияк пасує будівлі резиденції в цілому. Михайло Приймич розповідає: безпосередньо малюнком займався викладач Закарпатського художнього інституту Роман Пилип. «Ми навмисне хотіли додати вигляду цього годинника ознак бароко», – розповідає  мистецтвознавець. – Переглядали зображення хронометрів, які збереглися у Європі, і побачили, що майже всі вони у візерунках. У нашому випадку ніхто не міг пригадати, чи був колись тут якийсь орнамент, тому вирішили-таки прикрасити годинник. Роботи мають завершитися до кінця цього тижня, чекаємо ще на кований стрижень (його виготовляє коваль Олег Путрашик), що має додати загальному вигляду хронометра вишуканості».

До слова, якщо придивитися, то в орнаменті проглядаються два написи церковнослов’янською: з одного боку – «Час розкидати каміння», а з іншого – «Час збирати каміння». Михайло Приймич пояснив, що то ідея владики Мілана й отця Петра. Вона має нагадувати людям: усьому свій час.

Цікаво, що показувати точний час сонячний годинник на стіні єпископської резиденції не буде. Як пояснив його розробник Віталій Єпішев, Ужгород розміщений на перетині двох часових поясів, тому наш годинничок показуватиме астрономічний час – десь на половині між «київським» та «середньоєвропейським». Крім того, треба пам’ятати, що сонце завжди рухається з різною швидкістю, тому влітку сонячний годинник відставатиме від «київського» часу приблизно на 1,5 години, а взимку – на 30 хвилин. «Не дивуйтеся також, що стрілки на уявному циферблаті розташовані не на однаковій відстані одна від одної, – каже Віталій Петрович. – Через розміщення будівлі мені довелося зліва зробити стрілки густішими, ніж правобіч, аби тінь проектувалася на стіну правильно».

Уже нині оглянути сонячний годинник можуть усі охочі, однак через риштовання видно його не надто добре. Офіційне відкриття ще однієї окраси єпископської резиденції й усього Ужгорода має відбутися 16 вересня – під час Дня відкритих дверей.