Далекий схід. Село Луги – крайній східний населений пункт Закарпаття

Проте ці кілька чисел роз­кажу­ть про село не так  уже й багато. Аби  відчути неповторний гірський дух цього захованого поміж відрогів Чорногори невеличкого населеного пункту, туди обов’язково потрібно завітати. Хоча зробити це не так уже й просто – село тупикове, тобто приїхати сюди можна лише спеціально. Або ж відвідати дорогою, прямуючи на котрусь із найвищих вершин Українських Карпат. Луги – останній населений пункт перед Чорногірським хребтом, на якому розташовані всі карпатські двотисячники. Саме тому село стає своєрідним транзитним пунктом для багатьох туристів і мандрівників.

Бабуся витягла з авто президента Ющенка

Проте, попри таке вкрай вигідне розташування та близькість до визначних природних  об’єктів, Луги не заробляють на туризмі, на кшталт швейцарських курортів. «На жаль, туристи у нас зазвичай надовго не затримуються, а лише проїжджають і йдуть далі в гори», – каже сільський голова Лугів Микола Бочкор. Чоловік розповідає, що наразі сільський туризм тільки починає розвиватися в Лугах. Поштовх для цього ще кілька років тому дав проект швейцарсько-українського проекту FORZA. У 2010-му в Лугах були проведені спеціальні навчальні семінари щодо розвит­ку зеленого туризму. Тоді ж цей напрямок лугівчани визначили як один із пріоритетів розквіту їхнього населеного пункту на найближчі 10 років.

Та сьогодні туристична ін­фраструктура в селі й досі розвинена слабко. В основному люди заробляють не на прийомі гостей, а на рубці лісу, адже на території населеного пункту цілих чотири лісництва! Це і є головне джерело доходів для чоловічого населення Лугів.

Від активного туризму, а  точніше головного активного туриста з числа колишніх президентів – Віктора Ющенка, в Лугах залишилось на пам’ять… кілька кілометрів ідеального асфальту. Місцеві мешканці розповідають, що екс-глава держави, щороку традиційно підіймаючись на Говерлу, часто проїжджав через Луги та присілок Усть-Говерлу. «Дорога там була просто страшною, в болоті виділялися прориті колесами такі колії і «траншеї», що часом доводилось людськими городами те все об’їжджати», – пригадують лугівчани. Тож коли вчергове Віктор Ющенко на одному із позашляховиків прямував на найвищу вершину Карпат, якась із місцевих бабусь, не витримавши, перегородила дорогу президентові, «витягла» його з машини й присоромила-пожурила, мовляв, «що ж ви, Вікторе Андрійовичу, щороку тут їздите, бачите, яка у нас біда з дорогою, а нічим не допоможете». Президент перейнявся. І у 2008-му «свіженька» асфальтована дорога вже стояла. Стоїть вона і досі, мов нова, створюючи стійку ілюзію, що знаходишся десь у передгір’ї Альп – настільки все по-європейському акуратно та чистенько.

Школа-садочок, американське родео і 2 клуби

Проте не всюди в околицях села така гарна ситуація зі шляхами. Відтинок «траси» (хоча цим словом дорогу до Лугів  й назвати важко) від Рахова іноді скидається на лінію перешкод чи американське родео. Величезні «котловани», якими всіяна дорога, – наслідок частого курсування лісовозів та довгої відсутності ямкового ремонту. Їдучи в автобусі до Лугів, дуже легко «відбити куприка», а прямуючи туди власним транспортом – загубити колеса на котромусь із численних перепадів «горбик-ямка».

Є у Лугах й інші гострі проблеми. Зокрема, вже багато років сільська школа розташовується у частині приміщень дитячого садочка, тим самим обмежуючи його площу та можливості для збільшення кількості груп. «У 90-их садочок у нас взагалі перестав функціонувати, – розповідає сільський голова, – проте у 2005-му нам вдалося відновити роботу дошкільного закладу. Спершу діяла лише одна змішана група, але в грудні минулого року ми розширили можливості, і наразі груп є дві: старша та молодша».

Микола Бочкор показує, як проходить ремонт у садочку. В кількох кімнатах стоять завезені нові меблі. У приміщенні пахне фарбою. «Усі ці заходи, в тому числі й відновлення функціонування садка, здійснені за кошти села. У перспективі хочемо відкрити ще одну групу, адже і зараз є багато охочих односельчан віддати своїх діток у дошкільний заклад, проте кількість місць не дозволяє зробити це всім. Тому ми, в першу чергу, приймаємо вихованців, батьки яких працюють», – наголошує голова Лугів.

За словами Миколи Васильовича, наразі головною перепоною для розширення садочка є те, що частину приміщень займає сільська школа. «Старій будівлі навчального закладу вже понад 120 років! Проводити уроки там просто небезпечно. А фундамент для нової заклали на подвір’ї біля дитсадка вже кілька років тому, проте так і не виділяються кошти на її зведення, от і виходить, що школа мусить базуватися у половині приміщень дитсадка». Тож наразі лугівчани дуже сподіваються на вирішення цієї проблеми.

А от чого в Лугах багато – так це клубів. Не в кожному  невеличкому селі їх знайдеться аж два! Ганна Богуняк – завіду­вач одним із сільських закладів культури – справжній ентузіаст своєї справи. Жінка охоче розповідає гостям про історію села, легенди, пов’язані з ним та довколишніми ландшафтами. Пані Ганна також збирає та зберігає у колекції унікальні старожитності, предмети одягу та побуту, які виготовлялися попередніми поколіннями лугівчан. Крім того, організовує репетиції та концерти лугівських колективів народної самодіяльності. «Ось тут у нас зберігаються фото із першого «Гуцульського весілля...» Ми намагалися повністю відтворити усі родзинки цієї церемонії у наших бабусь, дідусів. Таким чином хочемо передати неповторні традиції наступним поколінням, своїм діткам. Не можна, щоб такі речі забувалися», – каже пані Ганна, гортаючи альбоми зі вклеєними старими фотокартками.

Жінка також показує збірку легенд та фактів з історії села, які вона збирала власноруч. «Ходила до літніх людей, просила переказувати, записувала», – розповідає Ганна Миколаївна. Серед зібраних народних скарбів  не лише історичні відомості, але й  казки, пісні, рецепти традиційних гуцульських страв, описи обрядів. Усе це пані Ганна з любов’ю  береже та пропагує серед молоді, хоч і констатує, що сучасне «комп’ютеризоване» покоління лугівчан уже не так і легко зацікавити старовиною.

Тим часом, про Луги можна назбирати купу цікавих історичних фактів. Так, виявляється, тут, у найвіддаленішому гірському селі, до 1969 року проходила вузькоколійка, якою потяги перевозили деревину. А на відрізку Устєріки – Усть – Говерла навіть курсували пасажирські потяги: дві пари щоденно (!). Головна вітка, що йшла долиною Білої Тиси – Устєріки – Богдан -  Луги – урочище Стіг у 50-х роках минулого століття досягла аж 32 км.  На жаль, нині про існування тут колись залізної дороги нічого не свідчить, окрім спогадів самих лугівчан. А до 1957-го, розповідає голова села, ліс сплавляли Білою Тисою на дарабах. На самій ріці, як і її притоках в околицях Лугів, досі залишаються залишки системи колишніх гребель та загат, з допомогою яких регулювався рівень вод та здійснювався сплав деревини. Символічна фігурка дараби із бокорашами і сьогодні зберігається в сільському клубі-музеї, як свідчення про цілий пласт історії села.

Село контраверсій

Особливим природнім багатством гірських Лугів, окрім запаморочливо красивих краєвидів та свіжого повітря, є ще й велика кількість мінеральних джерел в околицях. М’які, приємні на смак, більш та менш концентровані мінеральні води, або «буркути», як їх тут називають, із підвищеним вмістом заліза виходять на поверхню в різних куточках села. Біля одних обладнані акуратні бювети, інші, на жаль, залишаються занедбаними, проте не менш корисними та смачними. Дегустація цих природних мінеральних напоїв могла би стати ще однією туристичною родзинкою мальовничого села. Проте це наразі лише в перспективі. Адже про існування більшості джерел туристи навіть не здогадуються. Тож, як і в усьому, тут потрібна реклама і розробка відповідної інфраструктури. Поки ж нема навіть інформаційних табличок…

Серед інших багатств села – народні майстрині – вишивальниці, прялі, кухарки, які зберігають неповторні традиції цієї гірської місцевості, кожна у своєму ремеслі. Прийти на майстер-клас до однієї з таких жінок – справжнє щастя. Про них «Замок» розкаже більш детально в одному із наступних номерів.

Як і будь-яке закарпатське гірське село, Луги – контраверсійний населений пункт. Багато контрастів, поєднання краси та бідності і простоти гірського життя. Тут, як ніде, відчувається близькість до сильної і суворої дикої природи, натуральність, життя людей і, водночас, їх віддаленість від культурних центрів. Перли народних традицій змішані із повсюдними сучасними новинками. Багато можливостей  і чимало обмежень. На диво високі ціни в магазинах і на диво привітні люди на вулицях. Саме в цих контрастах і полягає вся неповторність цього села на Рахівщині. І вже тільки тому його варто бодай раз відвідати.

Самі ж мешканці Лугів, згідно з опитуваннями, проведеними кілька років тому, бачать багато сильних сторін у свого населеного пункту. І серед головних: самих себе, місцевих жителів – гостинних та релігійних, чисту навколишню природу та красу ландшафтів, мінеральні джерела, екологічно чисту їжу і натуральне господарство, гуцульські традиції.  Лугівчани сформулювали бачення свого села у майбутньому так: «Луги – чисте село з розвиненою туристичною і соціальною інфраструктурою, де проживають гостинні, здорові, працевлаштовані, освічені жителі, де збережені культурні традиції і навколишнє природне середовище». Що ж, залишається разом із ними вірити, що так воно незабаром і буде.

Наталія Тернавська

Теги: Луги, туризм, гуцул, Говерла

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати