«Кремлізація» України

Закон «КоКі» спрямовано проти національних меншин

«Кремлізація» України

На цьому тижні по всій Україні відбувається масова втрата ілюзій щодо десятків і десятків народних депутатів. Автор цих рядків теж був про них значно кращої думки, ніж вони на те заслуговують.  Правда, і вони ніколи ще не демонстрували такої брехливості і безпардонності, як зараз у своїх коментарях до мовного законопроекту.  Мовляв, цей документ максимально захищає українську і протестують проти нього тільки ті, хто його не читав. Насправді все з точністю до навпаки. Відпо­відно до проголосованого, але так і не підписаного законопроекту, носії різних мов в Україні поділяються де-факто на чотири категорії.

Перша – російськомовні. Цій мові створюється максимум преференцій, причому навіть на тих територіях, де росіяни не досягають 10%. Закон створює всі умови, аби російськомовні громадяни не знали української мови, позбавляє їх найменших стимулів вивчати цю мову. Приблизно для половини – це забута мова їхніх власних предків, до якої вони намагалися повернутися упродовж останніх двадцяти років – хтось більшою мірою, хтось меншою, але процес ішов і мав вже певні результати. Зараз же не вводиться заборони на українську мову (такого не було навіть в УРСР), але робиться все, щоб російськомовні співвітчизники її не знали. Добре це чи погано, вирішувати їм самим, але ні про яку єдність держави у цьому випадку вже не доводиться говорити.     

Друга група – україномовні. Нам кинуто кістку, буцім українська залишається єдиною державною. Де-факто ж її статус зводиться до однієї з регіональних мов, причому схоже, що ареал її публічного вжитку становитиме  менше половини території України.

Третя – з півтора десятка найчисленніших національних меншин, чиї мови теж перелічено у законі. Їм гарантується власне єдине право: не знати української. Натомість їм доведеться вивчати російську, вживання якої значно розшириться. Багато меншин давно вже русифіковані, але не всі. Дехто зберігає вірність рідній мові, але при цьому бодай частково опанував державну. Тепер же ситуація примушуватиме їх вивчати ще й третю – росій­ську. Поганого в цьому немає, але чи всі молоді румуни Буковини і угорці Закарпаття захочуть це робити, питання неоднозначне. 

Нарешті,  четверта і найбільш упосліджена група – це вся решта національних меншин, яких в Україні близько сотні. За логікою закону, і їхні мови мали б стати регіональними – хоча б у поодиноких селах. Але це вже настільки абсурдно, що їх наважилися просто проігнорувати – благо, що на парламентських виборах такий нечисленний електорат не робить погоди.

Звичайно, ніхто не збирається виконувати такий закон у повному обсязі. Те, що закон суперечить цілому рядові статей Конституції, видно неозброєним оком. Проте Конституцію теж збираються переписувати.

Для чого тоді взагалі проводився такий сирий закон, який не критикує тільки лінивий? В.Колісниченко і С.Ківалов продемонстрували повну відсутність правової культури, невміння написати більш-менш несуперечливий текст. Другий з них чи то є, чи то був ректором Одеської національної юридичної академії. Відчутно, що чоловікові нестерпно соромно за те, що вийшло від його імені, тому впродовж уже півтора місяця він не з’являється на екранах, не дає інтерв’ю пресі. Його брутально використали і викинули вже вдруге у його біо­графії. Чому він сам удруге наступив на граблі? Імовірно, це було йому єдиною умовою, аби отримати восени депутатський мандат.

Але даний закон – тільки проміжна ланка загального плану, про яку через кілька місяців ніхто не згадуватиме. Вже зараз ряд високопоставлених регіоналів заявляють, що наступним їхнім кроком буде надання ро­сійській статусу другої державної мови. Для цього вже треба буде мати у парламенті 300 багнетів, включаючи тушок, які неодмін­но будуть.

Третім етапом, про який поки не говорять, але який випливає із другого, – це перетворення російської вже на єдину державну мову, як то було де-факто в УРСР. Так виникнуть дві Росії. По один бік Хутора-Михайлівського – величезна, з автократичним режимом, ядерною зброєю, наявними поки покладами енергоносіїв і добре розвинутою культурою (особливо масовою). По інший бік – значно менша, з режимом клептократії, розваленою армією і дискредитованим керівництвом, зі вторинною мас-культурою. Друга нікому в світі не буде потрібна (населення просто тікатиме з неї) і легко може бути поглинута першою. Подібна «кремлізація» України не влаштує навіть наших ро­сійськомовних співгромадян.

А національні меншини у цій триходовій комбінації розводять точнісінько так, як розвели і С.Ківалова. Якщо зараз абітурієнти-угорці складають тести рідною мовою, то у перспективі робитимуть це російською. На зміну толерантній і м’якій українській політичній культурі, коли багато на що закривають очі, до Берегівщини прийде більш жорстка російська (кремлівська) політична культура. Навряд чи після андроповського 56-го року кого-небудь з угорців влаштовуватиме такий варіант. А іде саме до нього. Бо коли який-небудь київський чиновник не вивчив за багато років української, то чи стане він зараз вивчати угорські і ще понад десяток інших мов? Відповідь дав нещодавній футбольний чемпіонат, до якого наших міліціонерів намагалися навчити англійської. Закінчилося то все великим пшиком. Тепер же завдання поставлено на кілька порядків масштаб­ніше, тож його навіть не почнуть виконувати.

Підсумуємо. Після 28 жовтня (якщо вибори взагалі відбудуться, а не зірвуться, бо вже намічається і такий варіант) даний закон взагалі нікому не буде потрібен. Поки ж його намагатимуться використовувати як певну димову завісу у виборчій боротьбі. Для цього навіть не обов’язково, щоб він набув чинності – достатньо і в такому стані, як нині. А от після виборів на зміну цьому напівфабрикату прийдуть значно радикальніші проекти.

Сергій Федака

16 липня 2012р.

Теги: мова, вибори

Коментарі

Тернячка 2012-07-18 / 13:58:03
Мова помре, якщо ми її самі задушимо. Ну справді, чому з діда-прадіда українці так уперто цураються мови своїх предків? Із лінощів чи дурості? Мій брат з дружиною вже 27 років живуть на Сахаліні (обоє закарпатці).Коли я їх питала, чому їх діти не знають рідної мови, відповідали, що вже навіть на рівні дитячого садочка і навіть за акцент можуть здорово пресувати. Але це там. Чому ж ми дозволяємо їздити собі по вухах у себе вдома? Невже маємо ілюзію, що колись приймуть за "своїх"? І нам так уже цього треба?

несовка 2012-07-17 / 17:02:36
sevka 2012-07-17 / 13:15:33
"К сожалениию, язык умирает..."

У вас там, как вижу, и сама письменность понемногу отмирает.

sevka 2012-07-17 / 13:15:33
Я давно живу в России. И уверяю, автора статьи, Построили школу с украинским профилем Хочешь - говори. Так толь ка рынке и услышышь. К сожалениию, язык умирает.


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 6Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи