Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці

45 років тому футболісти київського «Динамо» втретє поспіль стали чемпіонами СРСР

Рекорд чемпіонства до того утримувала московська армійська команда ЦДКА, яка теж тричі поспіль виборювала золоті медалі. За неї свого часу виступали й закарпатці: олімпійський чемпіон Йожеф Беца, Федір Ванзел, Степан Варга, Вільгельм Телінгер із Мукачева, Василь Медвідь із Нового Давидкова, Іштван Секеч із Берегова. «Сватали» до цього клубу й мукачівця Василя Турянчика, але той на­відріз відмовився. Його навіть викликав на розмову командуючий сухопутними військами, а невдовзі міністр оборони СРСР маршал А. Гречко. Ті феєричні роки ми згадували минулої суботи з Василем Турянчиком, котрий нині обіймає посаду начальника ФК «Говерла». 

– Василю Юрійовичу, як готувалася команда до своєї третьої поспіль «золотої» осені?

– До ювілейного 30-го чемпіонату СРСР та свого третього підкорення футбольного Олімпу ми готувалися, як завжди, ретельно. У той час найсильнішими командами країни були московські «Спартак», ЦСКА, «Динамо» та «Торпедо». Для нас найбільшим подразником були, звісно, спартаківці та торпедівці. З останніми ми грали вдома. Це був настільки драматичний матч, що не один уболівальник залишився на кілька днів без голосу. За перші 5 хвилин ми подали чотири кутові, пробили два штраф­ні удари, попали у стійку та перекладину, а тут звідки не візьмись – Едік Стрельцов під завісу першого тайму забиває нам гол. Отакої! Як тут собі  не кусати лікті? Та Маслов не був би геніальним тренером, якби не знайшов у роздягальні слова, котрі потрібні футболістові. Коли ми виходили з приміщення, Маслов підійшов до мене і сказав: «Васю, підтримай хлопців і словом, і ділом…».

– І що з того вийшло?

– Вийшла чудова перемога з рахунком 2:1. А другий гол ми забили вже тоді, коли суддя тримав свисток у роті й чекав кілька секунд, поки не закінчиться наша атака, щоб дати довгий свисток про завершення двобою. Піймавши кураж, ми виграли практично всі наступні поєдинки. У 1968 році ми практично одним складом боролися і за Кубок, і за золоті медалі. Трохи  лихоманило, бо від нас вимагали лише перемог, а ми ж живі люди. На кубкову гру з донецьким «Шахтарем» я не поїхав –  травма завадила. Після поразки у кубковому матчі з мінімальним результатом 0:1 я  відправив телеграму на ім’я Маслова у Донецьк. У ній коротко написав: «Хлопці, тримайтеся, я виїжджаю на наступну гру!».

– І ви поїхали?

– Інакше я не міг зробити! Ця зустріч, яка відбулася через чотири дні, для нас була 750-ю у чемпіонатах країни. На стадіоні – ажіотаж. Жодного вільного місця на трибунах та на… деревах, які хлопчаки обліпили, мов круки...

Віктор Маслов виставив бойовий склад: Банников, Медвідь, Соснихін, Круликовський, Веремеєв, Сабо, Пузач, Серебряников, Хмельницький, Поркуян і я. У «гірників» відразу впізнав наших земляків Васю Грубчака з Мукачева та Сашу Поллака з Берегова. Тобто на поле вийшли відразу 5 закарпатців. Це про щось таки говорить.

«Шахтар» з перших хвилин покладався на стрімкі контратаки, під час яких посилював темп до межі, а ми віддавали перевагу вибуховому ритму. Кияни в залежності від ситуації могли грати на першій передачі і тут же ввімкнути четверту й понестися стрімголов до карного майданчика, де все частіше почали помилятися захисники. Приблизно на 6-й хвилині Хмельницький з Пузачем розіграли красиву комбінацію. Оста­н­ньо­го зупинили недозволеним прийомом. Штрафний навпроти воріт: Сабо відкинув м’яч Серебряникову – удар, і Дегтярьов вибив м’яч на корнер. Потім ще два поспіль, і третій став фатальним... Я не витримав і кинувся до штрафного майданчика донеччан. Мені гарну передачу верхом переадресував молодий Веремеєв, а я головою вгатив м’яч у сітку. Йшла приблизно восьма хвилина матчу. Ми захопилися атакою, особливо Фе­дя Медвідь, який не встиг повернутися у свою зону, куди «гір­ники» й надіслали м’яч, звідки його миттю було спрямовано у наш штрафний майданчик, де першим до нього встиг Глодяніс – 1:1. Більше у першому таймі вболі­вальники голів не побачили.

У другому тай­мі першими успіху домоглися господарі. Після подачі кутового не кращим чином зіграв наш голкіпер Банников, але його помилку тут же використав той же  Глодяніс – 2:1. Після цього ініціативу взяв Сабо, який зробив довгий рейд із м’ячем з центру поля до лівого флангу. До нього ринулися захисники, а центральна зона у їхньому карному майданчику залишилася віль­ною. Туди я стрімголов і рвонув. Це побачив Сабо і подав навісну подачу, і я вдруге головою забив гол. Словом, Глодяніс – Турянчик – 2:2.   

А тут нам підносить перемогу наш із тобою земляк із Берегова – захисник Поллак. Толя Пузач зробив небезпечний навіс, а Саша замість того, щоб вибити м’яч подалі від воріт або на кутовий, вгатив його у власну браму.

– Як фінішували динамівці?

– По-чемпіонськи. У грі між московськими торпедівцями і нами, яка проходила у Лужниках, був цікавий епі­зод, коли Едік Стрельцов вийшов сам на сам з нашим «восьминогом» (футбольна кличка Є. Рудакова. – Авт.). У цій дуелі бездоганну майстерність продемонстрував Женя.

8 листопада ми грали останній матч сезону-68 у Ростові-на-Дону. До речі, я за 10 років у складі «Динамо» у календарних матчах забив 12 голів. Але був і … 13-й, на жаль, у власні ворота. І ось у грі проти армійців наш Федя Медвідь теж «відзначився» голом у власні ворота. Благо, що матч завершився внічию. А ось якби він його забив у протилежні ворота, то це був би ювілейний гол для «Динамо» – 1200-й. 

Останні  три гри, які вже не впливали на турнірну ситуацію, зіграли внічию. У цих матчах на полі грало чимало молодих гравців: Шкляр, Гороза, Левченко, Боговик, Кащей.

У підсумковій турнірній таблиці московські спартаківці, які стали срібними призерами, відстали від чемпіона –  ФК «Динамо» Київ аж на 5 очок. Рекорд москвичів було побито! 

Після закінчення  футбольного сезону-68 керівництво федерації футболу УРСР звернулося до працівників редакції газети «Комсомольское знамя» опитати журналістів для визначення найкращого футболіста республіки у 1968 році. Було використано принцип тижневика «Футбол-Хокей»: кожний журналіст мав назвати трьох, на його погляд, кандидатів із будь-яких команд республіки. На анкету відгукнулися 45 журналістів. Переможцями цього дебютного конкурсу стали двоє гравців київського «Динамо», що набрали однакову кількість балів – по 86. Це – Василь Турянчик та Володимир Мунтян.

«Це символічно, – писав журналіст «Комсомольского знамени», що найкращим названо ветерана, який у цьому сезоні відзначить десятиріччя перебування в складі найсильнішої команди країни, і молодого гравця, який порівняно недавно прийшов у цей самий колектив і одразу став окрасою радянського футболу».

А кращим гравцем тоді таки став Василь Турянчик, адже в нього було більше перших місць.

Василь Гаджега, голова Асоціації спортивних журналістів Закарпаття

12 листопада 2013р.

Теги: Турянчик, Динамо


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
/ 24Великий українець Срібної Землі
» Всі записи