Іноді я теж чув голос великого дзвону, подібного до нашого, який лунав із монастиря в селі Великі Ком’яти, котре розташоване зовсім не близько від нашого села, аж за річкою Боржавою.
Коли ж несподівано в будь-який день разом із великим дзвоном лунав дрібніший передзвін малих дзвонів, всім ставало зрозуміло – хтось у селі помер. Мені також запам’яталося, що сповіщаючи про смерть когось із добре знаних і шанованих односельчан, дзвони могли звучати особливо жалібно. А може це мені тільки так здавалося?
Про смерть дитини сповіщали три малі дзвони. Іноді їх було чути і коли в небі з’являлися чорні хмари своїми голосами вони відганяли від села грозу, яка могла нашкодити людям. У повітрі лунав тривожний голос великого дзвону – в село прийшла біда. Голос дзвону звучав настирливо – він скликав моїх односельчан кидати всяку роботу і братися за гасіння пожежі, яка раптово прийшла до когось із газдів. Розпорядок сільського звонаря (найбільше мені запам’ятався у здійсненні цієї місії Василь Хрипта, на прізвисько Васько) у неділю та святкові дні був трохи інакший – тут все залежало від того, яка молитва здійснювалась у церкві.
Були впродовж року й такі особливі дні, коли всі сільські дзвони мовчали. Таке відбувалося в нашому селі перед самим Великоднем – від страсного четверга до настання Світлої Неділі – Воскресіння Христового. Члени церковної двадцятки замовляли у найкращих майстрів-столярів так зване «клепало». Це був продовгуватий ящик із міцних дошок, який мав чотири ніжки і коловорот із ручкою назовні. Та частина коловорота, яка знаходилася всередині ящика мала на своїй основі поріжки, а зверху до ящика прилаштовувалась одним кінцем найміцніша і гнучка дошка, яка іншим своїм кінцем заходила у паз, вирізаний між поріжками валу. Коли хтось починав крутити за ручку, пристрій видавав густі звуки, ніби хтось вдаряв молотком по порожньому ящикові – клепав. Тому пристрій у нашому селі і називали – «клепало», і встановлювали його у Великодній четвер поряд із дзвонами під куполом дзвінниці.
Коли в церкві йшов молебень, торохтіння клепала моторошно звучало в притихлому селі в очікуванні свята Воскресіння Сина Божого Ісуса Христа. У страсний четвер дзвони разом із клепалом звучали дванадцять разів, як символ відображення Христових мук під час його кривавого походу з важким дерев’яним хрестом на спині на гору Голгофу в Єрусалимі. А потім дзвони замовкали і озивалися тільки в суботу після півночі – після святкового проголошення священиком:
– Христос воскрес! Воістину воскрес!
Василь Кобаль, Заслужений діяч мистецтв України