Врівноважений екстрим

Однак, це вкотре доводить: усе нове – гарно «тюнінговане» старе. Мода на слеклайн – сучасний варіант канатоходіння – розпочалася в Україні відносно недавно. Щоправда, джерела в Інтернеті стверджують, що «зачали» цю нову спортивно-медитативну розвагу в штаті Каліфорнія ще на початку 80-их такі собі Адам Гросовський та Джеф Веллінгтон. Вони у перервах між лазінням у долині Йосеміт гаяли час, ходячи по ланцюгах на парковках. І хоча вигляд ланцюгів значно відрізняється від сучасного вигляду стропи-слеку, саме вони, якщо вірити переказам, послужили її прототипом. Як не дивно, нова/стара атракція доволі швидко поширилася в маси по усьому світу. Найбільше «зацінили» новинку в середовищі скелелазів, бейсерів і любителів інших екстремальних видів спорту. Ходити по стропі у таких компаніях стало не те, щоб обов’язковою нормою, але правилом хорошого тону вже точно. Слеклайн є гарним способом тренування рівноваги та концентрації, що неабияк стає в нагоді у різних спортивних дисциплінах.

Дещо пізніше модна новинка дісталася до України, а згодом і до Ужгорода. Близько двох років тому тут з’явилися перші слеклайни. До того, захоплені трендовою тенденцією закарпатці, що мали охоту випробувати свої еквілібристичні здібності, тренувалися на звичайних натягнутих мотузках. Принципова відмінність техніки ходіння по стропі від канатоходіння полягає у тому, що у другому випадку потрібно підлаштовувати свій центр маси під точку опори, а зі стропою — навпаки. А все завдяки тому, що слек має здатність прогинатися і вібрувати, відхилятися у боки, «підганятися» під рухи того, хто йде по ньому. Однак, аби «розкусити» цю особливість стропи, потрібен деякий час та практика.

«Приборкання слеку, чи то його опановування, у кожного завжди проходить дуже індивідуально. Комусь достатньо кілька спроб для того, аби віднайти точку рівноваги, і не втрачати вже її, а для когось потрібні довгі дні і навіть тижні тренувань», — розповідає Олег Коваль, ужгородський скелелаз та один із щасливих власників слеклайну. 

В Ужгороді поспостерігати за тренуваннями слеклайнерів доволі часто можна в скверику Масарика, на площі Фенцика (на Коштах), у Підзамковому та Боздоському парках. В останніх двох, до речі, сучасні ужгородські канатохідці натягують один із найбільш видовищних різновидів слеклайну – хайлайн (від англ. high – високий). Через значну відстань до землі, його зазвичай проходять зі спеціальною страховкою. 

«Пройтися на висоті навіть 5-6 метрів – це зовсім не те саме, що практично над землею. Фактор страху зірватися, упасти тут грає визначальну роль. І навіть якщо ви вже впевнено ходите по стропі знизу, це аж ніяк не дає гарантій, що ви зможете пройти хайлайн», — ділиться власними спостереженнями ще один слеклайнер Ярослав Кузьо.Проте з практикою ужгородським хлопцям підкорюються і висоти. І хоч вони наразі не є запаморочливими порівняно зі світовими рекордами (є сміливці, що ходять над кілометровими урвищами і навіть без страхування), проте вже зараз викликають бурю емоцій, як у самих слек-еквілібристів, так і в спостерігачів. У подальших планах ужгородців – натягнути висотний слеклайн над скелями масиву Смерековий камінь на Іршавщині. Наразі ж хлопці тренуються, навішуючи стропу між висотними деревами.

Проте навіть у разі, якщо ви не дружите із висотою, слеклайн може стати для вас улюбленим хобі. Принаймні деякі його різновиди. Сучасні канатохідці, аби показати щось видовищне на стропі, не обов’язково мусять забиратися ген аж під хмари. Навчившись вправно ходити по слеку, можна удосконалювати майстерність –  бігати по ньому, стрибати, виконувати різноманітні акробатичні трюки (для цього навіть існує спеціальний різновид трохи ширшої, 4-сантиметрової, стропи). І все це на відстані кількох десятків сантиметрів до землі! Так само атрактивним є й ще один різновид стропоходіння – вотерлайн (від англ. waterlining), або ж ходіння по слеку над поверхнею водойми. У разі зриву слеклайнер просто пірнає у воду.

В Ужгороді наразі лише кілька десятків людей час від часу тренуються на слеклайні. Ще менше десятка роблять це регулярно, постійно вдосконалюючи свою майстерність. Проте цей вид дозвілля має всі шанси стати масовим, вважає Олег Коваль: «Це дуже видовищний вид спортивної розваги. За кордоном слеклайни вже давно збирають широку публіку. Для цього навіть влаштовуються спеціальні тематичні фестивалі. Виконання різноманітних трюкових елементів, сальто та стрибків на тоненькій стропі завжди вражає спостерігачів. Тому такий вид спортивного захоплення популярний серед молодих людей, які, природно, завжди хочуть привернути до себе увагу, виділитися з маси. На фоні того, що скейти й bmx-и вже починають потроху усім набридати, слек має всі шанси стати улюбленою забавкою для молоді. Важливо лише, аби у потрібному середовищі знайшовся лідер, який би власним прикладом показав, що це справді круто».