Однокрилі вітролови

24-річний ужгородець Микола Шахайда підкорює небо вже четвертий рік. Каже, відколи вперше побачив параплани, зрозумів, що точно літатиме.

– Колю, то як «таке» з тобою трапилося?

– У дитинстві мріяв про стриб­ки з парашутом! Приблизно в 10 років почав усвідомлювати, що можна було б політати і треба собі це покласти за мету. Ще за 10 – побачив польоти на параплані! Перша думка: «Хочу!». Вже згодом знайшлася потрібна література, фото, відео. А ще через півроку – полетів! Фактично це була не мрія, а щось схоже на завдання чи мету.

– Чи важко було вчитися?

– Треба, як і в будь-якому іншому навчанні, спочатку опанувати теорію. Мені все давалося відносно легко. Хоча й, зауважу, практика потребує значних фізичних зусиль і певної підготовки.

– Чи можеш пригадати від­­чуття під час польотного дебюту?

– Полетів першого ж дня занять з парапланом на полонині Рівній (Руна). Відчуття... Думаю, якщо скажу, що досі пам’ятаю кожну секунду 7–8-хвилинного польоту (який відбувся 3 роки тому!) – це багато про що свідчитиме!

– Скільки людей на Закарпатті займаються парапланеризмом усерйоз?

– На весь наш край тих, хто вміє літати, набереться, може, 20! А всерйоз займається ще менше – 5–7. «Всерйоз» – означає прагнення постійно вчитися, удосконалювати майстерність, частіше виїжджати на польоти і т. д.

Дуже мало людей узагалі знають про такий вид спорту. Ну, і, звичайно, не кожен може собі це дозволити, принаймні через робочий графік. Ми, напевне, як ніхто інший, «прив’язані» до погоди. Для парапланеристів недостатньо, щоб було просто гарно і сонячно. Важливі напрям і сила вітру. Передбачити його можна лише за лічені дні, тому поїздки в нас зазвичай дуже спонтанні.

– Чи часто друзі хочуть спробувати політати, коли бачать твої фото? І як реагують близькі на таке доволі екстремальне захоплення?

– Друзі «шикуються в чергу». Але є й такі, що, попри всю красу цього спорту і бажання спробувати, відмовляються, керуючись міркуваннями безпеки... Можу їх зрозуміти. Адже тільки почавши літати, розумієш, що не таке воно все небезпечне, як здається на перший погляд. Що ж до батьків, то спочатку моє захоплення їх дуже лякало... Але з часом змирилися...

– А сам припускаєш якісь нештатні ситуації, травми? Чи намагаєшся про таке не думати? Інтуїтивне відчуття перед підйомом в небо: говорить тобі щось, дослухаєшся?

– Треба не те що припускати, а завжди бути готовим до позаштатних ситуацій. Перед кожним польотом про це думаєш і намагаєшся в голові «прокрутити»  дії в таких випадках. Це потрібно довести до автоматизму й бути готовим до будь-чого!

Просто з часом ці думки забирають усе менше часу... і літати стає приємніше й спокійніше! Щодо інтуїції – в мене її немає... Або я просто, можливо, не вмію нею користуватися (сміється. – Авт.) Щось схоже й з прикметами. Єдине: потроху вже починаю вірити: якщо парпаланерист літає низько – це до дощу! (усміхається. – Авт.)

– Де найбільше любиш літати?

– На полонині Рівній. Мабуть, тому, що це фактично мої рідні місця – всі літні канікули проводив та й саме там уперше побачив параплан. Діставатися нескладно: приїхав на машині, відійшов на 10 метрів, і вже можна летіти! Висота гори дозволяє ширяти комфортно. Тут є всі умови і для початківців, і для більш досвідчених пілотів. Ще можна досить приємно політати на Боржаві. А от найбільше хочеться спробувати в Альпах! Це – мрія.

– Наскільки дорогий парапланеризм як вид спорту? Де в Україні він нині найбільше розвивається?

– Навчання, поїздки на машинах, спорядження... По кишені б’є добряче. До прикладу, новий параплан може коштувати до 3000 євро. Але це тільки купол. А ще потрібна підвісна система, карабіни, відповідний одяг і взуття, варіо­метри та GPS-навігатори, запасні парашути, шоломи, окуляри тощо.

 Та якщо є бажання літати, вихід можна знайти: почати не з нового спорядження, а з користованого. Це як з авто – нові й б/у. Параплани, як і машини – мають свій ресурс. На землі – пробіг, у небі – наліт (кількість годин у повітрі). Зазвичай їх ресурс – 800 годин польотів. Основні місця розвитку парапланеризму – Київ, Харків, Чернівці, Крим (г. Клементьєва), але вже можна додати й Закарпаття. А ще в Україні є 2 виробники парапланерного спорядження світового рівня – «AEROS» та «SkyCountry». А це вже про щось таки говорить...