У 1985 році закарпатці годували норок медом, їздили в Індію, ділили майно та ловили шпигунів

У цьому році закарпатці писали недипломатичні листи зарубіжним послам, ловили «за хвіст» комету, ласували крабами, пропонували будувати в Ужгороді сміттєпереробний завод та вирішили не кричати на весіллях «гірко!»

У 1985 році закарпатці годували норок медом, їздили в Індію, ділили майно та ловили шпигунів

Жили ми в бунгало

Деяким закарпатцям і в 1985 році жилося, напевно, краще, ніж окремим нинішнім бізнесменам. Так, делегація від нашої області побувала того року в Індії. Краяни побачили найбільші міста країни: Делі, Бомбей, Уттар-Прадеш, Мадрас, та й взагалі чимало куточків величезної держави. Так, наприклад, один із закарпатських Афанасіїв Нікітіних із гордістю розповідав про відвідини Тадж-Махалу та місць останнього спочинку Махатми й Індіри Ганді. Не забув він похизуватися і тим, що в Бомбеї, «до речі», живе відомий актор Радж Капур. Однак, незважаючи на те, що Індія і СРСР активно співпрацювали у ті часи, закарпатці акцентують увагу на бідності місцевого населення та багатстві окремих його представників, а також на великій кількості реклами прямісінько на фоні бідняцьких хаток.

Наші краяни мали подобрішати після того, як їх повезли на чотири дні на відпочинок до курорту Махабаліпурам. «Жили ми в бунгало – будиночках на самому березі моря, засмагали на прекрасному піску. Не віриться, що тут у грудні 35 градусів тепла, а вдома – морози», – пише В. Ціцак, заввідділом пропаганди й агітації Мукачівського міськкому партії. А герой соціалістичної праці, бригадир Ракошинського колгоспу Софія Мочкош на березі Індійського океану взагалі відсвяткувала свій день народження «під пальмами, завершуючи святкову вечерю бананами, свіжозвареними крабами та справжнім міцним індійським чаєм». Подорож кращих представників області на цій ідилії зовсім не закінчилася: далі вони полетіли у Шрі-Ланку на острів Цейлон.

Зрозуміло, що такий вояж могли здійснити лише поодинокі закарпатці. Традиційно ж краяни їздили на заробітки. А у пресі продовжується кампанія проти любителів «довгого карбованця». Мовляв, позалишають сім’ї у гонитві за шаленим заробітком, а потім ще й скаржаться на своє важке собаче життя. Для ілюстрації процесу навіть описали хід розлучення в одній із таких сімей.

Іван Тернинко за довгі роки свого заробітчанства настачився на новий «Москвич» кольору «білі ночі», повний «бойовий» комплект золотих прикрас для дружини та інші не менш важливі для статусу справжнього закарпатського ґазди речі. Однак, якщо на перших порах їхав для того, аби трошки підзаробити, то згодом вже не гребував з’являтися вдома всього раз на рік. В останній свій приїзд чолов’яга взагалі цілий місяць безпробудно пиячив. За це його навіть у стінгазеті розписали та на сільський схід запросили. Жінка ж, урешті-решт, не витримала такої поведінки і попросила розлучення. Отут-то і почався справжній цирк.

«Перини поділили досить легко», – пише журналіст «Закарпатки». А все інше мусив розділяти Іршавський Народний суд. А саме ось таке спільно нажите майно: «Диван-рекаме – 120 крб., швейна машинка – 125 крб., стільці (4 шт.) – 36 крб., пилосос – 36 крб., килимові домоткані доріжки (9 шт.) – 100 крб., рушники (10 шт.) – 10 крб., скатерті (4 шт.) – 16 крб., підодіяльники (4 шт.) – 32 крб.». Варто зауважити, що чоловік виявився справжнім втіленням чесноти ощадливості і бережливості, бо постійно носив у кишені коробочку із цінниками, які свідчили: купив дружині золоті сережки вартістю 185 крб. 85 копійок, золоту обручку за 83,95 крб. і т. д. Отакий-от справжнісінький іршавський гобсек.

Непросто мало бути, так би мовити, боротися з натурою і закарпатцям, які в силу певних обставин мусили відмовлятися від дармових подарунків із Заходу. Того року краянам, як пише «Закарпатка», єврейської національності почали надходити посилки із-за кордону. Однак шлях бандерольок із Європи до Закарпаття пильно відстежували відповідні органи, тож люди мимоволі потрапляли під ковпак спецслужб. Доводилося їм на сторінках газети публічно відмовлятися від дарунків невідомих відправників. «Мета благодійників із-за кордону очевидна, – пише кореспондент, – приспати політичну пильність радянських людей». А ужгородська родина Бурманів відцуралася посилки, яка надійшла їм із Британії, взагалі на найвищому рівні. Сім’я відправила гнівний лист у британське посольство в Москві та згодом опублікувала його в пресі. Бурмани висловили своє обурення діями невідомих меценатів, порадили їм звернути увагу на мільйони нужденних у власній країні, розповіли про своє благополучне і щасливе життя в СРСР і попросили більше їх не турбувати.

Шпигуни на городі

«Зірвано чергову диверсійну акцію спецслужб» – під таким заголовком вийшла у 1985 році публікація у «Закарпатській Правді» про те, що на кордоні області впіймали подружжя німців, яке начебто шпигувало на території СРСР. У Чопі розвідників перехопили та вилучили у них фотоапаратуру і метри плівки. Німці намагалися викрутитися із ситуації та пояснювали: вони, мовляв, звичайні туристи і до фотографування їх ніхто не примушував, хіба банальний інтерес і незвичайність того, що вони бачили. А робили вони це, щоб згодом надрукувати оригінальні фото у німецькій пресі. «Яка наївність і безпосередність, – обурюється кореспондент, – відколи це західну пресу цікавить наше звичайне життя?» Німцям, наприклад, закинули те, що вони сфотографували закарпатського п’яничку. Адже їхню європейську державу поглинає хвиля наркоманії, алкоголізму, злиднів і безробіття, тож чому вони у себе не знімкують подібного.

Над Закарпаттям того ж року пронеслася інша цікава «гостя». Однією з перших в Україні світлосильна камера астрономів ужгородської лабораторії космічних досліджень зафіксувала комету Галлея. У 1985 році небесне тіло з’явилося на небосхилі, однак умови його видимості були одні з найгірших за останні 2000 років. У надсильні біноклі могли побачити комету і закарпатці. А це справді майже унікальний шанс, адже знову «гостя» повернеться до нас лише у 2061 році.

Напевно, не меншою дивиною, ніж комета Галлея, для знайомих і близьких був і хустянин Ф. Терп’як. Чоловік взявся за роботу, яка одвічно була монополізована жінками – вишивання, та довів її до неабиякої майстерності. На жаль, хустянин обрав таке захоплення не тому, що хотів вирізнитися чи привернути до себе увагу. Він був довгий час прикутий до ліжка важкою хворобою, тож аби розвіяти сумні думки та відволіктися, взявся за голку з ниткою. Колишній шахтар, а згодом сантехнік поміняв вентилі, радіатори та заглушки на візерунки і стьожки. Вишивав чоловік так, як не кожна жінка зуміє: доріжки, скатертини, навіть простирадла. А за деякими роботами взагалі просиджував цілісінькими ночами. Наприклад, коли вишивав портрет Шевченка та Каменяра. Чоловік настільки залюбився у вишивку, що навіть відпустки проводив не в профспілковому санаторії, як годиться, а над канвою.

Завдяки майстерності закарпатських лікарів міг і далі дивувати своїми досягненнями марафонець Федір Рижов. За два роки до 1985-го пізно ввечері на автобусній зупинці у Невицькому його, одного з учасників всесоюзних змагань марафонців, вдарив ножем у серце злочинець. Від такого поранення люди зазвичай гинуть на місці. Але чоловік протримався до моменту приїзду лікарів. Медики заледве врятували спортсменові життя. Проте Федір навіть не мріяв, що зможе колись продовжити спортивну кар’єру після такого поранення. Але вже у 1985 році хлопець не просто брав участь у міжнародних забігах, а навіть обганяв кращих спортсменів та здобував призові місця. Завдяки старанням закарпатського професора Михайла Палажинця, на той час завідувача курсом загальної хірургії та керівника хірургічної клініки, і відомого лікаря-хірурга Юліана Боршоша спортсменові вдалося зберегти не лише здоров’я, але й повноцінне життя.

Ще одна незвичайність сталася у місті Чоп. Молодята-студенти вирішили одружитися без традиційного весільного крику «гірко!». Ба більше, «гіркої», тобто алкоголю, на святі теж не було. Наречені та їхні батьки боялися, що з такого весілля будуть сміятися і сусіди, і знайомі, і родичі. Або й узагалі прийдуть на подію вже п’яненькі, а просто прикидатимуться, що вони тверезі. Шампанське замінили лимонадом та соком, горілку – мінералкою, а замість «гірко!» кричали «солодко!». Подарунок молодята отримали відповідний – привітання від районного товариства боротьби за тверезість.

700-тонний холодильник для маленької норки

Попри те, що у 1985 році в області продовжують розповідати про шкоду пиятики, безділля, недбалості та інших ганебних для радянської людини речей, загальний процес повільного занепаду помітний дедалі більше, а порядку стає все менше. Зокрема, через  нехлюйство комунальників в Ужгороді у 1985 році сталася страшна трагедія. Сім’я ужгородців Тарці ввечері поверталася додому на власному автомобілі – чоловік, дружина, їх шестирічний синок Юрчик та брат чоловіка. За кермом сиділа дружина Юдіта, їхала обережно зі швидкістю 50 км/год. Але враз за поворотом на дорозі вигулькнув земляний насип. Жінка натиснула на гальма, машину винесло на зустрічну смугу та вдарило у маршрутний автобус. Юдіта загинула, син отримав важкі тілесні ушкодження, чоловік та його брат – середні. Штучна гора розташувалася на вулиці Героїв Сталінграду (нині – Минайській). Виявилося, що напередодні робітники виробничого управління водоканалізаційного господарства Ужгорода проводили ремонт каналізаційної системи і вирили котлован глибиною понад 2 метри і майже чотири – завдовжки. Глину, яку звідти вибрали, так і залишили на вулиці. Крім того, бригада не погоджувала своїх робіт із ДАІ, не встановила попереджувальних знаків, навіть не огородила місце. До того ж, освітлення на вулиці було погане. Майстра бригади Арпада Ломпея за недбалість притягнули до кримінальної відповідальності, однак чоловік визнав свою вину лише частково.

Бракувало порядку і в міському господарстві. Так, у 1985 році парк Горького в Ужгороді переживав уже не найкращі часи. Сцену для естради спалили якісь зловмисники, навіс для оркестру й альтанку знищили (залишили тільки фундамент), фонтан зруйнували. Скульптури з парку зникли безслідно, у відпочинковій зоні вже не було жодної лавиці, але й тоді вистачало сміття.

Ужгородці все ще писали в газети та вимагали вирішити проблеми або відреагувати на ту чи іншу ситуацію. Зокрема, підняли питання міського сміттєзвалища. Ужгород виріс і потребував більших територій для утилізації сміття. Однак уже тоді почали обговорювати те, що землі в місті та на його околицях не так багато, аби використовувати її для таких цілей. Тому постало питання будівництва сміттєпереробного заводу. Тим більше, що за тодішніми прогнозами місто до кінця століття мало розростися до 160-180 тисяч жителів. І хоч у 1985 році не так часто, як зараз, вживали модне слово екологія, вже тоді потроху починали розуміти, що зможуть у такий спосіб уберегти навколишнє середовище. Однак, як бачимо, обмежилися обговоренням, а заводу з переробки сміття не маємо й нині. 

Проте зрозуміло, що були і реальні досягнення. Так, наприклад, в урочищі Горби за селом Липецькі Ворота розташувалася оригінальна звіроферма. Тут утримували і вирощували рідкісних і коштовних норок. У 1985 році в господарстві закінчували зводити найбільший на Верховині 700-тонний холодильник. В агрегаті липчанські норководи тримали би кількатижневий запас корму для хижачків. Молодих тваринок, до речі, годували по-царськи: сумішшю із подрібнених яєць, меду, молока та спеціального вітаміну. Завдяки холодильній установці планувалося одразу втричі збільшити поголів’я та довести його до 30-ти тисяч! Хутро закарпатських норок експортували у Голландію, Японію і Фінляндію. Саме в Горбах було вироблено найбільше у відсотковому відношенні до загального поголів’я великих хутряних шкурок із найвищою реалізаційною ціною в Україні. Лише за рік підприємство отримало півмільйона карбованців прибутку.

Лариса Романюк
21 квітня 2012р.

Теги: закарпатці

Коментарі

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи