Робота, за якою біжать у ліс

Не так давно лісгосп суттєво «виріс»: до нього приєднали частину Буштинського ЛГ. Тож нині ефективна робота підприємства впливає не лише на економічні показники району чи області, а конкретно на життя тисяч людей. Бо відомо, що лісгосп у горах – це вісь, навколо якої крутиться життя.

Сьогодні це підприємство очолює колишній керівник обласного управління лісового і мисливського господарства Валерій Мурга. «Замок» подався у брустурянські хащі, ознайомився з життям лісників і поговорив із Валерієм Івановичем про успішний менеджмент у лісовому господарстві.

Цілеспрямовано у лідери

– Валерію Івановичу, яким у загальних рисах є підпорядковане вам господарство?

– Наразі структуру лісомисливського господарства складають сім лісництв: Лопухівське, Кедринське, Турбатське, Плайське, Буштинське, Груниківське та Грушівське. Загальна лісова площа ДП «Брустурянське ЛМГ» –  39 777 гектарів. На цій території розміщені унікальні плантацїї кедра. Крім того, у лісових масивах держлісгоспу є декілька об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких державного значення – «Горган та Тавпіширка», «Гладин», «Кедринський», а також місцевого значення – «Аршична», «Явірник», «Бертяник». У Груниківському лісництві є буферна зона, яка прилягає до Карпатського біосферного заповідника площею 2126 га. Загальна ж площа природно-заповідного фонду складає 2795 га, або 7% усієї площі підприємства.

– Не так давно лісгосп переживав досить важкі часи, були проблеми з виплатою зарплат. Як вдалося вийти з цієї ситуації?

– Справді, був непростий час, я його пережив, працюючи керівником обласного управління. Зокрема, постраждали лісогосподарства, на території яких ростуть букові ліси. У 2009 році, після паводків, абсолютно не йшла букова продукція, хіба що на дрова для населення. Ми зверталися і в Державний комітет лісового господарства з проханням надати якусь державну підтримку. Але можливості тоді не було. Зараз невелике бюджетне фінансування лісове господарство отримує. Але в нашому випадку його вистачає лише на покриття витрат тих лісництв, які до нас приєднали. Їхні борги ми вже закрили, дещо розстрочили і виплачуємо кожного місяця. Також забрали на роботу майже всіх їхніх працівників, бо де ці люди взагалі працевлаштуються в цьому регіоні? Тож зараз кажу, що оскільки зарплата у нас одна з найвищих у системі (середня по підприємству становить 3000 грн. – Авт.), то моє завдання як директора – спонукати людей нормально і чітко працювати.

– Однак вам довелося без допомоги держави виплачувати заборгованості, які мало розформоване підприємство. А гроші ж можна було спрямувати на інші потреби, наприклад, на закупівлю нової техніки...

– Можна, звичайно, було зробити це і з допомогою держави, однак проблеми я в цьому не бачу. Просто довелося свої плани відстрочити на декілька місяців. А щодо державного фінансування... Розумієте, ми працюємо з державним ресурсом, і наше завдання – працювати ефективно для того, аби заробити. Єдина допомога, яка нам і справді не завадила б, – це будівництво лісових доріг і закупівля лісозаготівельної техніки. Зараз намітився певний рух у цьому напрямку, зокрема, з Києва маємо днями отримати хороший екскаватор. Наразі людина проходить навчання. Один уже маємо, коли буде другий, то і з будівництвом доріг потроху впораємося самі. Бо це й справді серйозна проблема, яка ускладнює нам ефективну роботу і доступ до ресурсів. Так, наприклад, маємо в горах великий шматок сухостою, який нагально потрібно зрізати, однак дістатися туди поки просто не можемо.

– Який, до слова, чистий прибуток підприємства?

– Наразі можу озвучити вам фінансовий результат 2011-го року, половину якого я вже пропрацював тут директором. Це найбільша сума в області – 2 мільйони 300 тисяч гривень. Знаючи, що до нас відійдуть буштинські території, ми намагалися попрацювати так, аби за будь-якого розвитку подій почувалися спокійними. Наразі на підприємстві маємо 320 людей, а коли є сезонна робота, число працівників зростає на 40-50 осіб. Переважно це жінки, які зайняті на посадці лісу.

– Яка ситуація з лісовідновленням?

– Повірте, коли кажуть, що лісники не садять лісу, – це неправда. Немає такого лісника, який би не садив дерев. Приміром, на сьогоднішній день ми маємо робити посадку понад 300 га лісу. Приблизно половина цієї площі – природне поновлення, яке ми будемо контролювати. А ще половина – це власне дерева, які маємо висадити там, де природі потрібно допомогти. Бо охорона лісу, зокрема і його висадка, – це наше основне завдання. А вирубка – уже вторинне. Те, що зараз лісники заготовляють ліс, теж нормально, бо ж підприємство має заробляти гроші. Однак саме природоохоронна робота повинна бути і є нашим пріоритетом.

Де вдома заробити 8 тисяч?

– Валерію Івановичу, наскільки я знаю, ви загорілися бажанням ще й повноцінно розвивати туризм. Які є ідеї?

– Такий прекрасний куточок має давати ефект не лише від вирубки лісу. Найперше потрібен розвинутий туризм та рекреація. Мусить бути користь від цього і для села, і для району, і для області. На нашій території є дуже цікаві місця, такі як, наприклад, лінія Арпада чи перевал Легіонів. Маємо навіть плантацію Масарика: старожили розповідають, що чеський президент був у наших горах. Також є цікава легенда про графа Шенборна. Нібито він колись тут полював і підстрелив оленя. Але як побачив дуже сумні очі помираючої тваринки, зарікся полювати на оленів, а на пам’ять про це наказав встановити камінь-знак. Там викарбувана голова оленя і зверху написано латиною «Губертус». Є ще гора, яка називається Татарівка, що свідчить про перехід татар через ці гори. Тобто маємо про що говорити і що показати туристові.

– Є багатий матеріал, але чи буде для цього розвинута інфраструктура, зокрема ті ж дороги, які зараз, м’яко кажучи, не у найкращому стані?

– Я думаю, що ми потроху все облаштовуватимемо. На сьогодні лісгосп працює ритмічно, у нормальному режимі. При тому, що він достатньо великий, за площею, напевно, у трійці найбільших на Закарпатті. За протяжністю, скажімо, від Івано-Франківської області аж до Хустського району – це понад 150 кілометрів. Робота йде достатньо непогано, зарплатня на підприємстві одна з найбільших в управлінні. Лісоруби мають і по 8-9 тисяч гривень, а екскаваторник – і всі 12 тисяч. І для цього регіону, і для області це дуже непогано. По закінченні кварталу ми виплачуємо 40 % премії. Цього року вже ввели і виплачували 13-ту зарплату. Вважаю, що людей треба мотивувати до роботи і давати їм можливість заробити.

– До речі, вашим працівникам є на кого рівнятися, бо ж у брустурянських лісах працював і Герой соціалістичної праці, чемпіон світу з вирубки лісу Іван Чуса. Однак наразі дізнатися про це можна лише з меморіальної дошки у Турбатському лісництві. У майбутньому не плануєте створити місцевий музей цієї визначної людини?

– Хочемо втілити такий задум уже найближчим часом. Попервах навіть обговорювали питання про викуп будинку, в якому жив Іван Чуса, з його родиною. Сьогодні власник хати – його старший син, однак є ще один син і донька. Тож не хотілося б втручатися у родинні взаємини. Крім того, виділяти гроші на купівлю будинку, а згодом на його відновлення і охорону – досить дорого. Не менш важливий і той факт, що у селі немає такого потоку туристів, як у лісгоспі. Тому плануємо облаштувати невелику актову залу і там організувати власне сам музей: встановити стенди, експонати.

До слова, починати маємо з чого, бо один із наших лісничих – близький родич Івана Чуси, і в нього вже є деякі речі, які належали іменитому лісорубові. Та й узагалі, команда у нас дуже хороша, тому, думаю, допомагатимуть у цій справі всі. До речі, коли я очолював управління, ми кожного року приїздили вітати Героя з днем народження. Відзначу, що це була непересічна і дуже сильна особистість. Тож вважаю, що він заслуговує на всіляку шану і повагу.

Пила як «бойовий» трофей

 – В Україні зараз поступово намагаються переходити на електронну систему обліку деревини. У двох районах Закарпаття вже стартували відповідні пробні проекти. Не плануєте зробити те ж саме?

– У лісовому господарстві постійно існує потреба у системному зборі інформації. Однак проблема в тому, що у нас 70 % підприємства взагалі не покрите зв’язком. Це, звичайно, ті моменти, які суттєво ускладнюють роботу. Ввівши систему електронного обліку (тобто у кожне зрубане дерево вставляється спеціальний чіп, який має штрих-код), ми чітко все бачитимемо в будь-який момент, зможемо все відстежити. Думаю, постараємося запровадити систему уже в другому півріччі, бо наразі ще потрібно продумати всі нюанси, пов’язані зі зв’язком. Зокрема, мова йде про встановлення вишок мобільних операторів. Адже інформація, зчитана з чіпа у лісі, має якось надходити до єдиної бази даних. Зауважу, що такий облік введений повсюдно у Європі, я сам неодноразово бачив, як цю роботу проводять у Австрії, Німеччині. Вважаю, що вона має бути введена і в нас, адже це раз і назавжди зніме закид, що у лісі працюють злодії, які нічого не роблять, а тільки крадуть.

– Ви нещодавно підняли питання про введення вахтового методу праці на господарстві. З чим пов’язана така ініціатива?

– Це вже не просто ініціатива: з квітня переходимо на такий метод роботи. Досі лісничі мали опрацювати всі варіанти і зібрати необхідну інформацію. На кожному лісництві у нас є кімнати відпочинку, де працівники можуть жити, а також підсобні приміщення. Наше завдання – створити максимально сприятливі умови для того, аби люди себе комфортно почували: могли помитися, випити гарячого чаю, попоїсти. Я думаю, що все це дозволить підвищити ефективність праці. Адже сьогодні робітники мусять дуже рано прокидатися, аби добратися до місця роботи, а це півтори-дві години жахливою дорогою, ввечері ж ще так само треба повертатися додому. Цього вже досить, аби втомитися. І що найголовніше: і лісничі, і бригади цю ідею схвалюють, кажуть, що їм так буде краще.

– Знаю, що в лісгоспі проводять внутрішні трудові змагання. Це такий оригінальний спосіб мотивування?

– Багато чого нам не вистачає, але не на все є гроші. Тому проводимо своєрідний рейтинг кращих працівників. Переможці абсолютно офіційно і законно отримають вельми цінний і корисний презент, який зможуть використовувати для роботи у себе на лісництві. Таким чином поступово забезпечуємо потрібним найпродуктивніших працівників. Я бачу, що у хлопців з’явився серйозний інтерес перемогти. Найкращим лісорубам ми, наприклад, презентували пили. Адже якщо вони добре працюють, то з хорошим інструментом будуть робити ще краще. Інші ж починають і собі підтягуватися до лідерів. До речі, ми десь за півроку повністю одягли у форму всю лісову охорону – від робочого вбрання, теплих курток і до взуття. Загалом, я би сказав, що нині лісгосп виглядає краще, ніж якась приватна структура. Але воно так і має бути, бо ж люди мають бути забезпечені всім необхідним, а я в міру своїх сил на це намагаюся впливати. Крім того, команда, яка працює у лісгоспі, підтримує мене у всьому. Отак-от ми впряглися і працюємо. (сміється. – Авт.).

Лариса РОМАНЮК

Теги: ліс, господарство

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати