Трупна тяганина. Довідки про смерть отримати стало важче

102 замість 103

Ужгородка пані Олена називає нові правила абсурдними. Нещодавно після довгої і тяжкої хвороби в неї помер батько. «Про цей «маразм» дізналася лише тоді, як викликали медиків, –розповідає жінка. – Ті сказали, що чіпати тіло тата, допоки не приїдуть з міліції, не може ніхто. Мовляв, якийсь новий наказ влада собі ухвалила – довідки видають тільки після того, як правоохоронці засвідчать ненасильницьку смерть… Я мало що розуміла, мало що чула – у мене ж померла рідна людина! Господи, які накази, які правила… І так тяжко, а тут ще й чекати довелося бозна-скільки! А тіло швидко застигає, і дивитися боляче… Мій маленький синочок усе запитував, коли дідусь прокинеться. Думала, не витримаю… Швидше б усе це скінчилося!..»

Пані Олені «пощастило» – тіло 76-річного батька не відправили на розтин. «Після того, як вранці приїхала міліція і судмедексперт, тата оглянули, разом із лікарем склали акт про ненасильницьку смерть... Довідку-«перепустку» для поховання мені видали вже по обіді».

Механізм видачі довідки про смерть змінив наказ про «Порядок взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та органами Прокуратури України при встановленні факту смерті людини». Його затвердили ще торік, 25 жовтня, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ та Генеральна прокуратура України. Прийняли документ «для забезпечення ефективної взаємодії» та аби зменшити кількість неякісних перевірок обставин смерті й умисних убивств.

Про смерть людини відтепер усі зобов’язані повідомляти у міліцію за телефоном екстреного виклику (102). Раніше вистачило б тільки висновку медика, а за новим наказом лікарям і родичам суворо заборонили торкатися покійника. Факт смерті реєструють лише за присутності слідчого і судмедексперта.

Про всі ці нововведення, як і пані Олена, не знало і досі не знає більшість населення держави.

Медики не в захваті

«Клопоту нам додалося чимало, – розповідає Іван Курах, головний лікар Ужгородської міської клінічної лікарні. – Робота ускладнилася. Раніше як було? Померла людина вдома, виїхала бригада швидкої допомоги, медики констатували смерть, перевезли у морг і наступного дня в поліклініці на основі медичної документації видали довідку. Родичі пішли до РАЦСу, оформили свідоцтво про смерть, поховали померлого. А тепер – тяганина.

Зрозуміло, якщо раптом помирає молода, здорова людина працездатного віку, то без розтину не обійтися. Чи якщо, бува, у сім’ї є сумніви щодо природної смерті родича… А от нещодавно мали інцидент – помер 86-літній чоловік. 12 років тому його прооперували – рак товстого кишківника. Як помер – почалося! Приходить слідчий, судмед­експерт – і кажуть: на розтин. Мовляв, чому дільничний лікар не відвідував, чому без записів… Для чого відправляти на розтин труп, якщо чоловік природно помер? Рідні і так горем убиті, переживають страшний стрес, бо втратили близьку людину. А їх ще навантажують непотрібною біганиною і експертизами… Та й у копійку це їм влітає. Труп у хаті годинами може знаходитися, допоки всі нюанси з документами повирішують».

Степан Чулак, головний лікар Ужгородської станції швидкої медичної допомоги каже, що тепер люди телефонують і просять приїхати, аби «врятувати» труп – засвідчити смерть, аби поховати тіло можна було якнайшвидше. «Раніше приїхала «швидка», констатувала смерть, видала довідку – і поїхала. Слідчо-оперативна група виїжджала за потреби двічі-тричі на виклики, а зараз постійно. Нерідко правоохоронців треба чекати по півгодини, а то й більше. Родичі сваряться, незадоволені. Але ж є встановлений порядок. Звісно, люди не розуміють, навіщо 90-річній людині викликати слідчих і судмедексперта… Все запитують: думаєте, ми вбили свого родича?.. Вже б і займалися поховальними справами, а тут треба чекати».

«Якщо людина помирає вдома, за наказом обов’язково мають бути присутніми дільничний лікар, – зауважує Андрій Пастеляк, головний лікар Перечинської центральної районної лікарні, – який знає про всі недуги покійного, і слідчо-оперативна група, яка визначає, чи не було насильницької смерті. Роблять розтин, ставлять остаточний діагноз і видають довідки судмедексперти. Незручності виникають, коли медикам треба почекати слідчо-оперативну групу. Раніше її викликали, якщо запідозрили неприродну смерть. Зараз же експерти присутні завжди. Допоки серйозних нарікань від родичів не було».

Трупів стало більше

«Ось міністерський наказ, – показує документ Степан Боднар, завідувач Ужгородським міжрайонним відділленням су­дово-медичної експертизи. – Згідно з ним, кожна смерть удома має повідомлятися правоохоронним органам, тобто в міліцію. Усі раптові смерті повинна засвідчити слідчо-оперативна група, зокрема і працівник судмедекспертизи. Головний тут завжди слідчий. Судмедексперт оглядає труп, чи є на ньому тілесні ушкодження, вивчає медичну документацію і звітується слідчому – на цьому його місія закінчена. Якщо в амбулаторній картці у покійного протягом останнього місяця немає жодних записів, то він підлягає судово-медичному розтину. Тобто цей наказ спонукає і змушує дільничних лікарів часто навідуватись до своїх пацієнтів, стежити за їхнім здоров’ям. Адже медики зобов’язані знати, від чого померли люди на їхній дільниці, на що вони хворіли за життя».

Конфліктів із родинами померлих, за словами Степана Степановича, останнім часом побільшало. Головний районний судмедексперт каже, багато людей не розуміють, навіщо відправляти на розтин столітніх дідуся чи бабусю. «Ця жінка 1920-го року народження, – показує документ із паспортом старенької. – У її амбулаторній картці не було жодних записів упродовж останніх двох років. Відповідно, вже можна зробити висновки, що дільничний лікар не працює взагалі. Якби він відвідував стареньку, записував усе до її медкартки, тіло б не відправили на експертизу і швидко поховали. А так треба чекати – довідка залежить від нас. Якщо слідчий не відправляє тіло на судмедекспертизу, значить питань не виникає: людина вмерла природно.

А ось інший випадок. Жінка померла не за місцем свого постійного проживання. Прописана в Ужгороді, а з життя пішла в селі Оноківці Ужгородського району. Таке часто трапляється – до прикладу, діти беруть немічних батьків жити до себе. А згідно з наказом, у такому разі, незалежно від того, мав покійний тілесні ушкодження чи ні, він підлягає судово-медичному розтину. Цій бабусі 90 років, і зрозуміло, що швидше за все померла вона природно. Але ми не можемо ігнорувати вказівок слідчого і закон».

Пригадує судмедексперт і випадки, коли трупи «оживали». Кільканадцять років тому «швидку» викликали до безпритульного. Виявилося, той не помер, а дуже сп’янів. Бувало, трупи зникали. Взимку в одному з ужгородських підвалів правоохоронці знайшли тіло волоцюги. Коли повернулися з медиками, слідчим і судмедекспертом, то труп не знайшли. Як потім з’ясували, його сховали перелякані безхатченки. Відшукали померлого лише через два-три дні.

За тим, направляє слідчий на розтин труп чи ні, суворо стежить прокуратура – зокрема, вимагає ксерокопії останніх записів в амбулаторній картці покійних. Якщо слідчий безпідставно видасть довідку про смерть без необхідного розтину, то отримає «копняк»а від прокуратури. «Лікарі не в захваті, бо не хочуть нічого робити, – пояснює судмедексперт. – Урешті-решт, це не наша забаганка, не ми придумали нові правила. Річ у тім, що у великих містах виявили злочинців, які стареньких мордували і ховали, а квартири собі загарбували. Або лікарів впіймали на гарячому – ті за 300-400 гривень видавали довідки. Убитого могли запросто «списати». Для Закарпаття це, можливо, не так актуально, але ж не можуть для кожної області інші закони затверджувати».

Наразі відділення судмедекспертизи обслуговує Ужгород, Перечин, Великий Березний, Чоп, а також Ужгородський, Великоберезнянський та Перечинський райони. З нового року тут провели розтин більше 130 трупів. Степан Степанович каже, у минулі роки в такий самий період мали 60-70 експертиз. «Це пов’язано з новим наказом, – пояснює. – Донедавна бабусь і дідусів просто без розтину ховали».

В інших районах краю такі судово-медичні експертизи є, проте спеціалістів обмаль. Усього в області їх є з чотири десятки. Річ у тім, що «ставка» судмедексперта – 80 трупів, тобто таку мінімальну кількість розтинів він має провести за місяць. Степан Боднар пояснює, що, до прикладу, у Перечині і Великому Березному експертів нема взагалі, бо навіть якщо докупи звести всю кількість покійних у цих містах, ставка не набереться. У цілому, саме через дефіцит фахівців родичам померлого (а віднедавна й медикам) доводиться годинами чекати, допоки приїде представник відповідної інстанції. Люди ж помирають щодоби – буквально минулої ночі черговий судмедекс­перт виїжджав на 8 викликів.

Надія Вишневська

Теги: судмедексперт, тіло, смерть

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати