Господар 8 тисяч колючих див

– Михайле Михайловичу, як  з’явилося таке хобі?

– Мені завжди подобалися квіти. Кожна ж по-своєму оригінальна, гарна. А перші кактуси купив у магазині, здається,  2000 року. Звичайно, тоді й гадки не мав, що захоплюся так серйозно і надовго. Думав, доглядатиму десь за 50 зеленими їжачками. Далі ж виявилося, що товариш мого знайомого має величеньку галерею кактусів. Захотілося її побачити, поспілкуватися з господарем. Відтак я був приємно вражений.

Окрім того, довідався, що в магазинах продають зніжені, вихолені рослини, вирощені на чистому торфі й добривах, натомість «природні» люблять піщану землю й виглядають набагато розкішніше, адже не балувані. Згодом у Москві придбав цікаву книгу про кактуси, аби не почуватися дилетантом. І так пішло-поїхало. Закортіло мати і такий, і сякий вид, і третій, і четвертий... Посіяв їх у так званих акваріумах, склав у бокси. Тоді, доглядаючи, читав, розпитував, що треба для їхнього доброго росту.

За якийсь час підвіконня вже не вистачало. Допоміг ві­домий крайовий садівник і квітникар Микола Гусинка, котрий зводив собі теп­лицю, а заодно й мені роздобув каркас. Я свою – 5 на 9 метрів – будував три роки: все впиралося в гроші. У наших умовах теплиця – це найліпший варіант для обмеження доступу усіляких шкідників, хвороб, грибкових захворювань.

– Звідки берете насіння?

– Жодних проблем! Можна дістати, яке хочеш і звідки хочеш – з Англії, Німеччини, Америки, Південно-Африканської Республіки, Австралії. Треба лише бажання і трохи грошей. Наприклад, у Сумах, Харкові, Вінниці є потужні осередки кактусистів, в Одесі є ентузіастка, котра за абсолютно прийнятну ціну надішле кому хоч будь-яке насіння. З Німеччини отримую рідкісні види від Наталії Іванюк – колишньої ужгородки.

Оскільки маю їх багато, цвітуть у мене ці рослини майже цілий рік. Затишшя лише взимку. Квіти починають випускати у бе­резні, квітні – коли як. Чимало кактусів милують око й кілька разів на рік, цвітуть такими собі хвилями до пізньої осені. А пік цієї краси – травень-червень. Особ­ливо радію нічним тропічним кактусам, які цвітуть лише темної пори доби і, як правило, кілька годин, але напрочуд велично, граційно, розкішно.

– Це вигідний бізнес?

– Дуже і дуже скромний. Його навіть смішно називати бізнесом. Гарантую, що на продажу кактусів жити неможливо. Мінімальна ціна одного – 15 гри­вень, максимальна – 50. А ці ж рослини особливого попиту не мають. Беруть в основному для комп’ютера, для себе, інколи на день народження.

Тож маю насамперед душевну насолоду. Наприклад, торік заробив 400 доларів, цьогоріч буде максимум 500. Хоч ці гроші йдуть на купівлю добрив, піску, горщиків, дров, на збереження базової колекції. Узимку ж у теплиці потрібно підтримувати сталу температуру – від 0 до 5–10 градусів тепла. Окремі види на своїх історичних батьківщинах, до прикладу, витримують і 20 градусів морозу, мої ж колись не гинули і при мінус 8, щоправда, на більше я не ризикував.

– І скільки ж у вас видів кактусів, і скільки екземплярів загалом?

– Дивіться: у блокноті латиною записані всі види, але досі я їх, правду сказати, не рахував. Мені й самому буде цікаво, аби цифра каталога не була висмоктана з пальця. ( І Михайло Кортина при мені хвилин за сім нарахував у блокноті десь 170 видів. – Ю.П.) А якщо загалом, то десь до 8 тисяч штук потягне. Можна б і більше мати, але й так уже всі стелажі у два поверхи вщерть закладені. До речі, у мене всі кактуси молоді – від 1 до 8 років, хіба що три-чотири подарованих мають по 20–30. Кактуси – рослини невибагливі, тому, доглядаючи за ними, особ­ливо не втомлююся. Щоправда, часом роботи вистачає, здебільшого морока з пікіруванням або на початкових стадіях створення потрібних їм умов.

– Кажуть, кактуси захищають від комп’ютерного випромінювання...

– Цілковита нісенітниця. Мені смішно слухати, коли хтось твердить: ось, мовляв, кактус біля комп’ютера в’яне чи цілком зів’яв, бо поглинув випромінювання. Здебільшого рослина гине через нестачу світла (не всі, є такі, що люблять і тінь), свіжого повітря, ранньої роси. Кактус ставлять біля комп’ютера, як правило, в темному закутку, де він ще й припадає пилюкою, не має чим дихати. Ось і весь секрет! Просто люди люблять фантазувати – їм так легше жити (усміхається).

Юліана Плеша, студентка відділення журналістики УжНУ

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати