Королевське Євангеліє: нерозгадані таємниці

У невеличкій кімнатці-кабінеті тепло й затишно – напалена грубка. Стелажі, старі шафи, картотеки й полотна, численні шухлядки – саме таку картину й вимальовувала моя уява ще з дитинства, коли дорогою до експозицій Ужгородського замку випадала нагода проходити повз таємничі заґратовані вікна приміщень закритих фондів.

Королевське Євангеліє: нерозгадані таємниці

Тетяна Яківна Шевніна, головний зберігач фондів Закарпатського краєзнавчого музею й людина-фанат своєї справи, із захватом розповідає про одну із найстаріших писемних пам’яток Закарпаття – Королівське Євангеліє, створене Станіславом-граматиком у 1401. Напередодні 610-ої річниці цього твору до нього прикута пильна увага. Свою оповідь про книгу пані Тетяна розпочинає дещо нетрадиційно – не з періоду створення, а із цікавих і нез’ясованих фактів її новітньої історії.

Реставрації, що не відбулися

Для працівників музею досі залишається загадкою, чому у 70-их роках, коли на реставрацію до Києва із музейних фондів забирали цінні експонати: Біблію Франциска Скорини, Біблію Федорова, Мукачівський псалтир та інші унікальні й давні пам’ятки, поза увагою залишили Королівське Євангеліє? Чому книга, датована 1401 роком (і яка вже тоді потребувала нагальної допомоги), не зацікавила реставраторів?

Проте це не єдина пов’язана із реставрацією «біла пляма»  в історії цієї унікальної книги. У 1998 році, коли для крайового музею вдруге настала черга відправляти свої пам’ятки на планове оновлення, Королівське Євангеліє таки потрапило до списку обраних творів. Саме тоді книга вперше за 40 років покинула стіни музею. (До цього вона не змінювала своєї «прописки» ще з 1961 року, відколи наставник Мукачівського монастиря о. Василь (Пронін) передав її разом з іншими цінними виданнями у фонд краєзнавчого музею).

Через три роки, у 2001-му, книга повернулася... точнісінь¬ко такою ж. З Києва передали, мовляв, так і так – грошей на відновлення Ко¬ролівського Євангелія немає, спеціалістів відповідного рівня – також. Усі подалися на вільні хліба, організували власні реставраційні майстерні, тому якщо хочете – усе за гроші. Звичайно ж, у музею такої суми на той час не було...

Відтоді книга «безвиїзно» зберігається у фондах Закарпатсь¬кого краєзнавчого музею ще де¬сятиліття. І от 30 листопада цього року Королівське Євангеліє знову вирушило в подорож на малу батьківщину, місце свого створення – Виноградівщину. Там унікальний фоліант представлять на науковій конференції з нагоди його 610-ої річниці. Тетяна Шевніна не приховує тривог та хвилювань із приводу цієї подорожі. Жінка опікується книгою протягом багатьох десятиліть і, розуміючи всю цінність цієї історичної пам’ятки, усвідомлює, яка велика спокуса може виникнути у когось заволодіти цим рукописним скарбом.

Дві сторінки з апокаліпсису

Тетяна Шевніна обережно кладе згорток темно-червоної тканини на стіл. Просить вим¬кнути спалах на фотоапаратах – це може нашкодити книзі. Легенько і ніжно, неначе під плахтою дитина, розгортає кутики тканини. Світло від лампи падає на книгу. Вона стара. Дуже. Ми знаємо, наскільки. Але усвідомлення цього чомусь приходить пізніше. Пані Тетяна обережно, розділ за розділом гортає перед нами сторінки Королівського Євангелія. Ми фотографуємо, слухаємо розповідь. Один із фактів укотре привертає увагу своєю містичною загадковістю.…

Із книги незрозуміло коли і ким були акуратно вирізані дві сторінки. Усього дві. Із 360. Когось невідомого зацікавила заставка й початок останньої глави Євангелія від Іоана, у якому йдеться про апокаліпсис (загалом же книга є Чотириєвангелієм, себто містить 4 канонічні тексти – від Матфея, Марка, Луки та Іоана). «Чи та заставка була найцікавіша, чи оздоблення головної літери, яка розпочинала розділ, чи сам зміст… Невідомо. До сьогодні так і не вдалося встановити те первісне джерело, з якого переписував Станіслав-граматик. Тож не можемо й відтворити точного, дослівного тексту цих двох сторінок, як і тих, що збереглися не повністю», – розповідає пані Тетяна. 

Більшість сторінок книги й справді серйозно пошкоджені вологою та часом, літери розпливлись і майже зникли у розмитих плямах. Відносно чіткими є лише заголовкові написи червоною фарбою. Вони виявилися найбільш стійкими до вологи. Однак, повністю прочитати усі збережені сторінки книги можна лише під інфрачервоним світлом. Палітурка Королівського Євангелія, яка в історичний період його створення зазвичай оздоблювалася шкірою, тисненням, золотом, геть понищена і має жалюгідний вигляд.

Жодних коштовних оздоб до наших днів не збереглося. Загубилися десь у попередніх віках…

Проте, й попри це Королівське Євангеліє – неймовірно коштовна, дорогоцінна й унікальна пам’ятка. Тетяна Яківна не без гордості каже: «Це одна з найдавніших, відомих на Закарпатті точно датованих і, головне, авторських, книг.  Не знаю, чи є ще в Україні книги такого значення!»

Нам демонструють передостанню сторінку книги із автографом самого автора – Станіслава-граматика. Чомусь саме при спогляданні його, а не канонічних святих текстів, приходить усвідомлення старовинності книги. Важко повірити, що напис перед нашими очима був зроблений реальною особою понад 600 років тому. Від розуміння цього підпис, книга й уся атмосфера маленького приміщення в замку наповнюються якимось містичним змістом…

Мистецька унікальність. Нові загадки…

Тим часом до кабінету входить закарпатська художниця й мистецтвознавець Одарка Долгош. Зігрівшись біля розпаленої грубки, теж долучається до розмови. Пані Одарка повністю підтримує тезу про унікальність. Каже, що з мистецької точки зору книга й справді є скарбом. У її оформленні застосовувалися різні, надзвичайно цікаві стилі – тератологічний орнамент, народна орнаменталістика, нововізантійський стиль. «Усе це свідчить про те, що людина, яка займалася оздобленням книги, була художньо дуже майстерною, а головне – прогресивною. Так, зразки нововізантійського стилю, окрім Королівського Євангелія, серед творів того періоду зустрічаються хіба ще в Київському псалтирі. А використання народних орнаментів – для того часу явище взагалі неймовірно рідкісне й нове», – каже пані Одарка. 

Що цікаво, буквально до недавнього часу вважалося, що у книзі є всього 8 орнаментальних заставок, проте Одарка Долгош виявила, що насправді їх 11. Окрім листків, заповнених текстами й візерунками, у книзі залишилось доволі багато білих полів і навіть зовсім чистих сторінок. Цей факт наштовхує дослідників на одне з можливих припущень про те, що у 1401 році Станіславом-граматиком було закінчено написання книги, але не оздоблення. Для останнього він залишив вільні місця на сторінках. Із цього випливає ще одна з можливих теорій – необов’язково автор тексту був і автором оздоблень (у той час художникам, які розписували книги, не прийнято було підписуватись). Таким чином їх могла здійснювати інша людина. А може й різні люди (досить пригадати різні стилі в оформленні). І, ймовірно, щось завадило завершити художнє оформлення Євангелія повністю. «Але все це тільки припущення, яких може бути безліч, – наголошує пані Одарка і каже: – Потрібні ґрунтовні дослідження для того, щоб щось стверджувати напевне». 

Вельми загадковим в історії Королівського Євангелія є і той факт, що старовинна книга із цілою купою особливостей була зовсім невідомою у середовищі науковців і дослідників аж до 50-х років минулого століття, поки о. Василь (Пронін) не знайшов її у бібліотеці Мукачівського монастиря. Королівське Євангеліє не згадується у ґрунтовних дослідженнях на тему старовинних кириличних фоліантів, які були проведені та опубліковані до того часу. «Це велике щастя, що цю книгу о. Василь (Пронін) передав у наші фонди. Ходять чутки, що після його смерті до бібліотеки Мукачівського монастиря почали приїжджати ласі до старовини люди й звідти стали щось активно виносити. Навіть страшно уявити, скільки неповторних пам’яток таким чином було безповоротно втрачено... Зараз Інтернет у певній мірі надає можливість побачити, які цінності сьогодні зберігаються у приватних колекціях багатих людей!» – каже пані Тетяна.

Що ж, залишається радіти, що Королівське Євангеліє така доля оминула. І воно зараз є унікальною пам’яткою не лише всього краю, але й держави. Невідомо чому все склалося саме так. Можливо, від крадіїв та зловмисників книгу оберігав напис на останній сторінці. Тетяні Шевніній не так давно вдалося повністю розшифрувати й опублікувати її зміст. «Ця сторінка була вміщена до книги приблизно на 100 років пізніше, ніж написано увесь інший текст. У ній йдеться про те, що сім’ї Стоян і Дан (прізвища румунського походження) за корову, за бика, за гроші купують цю книгу і дарують її священикові для того, аби він усе своє життя служив із неї, а потім передав її для служіння своїм дітям та внукам», – пояснює Тетяна Яківна. Завершується ж сторінка, за словами дослідниці, написом-застереженням: якщо хтось цю книгу вкраде, то буде проклятий сам і всі його нащадки. І хоча пані Тетяна каже, що такі попереджувальні фрази були традиційними для всіх книг у той період, на мене вона справляє неабияке враження. Хтозна, може саме перспектива накликати прокляття на себе та наступні покоління вберегла пам’ятку від мисливців за старожитностями.

Відновити чи зберегти?

Напередодні 610-ої річниці Королівського Євангелія почали лунати шапкозакидацькі локал-патріотичні лозунги, мовляв, саме на ньому мають складати присягу президенти України. Адже воно на понад півтора століття старше за широковідоме Пересопницьке. Тетяна Шевніна скрушно хитає головою у відповідь: «Нема що порівнювати. Пересопницьке Євангеліє знаходиться в чудовому стані. Нашому ж потрібна термінова реставрація чи бодай консервація. Його навіть на світло виносити небезпечно! Книга розпадається на очах!» Зараз музеєм, разом із Закарпатським художнім інститутом, розглядається можливість створення точного макету Королівського Євангелія. Тільки таким чином його можна буде відкрити для широких досліджень, – наголошує пані Тетяна. Однак, обидві дослідниці книги вельми скептичні стосовно перспектив її повного відновлення у первісному вигляді. Кажуть, це занадто коштовний проект. Проте й навіть у випадку, якщо будуть гроші, не факт, що знайдуться відповідні технології та спеціалісти. Надії, проте, не втрачають. Пані Тетяна каже, що буде дуже рада, якщо новий сплеск зацікавлення Королівським Євангелієм призведе до того, що на справу його відновлення знайдуться спонсори й меценати....

Покидаю старовинні приміщення фондів краєзнавчого музею із відчуттям того, що була причетна до споглядання чогось особливого. До таємниці. До клаптика історії, який пройшов крізь віки. Неймовірно хочеться, аби хтось міг так само подумати про цю книгу ще через 610 років. 

Наталія Тернавська

06 грудня 2011р.

Теги: євангеліє, граматик

Коментарі

горан 2011-12-09 / 22:28:50
если и дальше так пойдет то не будет странным если вдруг выяснится что евангелие написал маскальский тайный агент кгб которого закинула масква для прославления масковскаго паханата

Русин1 2011-12-07 / 18:19:24
В предыдущей работе

http://www.facebook.com/notes/alaxander-rusin/%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5-%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%B5/249099105145979

нами указывалось, что переписчиком Няговского (Королевского) Евангелия мог быть серб, профессинальный переписчик середины 14 и начала 15 вв, монах, как официально называли монахов-переписчиков и иконописцев «граматик» Станислав из Штипа (сегодня Македония)
В Средние века все книги были рукописными. Их копировали монахи-переписчики в скрипториях – единственных отапливаемых помещениях при больших монастырях. Книги часто оформляли великолепными цветными миниатюрами, а кожаные переплеты богато украшали слоновой костью, золотом и драгоценными камнями. Книги стоили очень дорого и были в основном религиозного содержания, а практические знания передавались устно.
Все что удалось узнать о грамматике Станиславе из Штипа говорит о том, что именно он может быть идентифицирован как переписчик знаменитых рукописей («лесновских рукописей») из Лесновского монастыря близ города Кратова (сегодняшняя Македония, в десяти часах ходьбы от города Штипа) Одна из рукописей датирована 1330 г. вторая 1342 г. Если принять за факт, что Няговское (Королевское ) Евангелие было переписано в 1401 г., то возникает вопрос мог ли быть переписчиком в королевском замке Нягово серб Станислав грамматик из города Штипа?
Прежде всего изложим факты.
Несколько слов о Горен Козяку, церкви св. Георгия и обнаруженной там настенной надписи.
Церковь св. Георгия находится на на правом берегу речушки Козятицы в селе Горен Козяк между селами Раданье, Црвулево и Карбинци, по левой стороне речкиБрегалнице, в десяти километрах северо-восточнее города Штипа. Сам Горни Козяк упоминается в различных древних источника (византийских и сербских).
Церковь св. Георгия в середине 20-века находилась в очень запущенном состоянии. Частично осталась без крыши и перекрытия. К счастью она попала в список программы защиты культурных памятников старины в период между 1953 и 1970 гг. Результаты исследований возраста церкви показали, что она относится к ранневизантийскому стилю епископско-урбанистического комплекса Бартале (5-ый- 6-ой век). Рядом с церковью сохранился древний акрополь, датируемый ранне-славянским периодом (7-ой-10 –ый века) Сама церковь в конце 9-го, начала 10- века была перестроена. В плане она имеет размеры 12,7 мх 4,8 м. с куполом.
Первоначально церковь была оштукатурена снутри и снаружи, у самого наоса имела несколько слоев фресок, малые полукруглые ниши и нишу алтаря. В первой зоне на южной стороне северо-западного пилястра реставраторы открыли два слоя живописи. На фреске изображена икона Иисуса Христа и лик св. Димитрия. Второй слой штукатурки содержит чистый песок и полову и только первоначальный третий слой содержит различные рисунки, изображения и надписи .
Надписи не отражают полностью стиль письма одного времени и, видимо, нанесены они были в течении довольно продолжительного времени
Именно здесь была и открыта приведенная в первой работе надпись. Сама техника нанесения надписи была выполнена в виде канавок, нанесенных твердым острым предметом, похожим на шило, края канавки сильно деформированы. Граффито тем не менее выплнено довольно глубокими канавками, как будто долотом, что делает их похожими на надписи на камне. Они сохранились даже после снятия верхних слоев штукатурки, которыми они были закрыты. Текст надписи содержит ясные слова в правильном склонении. Среди писчиков надписи упоминаются три грамматики:Нестор, Станислав и Войхна, два попа: Михаил и Иванько и имя некого Братана рядом с которым упомянуто козякское время.
Имена писцов приведены друг под другом, как будто бы в каком-то необычном списке-перечне.
Сам текст написан четкими удлиненными буквами, довольно одинаковых размеров, без пробелов между словами, в надписи содержатся три группы знаков, составленных из элементов двух письменных знаков, одна АМ и две НК. Текст краткий, писарь применил несколько вариантов написания буквы А, у одних петля может быть краткой, оезко сломанной или косой, дугообразной, узкой и изогнутой и опускающейся до низа строки с направо или налево наклоненной скошенной линии.
Другой тип буквы А имеет форму клина с завитком вверху. Обе формы буквы А встречаются в надписях времен болгарскогоцаря Иована Асена (1230 г.) кроме того, у более поздних письменах Батошева (1246-1256 гг.) и письменах монастыря в Мораче (1252). Такие же аналогии демонстрируют и другие буквы надписи. Это и слегка треуголная буква Д с продленной вверху линией, буква М со слитыми средними косыми линиями и опущенной до дна строчки серединой., буква К , где справа четко сломанная линия находится ближе к вертикальной линии. Удлиненные буквы Т и Р, с тонкими округлыми полукругами, буква З с низом, опущенным под линию строки. Два варианта буквы В , со связанными вместе полукругами как и вариант буквы Р с удлиненной формой полукруга.
Надпись написана уставом в сербской редакции, форма написания отдельных слов указывает на влияние канцелярского стиля второй половины 13- го и ачала 14-го века. Образцы написания буквы Д с удлиненными ножками и левой косой линией над буквой, сравнительны с письмом Дубровника (король Драгутин (1281 г.), король Милютин (после 1281 г.).
Приведенный анализ подтверждает датирование надписи от середины 13-го века до начала 14-го.
Кроме того, дату надписи в церкви св. Георгия подтверждает анализ графита.
Помимо этого идентификация исторической личности деспота Торника , которая упоминается в надписи позволяет установить ее примерную дату нанесения.
Единственный возможный вариант идентификации личности деспота Торника указывает, что в надписи речь идет повидимому о Котанице Торнике, который в указанной время вполне мог появится в пограничной сербско-византийской полосе…

Русин1 2011-12-07 / 18:18:10
В среду, 30 ноября, в Ужгороде будут отмечать 610-летний юбилей древнейшей сохранившейся кириллической книги, созданной в Закарпатье. Книга эта - Королевское Евангелие, которая была создана Станиславом Граматиком в 1401 году в Королевском замке Нелаб http://ua-reporter.com/novosti/110352
Сейчас эта книга хранится в Закарпатском краеведческом музее в Ужгороде.
Как это водится ( у «науковцив») копья ломаются о переписчике Королевского Евангелия Станилаве Грамматике. « Маскали» (от зависти не иначе) считают, что рукопись отнести к русинским можно лишь условно, мол, если рукопись и создана на территории Подкарпатской Руси ( в этом у специалистов нет решительно никаких сомнений) то южнославянским (болгарским) писцом. Первоткрыватель «Королевского Евангелия» (при составлении каталога библиотеки Мукачевского монастиря в 1951 г.-ранее не описаннях книг) известный исследователь, ученый, аскет духовник Василий Пронин ситал (исходя из записей в конце книги), что переписчиком мог быть поляк из-под Кракова. В свою очередь, «українські науковці» подозревают, что ( «ім’я Станіслав, а також скорочена форма від нього Станко дуже поширені на Закарпатті (Станко навіть стало прізвищем), в тому числі у середні віки, що підтверджують два грунтовні довідники проф. П.Чучки» (с)) мог быть «щирий українець»
Ответом на возникший спор могло бы стать "граффити" найденное в церкви Святого Георгия в Горен Koзяк, в 10 километрах к северо-востоку от города Штип*, (во время ремонте в 1967 и 1968 гг). Сама надпись (по мнению специалистов) приурочена к середине 14-го века нашей эры. Что же касается возраста самой церкви, то ее относят чуть ли не 9-10 веку. Сам вид церкви размещен в "Crkvata Sv. Gjorgji VO Goren Kozjak В. О. Н. svetlinata novite ispituvanja" З. Rasolkoska-Nikolovska, опубликованной MANU 1970, стр. 222.
Текст “графитти»:

http://i198.photobucket.com/albums/aa260/Piperkata/Az_Pop_Ivanko.png
http://maknews.com/forum/viewtopic.php?t=6742
Безусловно, грамотным переводом должны заняться специалисты старославянского. На вскидку, текст в переводе на могучий звучит (приблизительно, конечно):
Я поп Иванько из Щтипа, я Станислав Грамматик из Щтипа, я Братан из Македонии ….я грамматик Войхна из т(е)тева …да Михаила попа писарь…я грамматик Нестор написали слова в день деспота**Торника***…

*Штип один из старейших городов Республики Македонии . Впервые упоминается в I веке н. э. под названием Астибо. Позже славяне болгарской группы дали ему имя Штип . С IX века город входит в состав болгарского государства.
В последующие века контроль над городом неоднократно переходил от болгар кВизантии и Сербии (после 1330 г.), пока в 1382 не был захвачен Оттоманской империей, под властью которой он остаётся до 1912. Турки дали городу имя Истип (Иштип).
** Деспот – «государь»; первоначально, со времен Юстиниана I, один из титулов византийского императора, затем, с шестидесятых гг. XII в., второй титул в империи между автократором (самодержцем) и севастократором. Титул деспота получали сыновья и зятья императоров Византии и Латинской империи, царей Болгарии, королей Венгрии и Сербии, веницианский дож Энрико Дандоло, автономные правители и наиболее влиятельные аристократы в пределах империи. Знаками власти деспота были изображения орлов на одежде и стемматогирон – корона особой формы: с четырьмя дужками, если он был сыном императора, в противном случае – с одной дужкой. Официальные документы деспот имел право подписывать фиолетовыми чернилами.
*** Не ясно о каком конкретно Торнике идет речь. Возможно «Константин Торник – государственный деятель высокого ранга в Никейской империи и восстановленной Византийской империи, сын никейского месадзона Димитрия Торника , родственник по матери императора Михаила VIII Палеолога (1259 – 1282 гг.). Родился около 1220 г., умер в 1274 г. При никейском императоре Иоанне III Дуке Ватаце (1222 – 1254 гг.) стал великим примикирием, но с приходом к власти императора Феодора II Ласкаря (1236 – 1258 гг.), который испытывал ненависть к семье Торников , Константин был отстранен от должности. При Михаиле VIII, брат которого – Иоанн женился на дочери Константина Торника , ему была возвращена должность великого примикирия. В 1259 г. он получил титул севастократора, вскоре стал прокатеменом Фессалоник, а в 1264 г. сделался эпархом Константинополя…» (с)


http://i198.photobucket.com/albums/aa260/Piperkata/SvgorgisGorni-Kozjak-XX-XIXII-vek.jpg
Церковь св. Георгия в Горен Козяк в Македонии…

ІВАН 2011-12-06 / 08:38:23
Не вказано автора статті.

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 1З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 13На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 13Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 1В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи