Закарпатським мисливцям не дозволяють добувати вовків, а єгерям – ловити браконьєрів

Мисливці-експерти стверджують, що популяція сіроманців в краї щороку зростає, натомість законодавчі обмеження та не дозволяють регулювати їхню кількість у повній мірі. За словами голови Закарпатської організації Українського товариства мисливців та рибалок Олександра Вайса сьогодні в краї склалася доволі складна ситуація із вовками: «Певні люди, так звані екологи, не хочу називати їхніх прізвищ, дуже активно відпрацьовують закордонні гранти. І так виходить, що Європа дуже захищає нашого вовка, але в себе бачити хижаків, чомусь, не хоче. От нещодавно зайшов якийсь ведмідь на територію німецького містечка, так вони засідали і довго думали – залишати його живим чи ні. В результаті прийняли рішення його відстрілити, бо несе загрозу населенню. І це притому, що ведмідь не шкідливий. Натомість вовк, і це доведено, наносить величезну шкоду популяціям диких тварин. У нас же, чомусь, пропагується його збереження. Хочу пояснити – ніхто не хоче, аби вовк пропав з лиця землі. Цей вид мусить бути! Але чисельність його треба регулювати».

Заважають контролювати чисельність сіроманців на Закарпатті не лише «зелені», але й закони, що прийняті останнім часом прийнятті в Україні та покликані захищати тварин від жорстокого поводження. «Згідно з цими законодавчими актами мисливцям не можна добувати вовчиць, а як взагалі відрізнити самця від самки, особливо, коли на прийняття рішення усього долі секунд? – каже Олександр Антонович. – Заборонено також полювати у період виведення потомства. І виходить, що полювати на звіра взагалі не можна. Наші ж мисливці не хочуть підпадати під відповідну статтю закону, хоча, здавалося б, роблять добру справу».

Активність вовка нині спостерігається май¬же в усіх районах області. Не виключення – Ужгородський та Мукачівський райони.

Благо, за останні 2-3 роки випадків нападу вовків на людей зафіксовано не було, хоча раніше й таке траплялося. Не слід забувати, що сіроманці, поряд із лисицями є розповсюджувачами сказу.

Від теми з вовками у розмові з Олександром Антоновичем ми перейшли до браконьєрства – ще однієї болючої для Закарпаття теми.

Тут, за словами голови закарпатських мисливців та рибалок ситуація теж невтішна. Роботу громадських єгерів у наших лісах, нажаль, не можна назвати ефективно. Так УТМР у 2011 році взагалі було змушено збільшити штатну єгерську службу з розрахунку один єгер на 5 та 10 тисяч гетарів відповідно лісових та польових угідь. «Нажаль нині громадські єгері не мають права складати протокол про браконьєрсвто. Тобто максимум, що може вдіяти охоронець – підійти до порушника і зробити зауваження, останні ж посилають його куди собі вигадають.

Намагаємося співпрацювати із правоохоронцями і останнім часом вони доволі активно реагують на наші дзвінки. Однак знову ж таки, допоки міліція приїде на виклик – браконьєра і слід охолов. І навіть коли запишеш номера авто, згодом починається – ми дихали свіжим повітрям у лісі, шашлики смажили…», – бідкається Олександр Антонович.

Хоча, за його словами, в останніх змінах та доповненнях до законодавства є чимало позитивних моментів. Так, нині транспортування тушок диких тварин, їхніх частин вважається браконьєрством. Якщо десь затримується – заборонено. Раніше  як було – вполював браконьєр тварину, кинув у машину, міліція його зупиняла, а він каже:  «Їхав, знайшов на дорозі мішок, а там м’ясо. От і узяв собакам».  Тепер же за це передбачена відповідальність. Та, незважаючи на дію закону, ловлять браконьєрів в області не так часто. Так, за 2010 рік складено усього 18 протоколів, а до відповідальності взагалі притягнуто усього 7 осіб.

Наостанок ми за торкнули із Олександром Вайсом питання створення на території області заповідників та національних парків. Зрозуміло, що мисливці не в захваті від таких нововведень, однак не тому, що проти охорони тварин, а через те, що, як стверджують, у наших природоохоронних зонах режим користування не дотримується. «Не люблю говорити за інших, однак несанкціоновані рубки лісу там як були так і є. І, чесно кажучи, браконьєрство у цих зонах теж процвітає. Натомість мають бути природо-заповідні фонди, а також відповідне зонування цих угідь, в яких  дозволене спортивне полювання та ведення господарства. Погодьтеся,  треба давати людям отримувати свої конституційні права в частині полювання. На тій же Березнянщині більш ніж більш ніж половина району – заповідники. Люди живуть у тих глухих селах, з дідів-прадідів полювали в лісах. Роботи немає, відповідно можливості поїхати в інше місце на полювання теж. Там, відверто кажучи, створилася доволі кипуча ситуація…», – завершує Олександр Вайс.

Коментар до теми:

Людвіг Потіш, викладач УжНУ, кандидат біологічних наук
- Популяція вовків у області за останні 5-7 років лише збільшується, натомість контролю їхньої чисельності немає. Як наслідок вони приносять значну шкоду мисливським господарствам. Нажаль нині ніхто не хоче проводити роботу з вивчення цього питання. Натомість площа заповідних об’єктів на Закарпатті є доволі великою – наближається до 15%. Там взагалі заборонені усі види полювань, що,  безумовно, теж є фактором активного розмноження сіроманців. Це питання треба постійно контролювати, бо інакше вовк перетворюється із складової фауни у шкідника.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати