Кордон – зона дрібних контрабандистів
Поїзд "Київ-Варшава" вирушає з нашої столиці о 16-ій годині, прямує через Волинь і під'їжджає до кордону близько першої ночі. Українські митники оформляють нас досить швидко: огляд особистих речей не проводять, лише цікавляться метою поїздки. Далі вагони прямують у депо – години дві на зміну коліс. Проходимо польську митницю, пасажири переводять свої годинники на європейський час. Їхні прикордонники також досить оперативно перевіряють паспорти, митники оглядають чомусь лише кожне четверте купе. А от після них до вагону заходять працівники так званої "Служби цельної" – озброєні викрутками: їхнє завдання – розібрати стіни та стелю вагону, аби перевірити, чи немає контрабандних сигарет. І о диво: 30 блоків білоруських пачок знаходять у стелі саме купе журналістів. Утім, до нас – пасажирів – претензій немає. Провідник вмикає дурня: нічого, мовляв, не знаю, мабуть, із попередньої зміни залишилися. Цигарки конфісковують, а за свою країну стає соромно – як можемо влитися у європейську сім'ю, якщо на кордоні твориться таке шоу? Чому "Укрзалізниця" не дає ради своїм провідникам? Чому потяг не супроводжує міліція, аби дорогою люди не ховали цигарок у вагоні? Питань багато. Втім, на кордоні всілякі махінації були у всі часи людства, а раз наші возять туди цигарки, значить поляки також у них зацікавлені. Вочевидь, тамтешні правоохоронці, можливо, також закривають очі на те, як куриво до них потрапляє дрібною контрабандою.
Отже, на перетин кордону між Україною і Польщею треба витратити добрі 4-5 годин. Для порівняння: межу між Польщею та Німеччиною пасажири потяга відчувають, хіба що коли до вагону заходять німецькі поліцейські, аби перевірити паспорти. Ніяких оглядів чи митного контролю немає. Та й німці-поліцейські на кордоні, запевнили нас поляки, з'являються лише час од часу.
Зведення висоток та будівництво трас – цим живе Польща
Перевага головного залізничного вокзалу Варшави у тому, що він знаходиться неподалік історичного центру. Останній поляки так і називають – Старе місто. Від вокзалу туди буквально 25 хвилин ходи. В око приїжджому українцеві одразу впадає те, що у столиці Польщі не відчувається шаленого ритму життя, як у Києві. Всі спокійні, ніхто нікуди не поспішає. Можливо, тому, що Варшава – менше місто. Або через те, що у поляків не все так централізовано, як у нас. Відповідно, кожен працює там, де народився, і мало хто прагне стати "понаїхавшим".
У Варшаві активно зводяться висотні поверхівки. Тож принаймні у районі залізничного вокзалу куди не глянь – усюди будівельні майданчики.
На вулицях столиці, якщо ви не поляк, молодь із легкістю переходить із вами на англійську. Те саме, і не лише у Варшаві, стосується й продавців та офіціантів. Цікаво, скільки представників цих фахів в Україні володіє англійською? Поки складається враження, що вболівальникам "Євро-2012" мовний бар'єр легше буде долати саме у Польщі.
На одній із центральних площ столиці країни знаходиться вічний вогонь. Ні, не радянському солдату, як в Україні. А своєму, польському. Тут вогник пам'яті ніхто не може спаплюжити – біля нього завжди знаходиться почесна військова варта.
Старе місто Варшави – це вузькі вулички, кількаповерхові будинки, костели. Між ними – численні тераси та магазинчики сувенірів. Із центру видно Віслу, а також стадіон, котрий зараз добудовують для першого матчу "Євро-2012".
Інфраструктурі нашої країни-сусідки можна позаздрити. Так, у Польщі також є дороги, де асфальт не гладенький, на ньому видно вибоїни і машину може трусонути. Такі автошляхи у них, як і в нас, на балансі місцевого самоврядування. Отже і грошей на їх ремонт виділяється менше, ніж на дороги державного значення. Та все ж у Польщі шляхи між селами однаково кращі, ніж у наших районах. Абсолютно на всіх дорогах є розмітка. Завдяки цьому машини при маневрах розходяться чітко, наче поїзди на колії. Так звані острівці безпеки – ділянки, по яких автівки не повинні їздити і які у нас просто виділені фарбою, у Польщі над асфальтом трохи височіють. Таким чином машина на швидкості по них проїхатися не може, а от якщо заглухне двигун, припаркуватися на ділянці цілком реально. Нині поляки швидкими темпами зводять транспортні розв'язки та будують дороги. На півночі країни, де побували українські журналісти, дорожнє будівництво можна побачити чи не кожних 50 кілометрів. На більшості шляхів між селами у Польщі є велосмуги. Вони або відокремлені спеціальною розміткою на основній дорозі, або ж простягаються за кілька метрів від неї окремо. На Закарпатті подібний шлях для велосипедистів є між Ракошином та Мукачевом. Утім, наш асфальт із польським навіть порівнювати некоректно.
Після поїздки у польських поїздах нашу "Укрзалізницю" легко зненавидіти. Ми, у порівнянні з ними, ще у 19 столітті. Наприклад, в одному з вагонів потягу "Варшава-Щецин" з-під кожного вікна задуває свіже повітря, розетка є біля кожного сидіння, отже дорогою спокійно можна працювати з нетбуком – із переднього до вас сидіння відкривається невеличкий столик. У ціні квитка – одна кава або ж чай. Офіціант підходить до кожного пасажира. По другому колу – вже платно. Можна купити собі й бутерброд, що готують у вагоні-ресторані. А наша "Укрзалізниця", схоже, вирішила: пасажири мають бути голодними. А як ще пояснити відміну у потягах вагонів-ресторанів чи буфетів? Так, нас треба навчати тягти з собою у вагон смажену курятину, яйця, оселедець і горілку. Поляки, напевне, цього б не зрозуміли. Та й інші гості з Європи – також.
Ярослав ГУЛАН, Щецин-Варшава-Ужгород, фото автора
P. S. У наступному номері читайте, як місцеві ради у Польщі трудяться для людей, чи помітна виборча кампанія до парламенту туристам, чим живе українська діаспора і які враження її представника після відвідин Ужгорода.