Зайці з хлофайберу. Ужгородська майстриня плете унікальні забавки

До Нового року тоді за­­лишалося обмаль часу, а майстрині так хотілося підготувати цікавий та ексклюзивний подарунок – у пригоді став всюдисущий Інтернет. Уже незабаром за знайденою схемою пані Світлана сплела гачком свого "первістка" – невеличку корівку. "Плести навчилася ще в дитинстві, проте ніколи до того не в'язала іграшок, – розповідає. – І виявилося, це зовсім не складно. Наразі маю в кімнаті власне робоче місце зі стелажами, величезний комод із нитками, матеріалами, різноманітними деталями. Тільки-но з'являється вільна хвилина – пле­ту. Розпочинала із зовсім ма­лих забавок (завбільшки 5 см) за знайденими схемами на інтернет-форумах. Згодом зрозуміла, що можна придумати щось своє".

 

Майстриня зізнається, що пер­шу авторську іграшку не показує нікому – соромно, бо вийшла не зовсім такою, як замислювалася. Удома ж до хобі рукодільниці спочатку поставилися скептично. Мовляв, навіщо це все, кому це треба... Нині рідні й близькі щиро підтримують її, допомагають з ідеями, радять, як краще оздобити забавки.

 

В інтернет-мережі пані Світлана знайшла однодумців із усього світу. Каже, на Закарпатті знайома тільки з колегою з Чопа. "У нас люди не надто цікавляться плетеними іграшками. Вочевидь, пов'язано це з ритмом життя. Ми поспішаємо, а плетіння потребує часу, зусиль, терпіння. Ку­пуємо тільки найпотрібніше – одяг, продукти. А це ремесло вимагає досить високих затрат на матеріали, інструменти, деталі. Думаю, аби займатися плетінням, ним треба справді наче захворіти".

 

Останнім часом плете не так багато – переважно одяг і забавки для синочка, який зовсім недавно з'явився на світ. Зв'язала песика, помідорку з ручками-ніжками, завершує зайця-брязкальце. Для виготовлення останнього майстриня використала дві мірні ложечки для дитячого харчування, які склеїла докупи, помістивши всередину намистини. Конструкцію обв'язала нит­ками за допомогою гачка. У вушка зайцю помістила дзвіночки й спеціальний шарудливий папір. "Тепер і калатає, і шелестить", – резюмує майстриня.

 

Справжня гордість Світлани Одинцової – тигр завдовжки метр. Плела звіра три тижні, а на його виготовлення використала величезну кількість матеріалів. "Є такі іграшки, які можна зробити за три години, а є такі, на які витрачаєш не менше місяця, – пояснює майстриня. – Коли плету, то обов'язково записую, як саме вони робляться, аби можна було повторити. Зв'язала ря­дочок-два – і зафіксувала в блокноті".

 

Є вдома у рукодільниці й ще один незвичний експонат – плетений килим кремового кольору – 1,5 на 3 метри. "В'язався він із двох мішків пряжі спицями, – каже, – які чоловік спеціально зробив із палиць для мітли. Одна нитка вміщувала 20 мотків. Це моя найважча і найграндіозніша робота". Ще майстрині дуже подобаються плетені меблі – у майбутньому планує щось таке й собі створити.

 

Минулої зими в Падіюні відбулася її перша виставка "Країна дитинства", де авторка предста­вила 86 іграшок. Бере участь і в конкурсах, зокрема посіла почесне друге місце на одному з інтернет-форумів: зв'язала віслючка з "Бременських музик". До речі, це звірятко, за словами майстрині, вона полюбляє найбільше, бо добре вдалося, за нього вона й грамоту отримала.

 

Знайомі колеги "по цеху" розповідають, що у великих містах з цим промислом набагато краще: є свої осередки, гуртки, магазини-салони. Дуже цінують ручну роботу за кордоном, адже відчувають різницю між авторською іграшкою й китайською "пластмаскою". Вартість іграшки залежить від складності роботи, матеріалів, деталей, затрачених зусиль, часу. Проте не продаж є головною ме­тою пані Світлани – більшість зайців, песиків і ведмежат вона просто дарує. Зауважує: в іграшку вкладається душа, і кожна має свій вираз обличчя – обов'язково привітний, радісний, доброзичливий.

 

Зазвичай плете з акрилової пряжі – вона яскрава, гладка і приємна на дотик, та й придбати її у нас можна всюди. "Звісно, маю іграшки і з мохеру, а останнім часом дуже мені подобається пуф. В'яжеться дуже швидко, тому що нитка товста, на дотик полотно м'яке-м'яке, ворсинки щільно прилягають одна до одної". З цього пуфа торік майстриня зв'язала ялинки – жовті, червоні, зелені й білі. Новорічні красуні закріпила в горшку з гіпсом і оздобила шаликом і шапочкою.

 

З поміж інструментів використовує спиці, гачки, спеціальні голки. Наповнювачем є екологічно чисте і нетоксичне волокно – хлофайбер. На перших порах майстриня купувала подушки – вони теж містять це волокно, бо відшукати його на Закарпатті неможливо. Згодом замовила через інтернет 15 кг хлофайберу з Харкова, тож тепер не переймається, чим наповнити іграшку.

 

Інші деталі-дефіцити – очі, носики, роти – також купує в онлайн-магазинах. "Крім спиць, гачків і мінімуму "ходових" ниток, у нас нічого немає, – каже пані Світлана, – хоча останнім часом почали привозити досить рідкісну пряжу. Ні етикеток, ні коробочок для пакування теж не знайти. На жаль, не маємо й спеціалізованої крамниці-салону з продажу та експозиції рукотворних забавок, адже такі вироби могли б привабити туристів, а плетені сувеніри навіть стали б візитівкою міста".