Закарпатські віндсерфери їдуть ловити хвилі до сусідніх областей

Завзятий 21-річний хлопчина Григорій Солошенко (у народі Жоржик) хвилі приборкує ось уже чотири роки. Пояснює: віндсерфінг – це ковзання по воді на спеціальній дошці під вітрилом. "Цей вид спорту дуже технічний, тому і прогресує повільно, адже необхідно досить багато часу для освоєння того чи іншого елемента. Я навчився ловити хвилю за два дні. Падав, мав мозолі на руках, травмував коліна – не без цього. А на сучасних дошках кататися легше, та й якщо є велике бажання, основи віндсерфінгу можна опанувати вже за три години!"

За хвилею – на Дідівське "море"

Віндсерфінг виник 1958-го в США. Григорій розповідає, що на Закарпатті цей вид спорту зародився аж через 42 роки, а його засновником вважають Віктора Харакоза на прізвисько Соки. На початку 90-их він заробляв на хліб продажем спортивного спорядження, яке привозив з-за кордону. Якось, перебуваючи в Нідерландах, Соки звернув увагу на серферів, які з неймовірною швидкістю мчали хвилями, і вирішив привезти один екземпляр вітрильної дошки до рідного краю. Так і на Срібній Землі з'явився віндсерфінг.

Справжнім закарпатським морем Григорій називає... озеро Дідово на Берегівщині. Саме на цій водоймі і розпочинає свою історію вітрильний спорт. Сезон триває з ранньої весни до пізньої осені, але тільки за умови, що дме сприятливий вітер. "Віднедавна озеро приватизували, розділили на сектори і пообгороджували сіткою, – розповідає серфер, – тобто зробили зоною відпочинку. З одного боку, це погано, бо не можна просто дістатися зручного місця для старту, та з іншого – за озером доглядають, не смітять. Подібні процеси відбуваються по всій Україні". Хлопець також зауважує: у Закарпатті є багато інших водойм, однак вони дуже заболочені і вода в них не відповідає нормам для катання – там хіба жаб полохати.

Два роки тому з'явилася Закарпатська віндсерфінгова команда (Trascarpatia Windsurfing Band). Наразі справжніх приборкувачів хвиль у краї всього вісім – це дуже мало, порівняно зі Львівською областю, де любителів вітрильного спорту більше сотні. "До об'єднання входять люди, абсолютно різні за віком, соціальним статусом, характером, але це не важливо, бо коли вони стають на свої дошки, то всі рівні, усі прагнуть впіймати вітер. Наша команда дружня, справжня і бойова. Разом мандруємо країною, знаходимо нові місця для катання, беремо участь у змаганнях, просто гарно і екстремально відпочиваємо. Серфінг для нас не лише хобі – це наше життя".

Дві тисячі за дошку

Віндсерфінг – задоволення не з дешевих. Григорій каже, це один із "королівських", себто найдорожчих видів спорту. До сучасного комплекту віндсерфера входить дошка, щогла, гик, степ-шайба, подовжувач і плавник – усе це разом нині коштує 1000-2000 у. о. Як правило, починають із користованого раніше спорядження, значно дешевшого (200-400 у. о.). Крім того, необхідно придбати гідрокостюм, шолом, рукавички, водонепроникне взуття тощо. Виходить досить кругленька сума, однак, за словами хлопця, ці витрати варті тих відчуттів, які отримуєш під час ковзання хвилею.

Спорядження можна придбати у спеціальних крамницях, але таких в Україні небагато. Проте тут можуть траплятися й неякісні речі. Найпопулярнішим місцем купівлі спорядження є інтернет-магазини.

Щоб трохи підзаробити, хлопець ремонтує дошки для віндсерфінгу, а незабаром планує власноруч виготовити свою першу. Каже, для цього йому необхідна велика кількість матеріалу, спеціальних інструментів, часу і зусиль.

У цьому спорті – не без травм. Сам Григорій буквально днями вивихнув гомілкостоп. "Екстремальні види спорту іноді можуть стати навіть смертельними, – зауважує він. – Адреналін, відчуття межі приносять насолоду. У віндсерфінгу швидкість може сягати 70-80 км/год. Це неймовірно багато, і падіння інколи призводить до перелому кісток і внутрішніх кровотеч... Та серферів це не зупиняє. Найчастіше отримують струси мозку, вивихи, ламають ребра, "до м'яса" стирають руки тощо".

Гавайська мрія

Аби потрапити до серферського раю – на Гавайські острови, хлопець торік усе літо заробляв гроші на Алясці (США). "Ким я тільки не працював! – згадує Григорій. – І на рибному заводі, і двірником, і посуд мив, і листівки роздавав, і продавав морозиво, мив вікна на авто, крутив колеса, складав ключі, фарбував стелі, ремонтував крівлю... І так щодня аж до початку вересня. Бувало й таке, що два з половиною тижні працював по 22 години на добу. Це неймовірно важко, але я знав, що воно того варте – восени мене чекали Гаваї".

На острові своєї мрії Григорій опинився о 3-ій годині ночі. "Очі бігали, мов скажені. Ці величезні яскраві зорі по всьому небу, височенні хвилі, вітер близько 10 м/с, безліч пальм, ніжний пісок, усюди квіти... Я не вилазив з океану до 7-ої ранку", – усміхнено згадує хлопець.

Оселившись у готелі, Григорій взяв дошку на прокат. Надалі його чекало випробування хвилями. "Навіть якщо вже вміло катаєшся, за тобою стежать ще близько 600 професійних серферів: вони так само, як і ти, чекають хвилі. Дуже важливо дотримуватися серферського етикету, не заважати іншим...". Хвилю наш земляк приборкав із третьої спроби.

Хлопець каже, що казкові Гаваї змінили його світогляд: серфінг став для нього не просто "дошкою", а цілою культурою, стилем. "Ті люди, які побували там, завжди отримують те, за чим їдуть, – зауважує Григорій. – А якщо ти молодий і гарячий, сповнений мрій, готовий до пригод, любиш життя понад усе, то варто тільки захотіти, аби твоя мрія здійснилася!"

І щоб "дмуйкало дмуло"!

На Закарпатті спеціальної секції, де б тренували віндсерфінгістів, немає. Бажання створити щось подібне є, утім відсутній попит. Крім того, для цього виду спорту потрібен добрячий вітер і великі водойми. Тож закарпатські віндсерфери їдуть ловити хвилі до Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Волинської областей, морського узбережжя, а незабаром планують покататись на озерах за кордоном, зокрема у Словаччині. Наші спортсмени також беруть участь у всіх можливих змаганнях і на регіональному рівні здобувають золото і срібло. За словами Григорія, всі такі поїздки відбуваються за власні кошти, а команди створюють, розвивають та підтримують ентузіасти.

Найбільш сприятлива погода для наших віндсерферів – грози, адже тоді дмуть сильні вітри. Підкорюють хвилі зазвичай ранньої весни та пізньої осені, а отже – у холодній воді, температура якої не має бути нижчою 7˚С. Григорій жартома каже: майбутнє в закарпатського віндсерфінгу є, якщо "дмуйкало дмутиме", тобто буде вітер, а водойми не так стрімко приватизовуватимуть. Зближення з природою – от що, за його словами, дає віндсерфінг.

Усім охочим опанувати вітрильний спорт хлопець радить мати при собі усмішку, бажання і вільний час. Звісно, фізична підготовка теж важлива, м'язи не повинні бути атрофованими, адже, до прикладу, вітрило – не пір'їнка, і піднімати його досить важко, особливо дівчатам.

Надія Вишневська

Теги: віндсерфери, хвиля, вітер

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати