Село без ГМО. Кам’яницька Гута колись була центром виробництва скла і постачала фрукти аж до Магадану

Для того, щоб помилуватися чудовими гірськими краєвидами, ужгородцям нема потреби виїжджати на Рахівщину чи Воловеччину. Усього за 15 кілометрів неподалік від обласного центру на самому кордоні зі Словаччиною знаходиться справжнє мальовниче гірське село Гута…

Село без ГМО. Кам’яницька Гута колись була центром виробництва скла і постачала фрукти аж до Магадану
Гірське село – без ГМО
 
Поселення розташувалося на висоті 300-400 метрів. Тут легко можна відчути всі переваги "висотності": влітку в цих місцинах не так спекотно, як у долині, повітря наповнене свіжістю та пахощами гірських трав, а очам відкриваються чудові панорами на довколишні вершини, деякі з яких перевалюють за позначку 1000 метрів. Городами селян хвацько бігають зайці та кабани, при дорозі достигають яблука, а за півтори години у лісочку можна запастися грибами на всю зиму – справжня "дика" природа.

У наші дні Кам'яницька Гута – "екологічно чисте", живописне гірське село. Тут охоче селяться іноземці (звили гніздечко навіть гості з Бельгії) та можновладці (подейкують, кілька років тому в околицях придбав ділянку колишній мер Ужгорода, а також скандальний закарпатець Нестор Шуфрич). Через цей "райський куточок" прокладені популярні велосипедно-туристичні маршрути. Колись же село було центром виробництва скла, деревного вугілля, заготівлі лісу, а пізніше – постачальником фруктів чи не для всього Радянського Союзу.

 
Скляна, Суха та Середня. Або що таке "гута"?
 
Виявляється, топонім "Гута" – далеко не рідкісний. На території України є близько 90 поселень із такими ж або похідними назвами. В українській мові гутами здавна звалися місця, де виробляли скло та скляні вироби, а згодом так називали відповідні заводи. Людей, які займалися виготовленням скла, кликали гутниками. Саме гутники й стали засновниками цього поселення. За урбаріальним описом 1691 року в Гуті обліковано 7 домогосподарств склоробів. Скло виплавляли з піску, який добували тут же. Також технологія виробництва вимагала наявності поташу, який робили із деревної золи. Тому вирубки лісу та виготовлення деревного вугілля також довгий час були супутніми, а потім і самостійними промислами у цій місцевості.
 
Зараз про "скляне" минуле села свідчить лише назва. До речі, не одна. Поселення, яке сьогодні є цілісною адміністративною одиницею, історично складалося з трьох географічних хуторів-осередків: Середньої Гути, Сухої Гути та... Скляної Гути. Ці назви місцеві мешканці використовують й сьогодні. Щоправда, Скляна Гута – найдавніша частина поселення – вже не існує. Там, де вона розташовувалася, зараз стоїть прикордонна застава. Від центральної вулиці до неї – близько кілометра.
 
Кордон на городі
 
Європейське "перепланування" в минулому дуже сильно позначилося на цьому маленькому селі, яке сьогодні нараховує всього 3 сотні мешканців. 80-річна гутянка Катерина Кичка, чи не остання уродженка Скляної Гути, розповідає, що за її пам'яті скла вже не виготовляли, та й було тоді на Скляній Гуті всього 30 хат. "Майже всі хижі люди лишили у 47-му – емігрували до Словаччини, коли тут кордон тягнули. По тому в пустуючі хати позаселялися приїжджі люди з Верховини – переважно з Березнянщини та Міжгірщини. Так із цих людей нинішня Гута вже розмножилася. Зі старих прізвищ лишилося лише кілька – Сірко, Мелечинські, Когутки, Бобаліки...", – пригадує пані Катерина.
 
І навіть сьогодні кордон, який буквально проходить садами та городами гутян, відіграє значну роль у їхньому житті. Так, окремі місцеві жителі, які знають усі околиці як свої п'ять пальців, узялися "допомагати" нелегалам пересікати державний рубіж, проводячи їх на територію Словаччини. Кажуть, колись такса була по тисячу доларів із людини, а переводили за раз, бувало, й групи по 10-15 чоловік. Звичайно, сума виходила кругленька. Проте, такий швидкий нелегальний заробіток – справа небезпечна. Так, кільком місцевим мешканцям, які "попалися", довелося поплатитися за таку протизаконну діяльність волею.
 
"Проблема відсутності роботи у самому селі для Гути наразі найголовніша, – констатує голова Кам'яницької сільської ради, до складу якої входить і Гута, Марія Коваль-Мазюта. – Оскільки село розташоване порівняно недалеко від обласного центру й має гарне транспортне сполучення з Ужгородом, населення в основному працевлаштовується саме в місті. Проте це переважно сезонні або тимчасові заробітки. Хотілося б, звичайно, відновити колишні радгоспівські сади, щоб люди могли працювати тут, удома. Але для цього потрібна серйозна підтримка держави".
 
Зараз на Гуті окремі підприємці займаються ковальством, столярством або ж тримають пасіки. Є в селі й два магазини. Колись же на цих територіях кипіла промислова діяльність...
 
Паровоз Пітіко та інші заробітки
 
Мешканець Гути Едуард Мелечинський, колишній міліціонер, розповідає: "Колись у нас тут масово з лісу випалювали деревне вугілля – займалися гутництвом. Багато дерев повалили на території, яка тепер належить Словаччині. Тоді, у дорадянські часи, через Суху Гуту була прокладена вузькоколійка, нею ліс доправляли до Ужгорода, а потім і далі – за кордон. Паровоз, який возив деревину, місцеві мешканці називали ласкаво – Пітіко", – сміється пан Едуард.
 
До речі, як не парадоксально, але Суха Гута з усіх трьох Гут є найбільш... мокрою. Адже саме через цю частину села протікає струмок. Власне він і дав назву цій місцині, бо сам так і зветься – Сухий потік. Бере свій початок у Словаччині, біля вершини Сухий Верх. Ось така топоніміка.
 
Пан Едуард продовжує: "У радянські часи території, які були орними землями, довкола трьох Гут засадили садами. У 1959-му тут було створено радгосп-завод "Ужгородський". Яблуневі, черешневі, сливові сади почали з'являтися у 60-ті. Вони були розраховані на 40 років. Майже всі місцеві працювали в радгоспі, заробляли там копійку. Урожаї збирали гарні. Фрукти відправляли переважно на північ, в Росію, на Магадан. Але невелика частина йшла в Середнє та Мукачево – на сокозаводи".
 
"Село неабияк славилося черешнями. "Злата Гута" – так колись називали населений пункт за надзвичайну урожайність і за те, що тут усе росло, усе приймалося", – додає голова села Марія Коваль-Мазюта. Проте констатує, що, на жаль, колишній радгосп, на відміну від колгоспів, не пройшов процедури розпаювання. Багато людей залишилися через це ображеними. "Зараз усе засохло, все розвалилося", – підсумовує Едуард Мелечинський.
 
Проблема із заробітками для гутян не нова. А, радше, циклічна. Жінка-старожил Катерина Кичка пригадує: "За мадярів тут хоч усі люди й мали свої землі, але грошей не було де заробити. Ми крадькома збирали малину, ожину. Тоді на місці поваленого лісу виростали малинники, які, наче червона плахта, рясніли ягодами. Але то не мож було збирати. Дуже злий був гайник (лісничий). Він як вздрівав, що хтось несе ягоди з лісу, то всьо нараз відбирав. Тому лиш уночі, нишком каналом, дамбою ягоди в місто носили – там їх приймали. Ми мусіли отак викручуватися".
 
На Канари з коровами
 
На 300 душ місцевого населення у селі є два храми – старий римо-католицький та новий православний. Нову церкву кілька років тому збудували на місці колишньої радянської... бані. Ще одна цікава сакральна пам'ятка розташована на Сухій Гуті – там збереглася давня дзвіниця з вигравіруваною датою – 1807 рік.
 
Чим село може похвалитися всерйоз, так це дорогою (якій позаздрило б багато вулиць обласного центру), вуличним освітленням центральної частини та повною газифікацією. Силами самих мешканців Гути також проведено водопостачання. Словом, умови – як у місті, а краєвиди з вікна – немов на курорті.
 
До речі, про курорти. У плані розвитку села, затвердженому ще у 2009 році, було запроектовано будівництво великих рекреаційних і туристичних об'єктів – спортивного комплексу, санаторію, дитячого містечка. Проте наразі ці плани не втілюються в життя. Недостатність коштів та... мала кількість населення тому на заваді. Через це офіційним курортом на селі поки залишається лише місцеве пасовисько, яке гутяни за спекотні години, проведені разом із худобою, напівжартома називають Канарами.
 
Наталія Тернавська
26 липня 2011р.

Теги: Гута, Словаччина, кордон

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 1З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 13На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 13Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 1В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи