Твори закарпатського майстра воскрешають дух предків

А правильніше сказати – шедеврами, котрі безмежно насолоджують душу прихильників-поціновувачів прекрасного. Захоплює титанічна робота різьбяра з дерева, адже на дивотворіння  необхідно затратити багато часу, не кажучи вже про вагомого ґатунку талант. Зроблені ним речі переконливо ілюструють, що він справді володіє Божим даром.

Уже цьогоріч Юрій Юрійович встиг виконати цілу низку робіт, кожна з яких спроможна викликати море сильних почуттів. По праву вартує найсхваленіших слів-відгуків, скажімо, масивний за розміром і ювелірно тонко виточений де¬коративний таріль, присвячений нашому видатному земляку-поету Петру Скунцю. Кожен штришок портрета на дереві вміло відображає геніальність літератора, його аристократичний волелюбний дух. Лірику лауреата Шевчен¬ківської премії художник може декламувати годинами, як і інших класиків україн¬ської або зарубіж¬ної літератури. Натомість має енци¬кло¬педичні знання з історії людства.

Інше твориво – посвята народному меснику з Колочави Миколі Шугаю з нагоди його 90-річної трагічної загибелі. Образ легендарного останнього опришка Карпат теж передано філі¬гранно, у найдрібніших деталях, що символізують сміли¬вість і свободу.

Зачарування викликає і робота, котра присвячена возу – сіль¬ському дідів¬ському транспорту, що завжди у пригоді на газдівсті. Начебто тема дріб'язкова, зате за споглядання її філософського втілення на дереві – задоволення неперевершене. Коли її роз¬глядаєш, то ніби на певний час поринаєш у далеку старожитність, від якої віє романтичним духом предків. Аналогічне можна сказати і про декоративний таріль із  загатою на Чорній Ріці, по якій у давнину відважні бокораші сплавляли "зелене золото" Тереблянської долини. Славний на всю Європу музей лісосплаву і єдиний по¬дібний заклад у Старому Світі показаний у первісному вигляді, що надзвичайно важливо для сучасників. Адже рідкісний об'єкт останнім часом знаходиться у жалюгідному стані, а світлини з його первісним виглядом нині годі відшукати. У цьому переконався й сам Павлович за підготовки до реалізації задуму увіковічити унікальний музей на тарелю.

Кого шанує – того і зображує. Це до¬водить і одна з останніх робіт, присвячена Сергію Параджанову – грузинському і українському кінорежисеру вірменського походження, який за життя поповнив скарбницю світового кінематографа серією поетично-філософських кінодрам, у яких віддзеркалилися традиції  та звичаї України і Кавказу. На міжгірського митця особливий вплив, як зізнається, мала кінострічка "Тіні забутих предків", котра додала йому творчого окрилення. Навіть написав кілька куплетів вірша на честь відомої постаті в кіно, що в черговий раз підкреслює всебічну обдарованість Юрія Юрійовича. Загалом ліричних творів має стільки, що вже пора видавати й окрему поетичну збірочку, доплюсувавши її до двох раніше випущених у світ ошатних книг, в яких розповідається про мистецький шлях Павловича. Ще один декоративний таріль присвятив видатному українському кіноактору, режисеру та сценаристу Івану Миколайчуку з нагоди 70-річчя від дня його народження, якого, на великий жаль, нема в живих уже 24 роки, зате безсмертними залишаються кінофільми з його участю – "Тіні забутих предків", "Білий птах з чорною ознакою", "Вавилон ХХ", "Пропала грамота" та ін.         

Архаїка – це лейтмотив творчого жит¬тя художника-різьбяра. Сюжети старожитності для нових робіт черпає повсякчас з побуту Гуцульщини – краю краси і мистецтва, який за молодих років праці на Івано-Франківщині став для нього, як звик казати, головним університетом, духовно збагатив і сформував. У його доробку багато дереворізьбляних робіт, що безпосередньо пов'язані із звичаями та традиціями етнографічної групи українців, які живуть у верхі¬в'ях Карпат і на весь світ прославилися талантами і самобутністю. Кожен виріб на гуцульську тематику символічно нагадує, що минуле живить майбутнє. Тепер Юрій Юрійович знову подивував інкрустованою пацьо¬рками, мосяжними цвяшками та слоновою кісткою палицею, яка колись була обов'язковим атрибутом у дорозі заміжньої жінки-горянки. Така майстерно зроблена річ, безперечно, гідна тільки музейної виставки. Як розповів Павлович, подібні посохи замовлялися у майстрів або купувалися на ярмарках, слугували за прикрасу, були практичними за мандрівок – на палицю можна було обпертися при ходьбі, до всього ставала у пригоді за відлякування звірів, котрі шастали по хащах і грунях. Палиця подавала голос грізного шелестіння, бо на її узвишші спеціально прикріплювалися металічна кулька або кільце. Звук мав магічну силу під час оборони від зустрічних хижаків – вони щодуху розбігалися на всі боки. Водночас митець продемонстрував нову чарів¬но оздоблену палицю з рогом, що за ручку. Подібна штука особливо на руку старцям, яких на схилі літ підводять ноги. Неможливо відірвати очей і від чоловічих палиць, які гуцули з прадавнини називали келефами і якими гонорово хизувалися. Цікаво було довідатися за розмови з Юрієм Юрійовичем, що палиця у західному регіоні має чимало синонімічних назв, зокрема, подекуди її йменують кавулею, клябукою чи бадулею... Що не кажи, а за знайомства з  творами  майстра щораз отримуєш досхочу приємних вражень, як і під час спілкування з цією талановитою, ерудованою і мудрою людиною.

Юрій Павлович не таїть секрет формули невичерпного творчого піднесення. Каже, що духовно кохаючись у мистецтві, він серцем любить мальовничу Міжгірщину, куди кільканадцять років тому заманулося переїхати жити. Природне багатство синьогір – це і є його муза, якій він поклоняється.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Міжгір'я
 

Теги: майстер, творчість, предки

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати