«Гуманітарний» друг Закарпаття полює на тракторі на «домашніх» бізонів і тримає 60 тисяч курей

Як пояснює родина Крігерів (пан Віктор – засновник та голова "Товариства допомоги Україні"), Ханс Гьонік – типовий німецький бауер – землевласник або ж фермер за нашими поняттями. Типовий, бо трудиться на рівні з найнятими працівниками, може замінити кожного з них, тому що всяку роботу знає досконало. А ще у нього типове бауерське помістя – на значній відстані від села, наче окремий хутір – житловий будинок, один із пташників та двоповерхова будівля, де мешкає його працівник-поляк Віктор та ще хтось винаймає кімнату. Як і до всіх німецьких бауерських дворів, сюди веде рівнесенька, ніби вчора зроблена асфальтівка.

 

Ханс купує курей у віці 19 тижнів, коли вони починають нестися, і годує їх майже рік. Відтак скликає знайомих, друзів і всі вони, разом із працівниками пташників, виловлюють живність, пакують у клітки і відправляють на забій іншому підприємцю в Нюренберг. Як і більшість бізнесу в Німеччині, цей також чітко сегментований.

 

Частина курей перебуває у закритих приміщеннях, а більшість майже весь день – на величезній відкритій території. Відповідно, яйця від "гулящих" несучок пакують у коробки із зеленим кольором (інші – з синім) і продають дорожче – як натуральні. Відрізняється пакування і залежно від розмірів яєць, сорту, для яких замовників готується. Частину відвозять за 100 кілометрів на спеціальний завод, де варять парою під тиском і фарбують у веселкові кольори. Такі яйця німці полюбляють купувати для сніданків – завдяки особливій обробці вони не псуються упродовж 4 тижнів. А напередодні Великодня знайомі родини замовляють їх у Гьоніків заздалегідь (за два тижні), інакше можуть залишитися на свято без крашанок. Окремий різновид продукції – сирі яйця, до яких пакують фарби-таблетки для охочих розмальовувати самостійно. Їх постачають на продаж тільки напередодні Пасхи.

 

Щодо курей, то їдять вони пшеницю, кукурудзу, сою. Будь-які антибіотики чи інші хімічні добавки, запевняє Ханс, абсолютно виключені – за цим слідкують відповідні служби. На всьому курячому господарстві працюють 34 людини, і багато хто з них тільки півдня із зарплатою 400 євро – така сума не обкладається податками. Це вигідно для жінок, які мають маленьких дітей.

 

Тут же працює дружина Ханса – фрау Джейн. Щоранку вона, озброєна навушниками і мікрофоном, обдзвонює 140 клієнтів-покупців яєць. Одна донька, Мар'яна, трудиться на виробництві технологом, а син Кшиштоф – головний із реалізації продукції. Його усміхнене обличчя – на кожній етикетці, що вкладається в упаковки з яйцями, на фірмових авто, які розвозять продукцію. Інші двоє дітей обрали не сімейний бізнес – донька має фірму, яка робить підлоги, син – автосалон.

 

Протягом 2010-го року Гьоніки продали 80 мільйонів яєць. Щогодини запаковують 25 тисяч. Усе автоматизовано. Ханс пояснює, що коли робити це вручну, яєць б'ється більше. Усі просвічуються ультрачервоним промінням на наявність кров'яних плям, тріщин. Такі яйця, а також пошкоджені (загалом близько 50 літрів у день) спалюють. Це теж одна з вимог контрольних служб.

 

Курячий бізнес родина започаткувала 42 роки тому з 400 птахів. Але це не просто бізнес – це справа усього життя. У сімейному будинку теж повсюди кури, але у вигляді скульптур, декоративних оздоб. Їх дбайливо збирає фрау Джейн. Навіть мило тут у формі курки. А ще можна побачити дивовижні речі – креденс і таріль далекого 17 століття родини фрау, старовинні предмети побуту, дерев'яні постоли, які пані Джейн сама колись вирізала з цільного дерева. Сама вона з Голландії, із Хансом познайомилася на кораблі після закінчення Другої світової.

 

До речі, Ханс придумав неабиякий пристрій – зі спеціального сплаву металу круг діаметром більше метра, встановлений на ніжки. Знизу підведено газовий балон. Коли цей імпровізований стіл нагрівається, його поливають рапсовою олією і пропонують гостям пікніка самим приготувати собі страву. Одночасно "трудитися" можуть, не заважаючи одне одному, восьмеро осіб. Господиня ставить неподалік нарізані овочі – цибулю, перець, кабачки, помідори, огірки, часник – усе, що знайдеться в хаті, покраяну скибочками сиру картоплю, бекон, ковбаси, хліб, відварені макарони тощо і пропонує кожному підходити, набирати і самому підсмажувати. Помішувати усе можна лише спеціальними майстерками – на зразок тих, якими працюють штукатури. А ще на цю велетенську пательню розбивають хто скільки хоче яєць. Кажуть, коли збираються Хансові друзі-мисливці, то за вечір з'їдають 40 прокладок по 30 штук. Мабуть, господар міг би зробити ще один бізнес – поставити виробництво свого ноу-хау на потік і продавати, однак жартує, що має унікальний екземпляр.

 

Ханс кілька років тому наблизив улюблене полювання майже до власного дому. Нині на двох, огороджених електропастухами, полях біля обійстя пасуться два стада бельгійських степових бізонів. Могутні кошлаті тварини влітку витримують пекуче сонце, а взимку так само добре – неабиякі морози. Інколи Ханс заїжджає в загін на тракторі, стріляє в бізонів і витягує туші за огородження. За ними приїздить торговець м'ясом, який має свій бізнес, продаючи його вишуканим ресторанам. Якось, розповідає гер Гьонік, бик – вожак стада – так оскаженів через убитих корів, що господар і на тракторі ледве виніс ноги.

 

І останній штрих про друга українського народу, який об'їздив мало не все Закарпаття і в 2003-му перетнув на авто всю Україну (Закарпаття, Тернопіль, Одеса, Ялта, Керч, Дніпропетровщина), вирушивши в Краснодарський край на пошуки містечка, де загинув у 1943 році його дядько – солдат гітлерівської армії. Їхали місцями, звідки надходили фронтові листи. У далекій станиці Саратовській у школі племінник знайшов німецький операційний стіл – під час війни навчальний заклад обладнали під шпиталь. А ось самої могили не залишилося – там, де були поховання, відступаючи, пройшли німецькі танки, а тепер височіють будинки...

 

Лариса Подоляк, фото автора та Миколи Горвата