Як «Замок» ужгородця Олексія Уманського до «Берлінале» довів

– Знаю, що у Словаччині ти озвучував програми для всесвітньовідомого каналу Діскавері. Як вдалося знайти таку цікаву роботу?

– Власне її знайшов не я, а моя колега-радійниця Вікторія Рижова. Це її запросили спробувати озвучувати програми каналу, а вона вже й мені запропонувала приєднатися. Через пункт пропуску в Селменцях ми пішки перейшли кордон, а на словацькому боці нас зустріли та відвезли в Кошіце на студію дубляжу. Раніше там озвучували передачі російською мовою для Білорусії. Так було і дешевше, і зручніше. Тож ми зо два місяці їздили туди дублювати програми. Приїжджали на день-два: одного – сиділи і працювали з ранку до вечора, наступного ж ще дещо дочитували. Отримували хороші гонорари. Та й загалом то був досить приємний період. Потім ця робота припинилася. Можливо, змінився ринок, бо студія працювала і на Росію, і на деякі інші країни. А може, Росія почала сама це все дублювати...

– Які передачі озвучували?

– Різні. Наприклад, детективні розслідування, репортажі, програми про автотюнінг. Усе це було дуже цікаво, трохи нагадувало роботу на радіо, бо перед нами був мікрофон. Я мрію озвучувати фільми і мультики, тож для мене це був свого роду перший крок. Перед нами стояв телевізор, на руках мали сценарій. До речі, мікрофон був дуже чутливий: навіть коли ковтав, звук був дуже ефектний. Інколи дублювали дуже цікаві програми, скажімо, про підводний світ. Коли ти все це 40 хвилин дивишся і озвучуєш, то наприкінці вже й сам ніби в океані плаваєш. Звичайно, там була дуже хороша студія.

– Щодо фільмів, як узагалі виникла ідея щось самому відзняти? Тим більше, що перша стрічка була про кіно?

– Зацікавленість фільмами, які знімалися на Закарпатті, почалася зі статті, яку прочитав у "Старому Замку". До того зустрічав публікації на цю тему, але це були, можна сказати, замітки. А тут вийшов насичений інформацією матеріал. Я подумав, що, напевно, тут теж чогось не вистачає, почав повсюди шукати ще якісь відомості. Знайшов багато чого нового і подумав: якщо у газетній публікації воно було цікаво, то у документальному фільмі буде ще цікавіше. Адже можна показати картинку, де все це відбувалося. Як, наприклад, у фільмі "Жайворонок" бачимо Мукачево.
Я так захопився ідеєю, що почав писати сценарій буквально кожного дня. Згодом потроху знімкував. Мені хотілося поділитися інформацією з людьми. Найцікавіше було, коли мене потім питали: що, серйозно, на Закарпатті був Висоцький?

– Хтось допомагав?

– Виникали різні проблеми, потрібно було за тиждень наперед замовляти камеру. Раптом випав дощ – і зйомки зірвалися. Все треба було робити за свої гроші.

– Сам задоволений результатом роботи?

– Задоволений, багато людей подивилися і сказали, що цікаво. Бачили фільм навіть у Росії, мови не розуміли, але нібито їм сподобалося.

Звичайно, було багато і позитивних відгуків, і негативних. Наприклад, що можна було попрацювати над монтажем. Мовляв, чого ти нічого не казав, ми б пособили. Насправді ж я говорив, але тоді ніхто не виявляв бажання допомогти. Тож майже все робив сам. Мій колега допомагав тільки з монтажем.

– Скільки часу пішло на фільм?

– Близько трьох місяців. Приходив після роботи, сідав за ноут¬бук і брався монтувати. Потім фільм показав телеканал "Тиса".

– Як виникла ідея зняти другий півгодинний фільм та ще й мобільним телефоном?

– Вона виникла тоді, як я вийшов у Києві з кінотеатру після перегляду фільму Бенксі "Выход через сувенирную лавку" про графітчика та людину, яка його постійно знімала. Сама зйомка скидалася на зйомку мобільним телефоном. Я подумав, що це непогана ідея – скомпонувати різні новели, які знімав на мобільний телефон. А їх назбиралося дуже багато. Потрібно було не просто скласти їх докупи, а якось логічно поділити на частини, аби це було фільмом, а не якоюсь мішаниною. Тож першу частину я назвав "Устиг зафіксувати", друга – про алкоголь, де фігурують п'яні люди (серед яких і я). Далі – тварини. І нарешті – мій племінник. В останній частині більше йшлося про дитячі фантазії і про те, чого нам, дорослим, бракує. Все це знімав на ось цей мобільний телефон (показує – Авт.), який уже розпадається. На камеру у два мегапікселі, саме тому так і називається фільм ("Два мегапікселі" – Авт.). Хоча пізніше я дізнався, що їх на цій камері навіть і немає – сміється.

– Зараз які плани?

– Хочу зробити проект "Німе кіно". Ця ідея у мене виникла у Німеччині, коли їздив на "Берлінале". Мені сподобалося, що німці гарно ставляться до своєї історії. А німе кіно Німеччини – це своєрідний еталон німого кіно у світі. Отож, я задумав демонструвати в Ужгороді протягом трьох днів німе кіно. Але оскільки для сучасних людей такі фільми можуть бути дещо нуднуватими, то я вирішив оживити перегляд. Роздав ужгородським музикантам, які якось вирізняються з загальної маси, знакові фільми, такі як "Андалузький пес", "Броненосець Потьомкін", щоб вони вибрали якийсь шматок із фільму і озвучили його. Музиканти мають повну волю і обмежуються тільки своєю творчою фантазією. Потім буде підсумкова вечірка після перегляду фільмів, і вони мають або наживо озвучувати стрічку, або записати все перед тим. "Сінемахолу" запропоную зробити якусь одну новелу в стилі німого кіно. Та й сам хочу щось відзняти. І, врешті, все це якось об'єднати і зробити такий собі тиждень німого кіно у місті. Планую десь через місяць-два. Вже погодилися поекспериментувати гурти "308", "Keas", "Тango tempo", діджей Нейтрино, "Джек Пекс" і музикант Діма Павлов, який володіє 12 музичними інструментами. Він, до речі, уже написав музику для "Броненосця Потьомкіна".

– А як узагалі радійник дійшов до кіно?

– Із дитинства дуже його люблю. Намагався передивитися та запам'ятати якомога більше фільмів. А працювати на радіо почав ще в університеті. Тобто вже 5 років минуло. Мені тут зручно.

– Якщо так цікавишся кіно, чи немає бажання взагалі перебратися на ТБ?

– Мені подобається на радіо. Радіо, як і книги, дає простір для уяви: людина може фантазувати, додумовувати. А ще воно створює настрій...

– Ти їздив на "Берлінале" працювати чи відпочивати?

– Ні, поїхав суто для себе на гроші, які заробив тамадою на весіллях. Я вже дуже давно мріяв побувати на одному з таких відомих великих кінофестивалів. "Берлінале" ж входить у п'ятірку найкращих у світі. Я хотів глянути, як узагалі проходять подібні заходи, які там кінозали, як режисери представляють свої фільми. Правда, коли приїхав, то дізнався, що всі квитки вже давно продані, а я мав лише два дні. Та однаково ходив на цікаві фільми, які представляли режисери в залах. Фестиваль мені надзвичайно сподобався. Тепер дуже хочу потрапити ще й у Канни. Але це вже наступного року.

– Багато знаменитостей бачив у Берліні?

– Я собі думав, що там зірки направо і наліво ходять, але вони засвітилися тільки на відкритті й закритті фесту. Та все ж я побував на показі фільму "Заветная мечта Конрада Коха", головну роль у якому зіграв Даніель Брюль, нам відомий за фільмами "Безславні виродки" та "Ультиматум Борна". То від нього я отримав автограф! Але, чесно кажучи, тоді взагалі важко вірилося, що бачу його живим – сміється.

– Чи маєш велику мрію? Чого прагнеш досягнути?

– Однієї найголовнішої не маю. У мене все якось розписано по часу. Наприклад, через місяць у Сербії буде музичний фестиваль "EXIT". То я майже кожного дня думаю, як би туди поїхати. Ще хочу побувати в Римі. Хотілося б реалізувати кілька проектів, які є в голові та розписані в блокноті. Ще, вже казав, мрію озвучувати фільми і мультики. Але коли я потрапив на серйозну студію, то мені сказали, що над озвученням працюють такі відомі актори, що мені нічого не світить.

Лариса РОМАНЮК
 

Теги: фестиваль, кіно, Уманський

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати