Мольберт і шахівниця ужгородського Паганіні

На музичній царині він спочатку займався грою на кларнеті. Почув якось його звуки з вікон одного класу на подвір'ї, куди вийшов провітритися з уроку малювання. Фортепіано мав за додатковий інструмент. Але зненацька за фортепіано отримав перший Гран-прі в історії школи і відразу був переведений на відділ спеціального фортепіано.

 

І недарма. В травні 2009 року отримав першу премію на міжнародному музичному конкурсі в Румунії з гри на цьому інструменті. Через рік "засвітився" на всеукраїн­ських теренах – здобув другу премію в середній віковій категорії з фортепіано на IV всеукраїнському конкурсі юних піаністів "Чернігів скликає таланти". Водночас не забув і приязну до себе Румунію – на тому ж міжнародному конкурсі в Сигеті-Мармації став лідером у грі на фортепіано і другим – на кларнеті. Поступ ішов не по днях, а по годинах. У березні цього року Діма Шевченко порадував батьків, викладачів і багатьох закарпатців дипломом за перше місце на конкурсі-фестивалі "Весняний зорепад", який проводила міжнародна корпорація "Зоряні мости" в столиці нашої Батьківщини. Цього мало, буквально за кілька днів він нагороджується золотим дипломом Десятого всеукраїнського конкурсу вокальної, диригентської та інструментально-виконавської майстерності в Ніжині, що на Чернігівщині. Тому ніхто не подивувався, що на рідному Закарпатті йому не було рівних у грі на фортепіано та кларнеті на обласному конкурсі імені Мар'яни Волконської. А незабаром на Шостому міжнародному конкурсі-фестивалі дитячого, юнацького та молодіжного мистецтва "Закарпатський едельвейс" хлопчина дав відпочинок фортепіано, але лідерством у кларнеті не поступився. Перелік місцевих та міжнародних здобутків можна продовжувати.

 

Хто ж він – цей Діма Шевченко? Почав осягати малювання у відомих педагогів Емми Левадської, Галини Крамаренко, Василя Вовчка, Олександра Сидорука. Потім захопився кларнетом під керівництвом Степана Поцка. В Падіюні "надибав" майстрів кераміки та скульптури Мар'яну Малеш та Наталю Орос. Це теж входить у його щоденний режим. Цього мало, у визнаного закарпатського майстра давньої індій­ської гри Василя Прокопишина він займається шахами. В останніх цьогорічного квітня здобув "срібло" на чемпіонаті Закарпатської області серед юнаків до 16 років.

 

– Хоч син приходить додому не раніше дев'ятої вечора, – розповідає його мама Наталія, — але ним рухає постійне натхнення від успіхів у всіх сферах. Він завжди веселий і цілеспрямований. Примушувати сідати за фортепіано не доводиться. Навіть за кухонним столом перед початком їжі він вивіряє, проходячись пальцями по його краю, нові виступи. Хіба ж я думала, трохи погравши колись на рідній Черкащині на баяні, що згодом матиму нащадка з такими музичними успіхами?

 

Зустрічаємося з викладачем фортепіано Ужгородської дитячої школи мистецтв Наталією Чундак. До речі, концертмейстером у Діми – її донька Ольга Несух-Чундак.

 

– Ніхто б ніколи не подумав, – говорить вона, — що учень із відділу загального фортепіано, якому віддавалися лише для елементарного освоєння інструмента лічені хвилини щотижня, буде здатен на такий злет, що змусив відразу перевести його на спеціальне фортепіано. Тут він дуже стрімко розвивається і технічно, і музично. Деколи з ним воюємо, але мене постійно підкуповують його надзвичайна працездатність, колосальна пам'ять. За короткий час він добився того, що його репертуар не назвеш дитячим, а професійним – на рівні студента музичної академії. Адже грає він музику всіх епох – бароко, класиків, романтиків і сучасників. З останніх найуспішніше – Мирослава Скорика. В хлопця чудове відчуття стилю і часу написання того чи іншого твору. Його успіхи при особистій зустрічі визнав Володимир Рожок – ректор Київської музичної академії імені Петра Чайковського. Мене щиро радує, що від надміру захоплень наш Паганіні не розгубився, а лише сконцентрувався, створив свій особистий гармонійний світ, де є місце всьому. Шахи, скажімо, добре розвивають у нього логіку, конче необхідну в творах музичного бароко, а малювання і скульптура сприяють образному баченню всього масиву музичної творчості. Якщо й далі Діма буде так розвиватися, то досягне просто величезних успіхів.

 

Із концертмейстером Ольгою Несух-Чундак у Д.Шевченка просто-таки творчий симбіоз. Вона, приміром, грала партію кларнета в концерті ре-мінор для фортепіано з оркестром Баха в Румунії, де за фортепіано вражав слухачів наш ужгородець.

 

– А головне в усьому цьому, – зазначає Діма, – повне розуміння батьків – мами Наталії і тата Валерія. Найперші мої вчителі – то вони.