Шпаргалка для влади Тячівщини

Нещодавно, зацікавлений темою 15-річчя закарпатського сільського туризму, я вирішив поблукати Інтернетом і з'ясувати, наскільки представлені в ньому пропозиції крайових власників садиб. Не секрет, що недостатньо виготовити продукт чи якісно надати послугу, надзвичайно важливо вміти їх прорекламувати й ефективно продати.

Інтернет, безперечно, сьогодні є найпопулярнішим "супермаркетом", де продається туристичне Закарпаття. Результат такого блукання мережею наштовхнув на певні роздуми. Тільки не загалом про сільський туризм краю, а про конкретний приклад того, як чиновницька розхлябаність і апатія не дають розкрити  потенціал у цій сфері надзвичайно привабливого Тячівського району. 

Інтернет-платформа для... проформи

Почну з того, що 2011 рік оголошений роком сільського туризму в Україні. А Тячівський район – найбільший серед сільських у нашій державі за числом населення. Він, до слова, займає 14 % площі Закарпаття, тобто 1/7 території краю. За даними сайту Тячівської РДА, в районі є 37 місцевих рад, до яких входять 62 населені пункти. Здавалося б, зелений туризм у найбільшій сільській адмінодиниці країни просто мусить процвітати.

Уявіть собі моє здивування, коли, аналізуючи пропозиції відпочинку в нашій області на сайті "Туристичний путівник Закарпаття" (www.transcarpathiatour.com.ua), я надибав аж... дві садиби на Тячівщині. Важливо, що цей сайт – перший, який знаходить пошуковик Google на запит "сільські садиби Закарпаття". Так-от, у сусідньому з Тячівським Хустському районі мандрівник може, наприклад, обирати одну з 29 господ, у Воловецькому – з 23, у Берегівському – з 43. Та навіть у невеликому Перечинському районі, де в два з половиною разів менше сіл, ніж на Тячівщині, можна обрати відпочинок в одній із 19 сільських садиб!

Можливо, ясна річ, що цей сайт не відбиває реальної картини, й перелік сільських садиб Тячівщини з якихось причин непов¬ний. Але, яка, зрештою, різниця? Якщо турист із Донецька чи Одеси на запит про закарпатські господи побачить лише дві тячівські, навряд чи він зупиниться в одній із них, маючи нагоду вибирати кращі з кращих у сусідніх районах. А якщо він піде моїм шляхом і вирішить дізнатися щось про туристичну Тячівщину з офіційного інтернет-сайту місцевої РДА, то вже точно не приїде в цей район.

Річ у тім, що веб-ресурс райдержадміністрації www.tyachiv-rda.org містить розділ "Туристична Тячівщина". Зацікавлено клікаю, відкривається нова сторінка (www.tourism.tyachiv.org) з непогано промальованою картою району, на якій позначені місця, які можуть зацікавити відпочивальників. Але гарна ідея інтернет-платформи для розвитку туризму виявилася всього-на-всього ідеєю. Захопившись принадами, людина, скажімо, розробляє собі маршрут по карті і... на цьому крапка. Жодної додаткової інформації вона не знайде. Взагалі нічого – навіть переліку турбаз чи готелів. У розділі "Об'єкти" – порожньо, пошук не дає жодних результатів, відстані між населеними пунктами прорахувати неможливо. Одне слово – абсолютно недоладний і непотрібний для туриста сайт, де він не знайде жодної інформації, яка його цікавить. Для чого його розмістили на офіційному ресурсі місцевої райдержадміністрації, загадка.

Район невикористаних можливостей

Наступне питання, яке логічно витікає після ознайомлення з цим сайтом, – чому так? Може, крім Солотвинського озера, район не має особливих принад, потужного туристичного потенціалу? Тоді бездіяльність влади в напрямку розвит¬ку туризму й рекреації ще б якось можна пояснити. Але ж ні. Навіть без пошуку в Інтернеті складаю список туристичних "фішок" Тячівщини, навколо яких можна розвивати інфраструктуру й розбудовувати конкретні по-справжньому цікаві проекти. Згодом мій перелік доповнюють колеги з редакції й маємо готову шпаргалку для тячівської влади.
По-перше, релігійний туризм. Бог щедрою рукою розсипав святині територією району: на Тячівщині дуже багато і знаменитих монастирів, і старовинних дерев'яних церков – пам'яток сакрального мистецтва, потоки паломників до яких не міліють навіть попри те, що влада не працює над популяризацією святинь.

По-друге, унікальні карстові печери Великої та Малої Угольок: "Молочний камінь", "Гребінь", єдина вертикальна карпатська 46-метрова печера "Дружба" – рай для спелеологів. Як і система тектонічних печер урочища Черлений камінь, серед яких і найдовша на Закарпатті (понад 1,2 км), якою вже всерйоз зацікавилися литовські спелеологи.

Екстремалів також можна заманити сплавом гірськими потоками: весняні Тересва і Теребля – серед найулюбленіших річок українських рафтерів.

По-третє, поціновувачі екологічного туризму мають нагоду побачити справжні букові праліси Угольсько-Широколузького масиву Карпатського біосферного заповідника, влаштувати вилазки на полонини, організувати пішохідні маршрути кількома районами, адже Тячівщина межує і з Івано-Франківщиною, і з Рахівським, Міжгірським і Хустським районами. А ще, до речі, саме територією Тячівщини пролягає один із наймальовничіших туристичних походів гірськими озерами.

Також у районі, крім Солотвина, є термальні й мінеральні джерела (в тому числі й знаменита Чорна вода), навколо яких можна розвивати бальнеологічні міні-курорти. Цікаві не лише для українців, а й для сусідів-європейців румунські села з унікальною культурою – фундамент для розвитку етнографічно-фестивального туризму. Про пішохідні, вело- й кінні маршрути вже навіть не говоримо. Як і про те, скільки тут народних умільців і ремісників (заробляйте на сувенірах), чи про те, що за розумного підходу Тячівщина – благодатний регіон для мисливського туризму. Узимку ж район – один із найцікавіших з погляду розвитку лижних курортів. Якщо, звичайно, знайдуться інвестори, готові вкладати гроші в інфраструктуру. 

Очевидне – непомітне?

Звісно, це далеко не весь перелік туристичних принад. Та за ґаздівського ставлення до справи навіть половини перерахованого достатньо, аби вихопитися в число лідерів області туристичної галузі. Пригадую, свого часу один із мерів Рахова якось сказав мені в інтерв'ю, що половину успіху цьому маленькому гірському містечку дав Бог. Тячівщина, як на мене, дістала від Усевишнього ще більше – відсотків 70. Тільки використати потенціал тутешня влада, схоже, не здатна.
Востаннє я в цьому пересвід¬чився зовсім недавно, коли в Дубовому проводили районний фестиваль "Полонинське літо". Переконаний, що надзвичайно цікаве дійство, коли старовинна традиція проводжання в полонини вівчарів з отарами оживає на твоїх очах, вразило б тисячі туристів. Якби вони приїхали того дня в Дубове. Але насправді гостей з-поза меж району було дуже мало. Бо свято, на підготовку якого витратили порядну суму (в тому числі й з районного бюджету), не прорекламували. І це при тому, що на Тячівщині, на відміну від більшості районів краю, фестивалів проводять зовсім небагато.

Одне слово, куди не глянь, – довкруж проблеми. З цим, до речі, згідні й ті, хто працює в туристично-рекреаційній сфері Тячівщини. Річ у тім, що недавно в райцентрі провели нараду, на яку запросили бізнесменів, чиновників і депутатів райради, що входять до "туристичної" комісії. Під час дискусії нагору вилізли проблеми: брак районної стратегії розвитку туризму, нескоординованість дій між власниками об'єктів, нестача цілісного планування, недостатня кількість соціокультурних фестивалів, відсутність системи взаємної реклами.

Ба більше – фахівці кафедри туризму УжНУ порадили тячівській владі попрацювати над створенням відповідного туристичного іміджу району. Серед рекомендацій – влаштування конкурсу "Сім чудес Тячівського району", гастрономічні фестивалі з популяризацією народних промислів, створення єдиного маркетингового ресурсу та веб-сайту. Тобто експерти пропонують почати з того, що першим упало в око й мені – людині, що не є фахівцем галузі. Дивно тільки, що для тих, хто ухвалює рішення на Тячівщині, очевидні речі – непомітні.

Ярослав СВІТЛИК   

Теги: Тячівщина, туризм, село, садиба

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати