Московську олімпіаду відкривали голуби із Закарпаття

Рік 1980 минув під знаком двох олімпіад: зимової – в США та літньої – в СРСР. Під час літніх Ігор помер легендарний актор та музикант Володимир Висоцький, якого ховала уся столиця СРСР. А на Закарпатті знайшли археологічний скарб, судили браконьєрів, а рідні брати зустрілися після 44-х років розлуки.

Дві олімпіади та один похорон

Рік почався XIII зимовими олімпійськими іграми, які відбулися в Лейк-Плесіді (США). Місто вдруге приймало змагання. Ці ігри відзначилися низкою спортивних сенсацій і тим, що тут вперше в історії Олімпіади був використаний штучний сніг. Справжнім героєм змагань став американський ковзаняр Ерік Хайден, який здобув перемогу на всіх 5-х дистанціях – унікальний випадок в історії спорту. Ще однією сенсацією можна вважати перемогу хокейної збірної США. Команда, що складалася зі студентів та аматорів, поборола, здавалося б, непереможну збірну СРСР (4:3), яка до цього моменту виграла 5 олімпіад поспіль. Перемога була настільки несподіваною, що отримала назву "Диво на льоду". Особливим став і виступ радянської фігуристки Марини Черкесової. Адже на час проведення Олімпіади дівчині виповнилося всього лише 15 років. Але це не завадило їй виграти "срібло" у парі з Сергієм Шахраєм. У результаті, у командному заліку, СРСР виборола перше місце, НДР – друге, а США – третє.

Літня Олімпіада, яка проходила в Москві, теж стала по-своєму винятковою. Це були  перші в історії Ігри на території Східної Європи. До речі, частина змагань проходила і в інших містах СРСР. Так, групові етапи футбольного турніру – в Києві, Ленінграді та Мінську. А парусна регата стартувала в Талліні. Ігри стали відомими ще й тим, що більше 60-ти країн у той чи інший спосіб бойкотували їх через введення у 1979 році радянських військ до Афганістану. Але попри це за 14 днів спортсмени встановили 74 олімпійські, 39 європейських та 36 світових рекордів. Представники 36 держав стали призерами. Більше половини всіх золотих нагород вибороли радянські спортсмени – 80 медалей. Другою стала НДР, а третьою – Болгарія. США участь в Олімпіаді не взяли. Проте Радянський Союз не залишився у боргу та, у відповідь, зігнорував наступні літні Ігри у Лос-Анджелесі у 1984 році.

Для мешканців Москви свято спорту обернулося несподіваним комунізмом, який тривав два тижні: повні прилавки, фінське пиво, сік із трубочкою та заморські фрукти. Правда, побачити такий достаток могли не всі: в'їзд у місто на час Ігор обмежили. Для гарантування безпеки в столицю СРСР звезли міліціонерів з усієї країни. Також за 101-ий кілометр вислали осіб із кримінальним минулим та "антисуспільних елементів". До числа останніх потрапили й дисиденти. Ізолювали й всіх душевнохворих. Такі жорсткі міри дали очікуваний результат: зі спортсменами та зарубіжними гостями за час Ігор не сталося жодного інциденту. Впоратися з натовпом стражам порядку не вдалося тільки одного разу – у день поховання Володимира Висоцького.

Поет помер, як жив, прямо у розпал Олімпіади, завдавши неабиякої мороки радянській владі. Він відійшов у вічність 25 липня у своїй московській квартирі уві сні. Ховали актора 28 липня на Ваганьковському кладовищі. І хоча офіційного повідомлення про його смерть не було, Висоцького проводжала вся Москва. Над віконцем театральної каси театру на Таганці, в якому працював актор, вивісили скромне оголошення: "Помер актор Володимир Висоцький". Жодна людина не здала квитка на спектакль з його участю – кожен беріг його як реліквію. Біля театру зібрався величезний натовп, який не розходився протягом декількох днів. А в день поховання люди обліпили навіть дахи навколишніх будинків, стадіони ж стояли напівпустими. Марина Владі, дружина Висоцького, сказала одному з друзів чоловіка: "Я бачила, як ховали принців і королів, але нічого подібного не спостерігала". Радянська влада хотіла поховати Висоцького тихо, непомітно, бо ж олімпіада. Поливальні машини змивали з тротуарів квіти, які люди оберігали парасольками, через страшну спеку. І тоді натовп, який до цього поводився ідеально, почав кричати: "Фашисти!" Цей кадр обійшов увесь світ, але в Союзі інцидент, звичайно ж, затаїли.

Олімпіада закінчилася 3 серп¬ня. І на церемонії закриття на глядачів чекав несподіваний сюрприз, який старше покоління пам'ятає до цих пір. На середину стадіону, вхопившись за кольорові повітряні кульки, виплив талісман Московської Олімпіади – величезний Мішка. Він помахав лапою на прощання та повільно почав здійматися в небо. Одночасно з підйомом звучала пісня "До побачення, Москва!", під час виконання якої багато глядачів плакало. До речі, олімпійського Мішку виготовили в Україні, у місті Жовті Води, на місцевій хутряній фабриці.

Вдалий рік для археологів

Долучилася до олімпіади й наша область. Закарпаття делегувало до Москви та Києва 26 працівників туристично-екскурсійних господарств, аби ті обслуговували гостей та учасників Ігор. В основному це були шеф-кухарі, офіціанти, адміністратори готелів і туристичних баз. До речі, в області для закордонних гостей, які їхали на олімпіаду через Закарпаття, спеціально виділили окремі заклади громадського харчування. В Ужгороді обслуговувати приїжджих мали ресторани "Едельвейс", "Дружба", "Верховина" та "Ужгород", а в Мукачеві – "Зірка". На трасі підготували ресторан "Короп" у Середньому Ужгородського району, а в селі Поляна, що на Свалявщині, до послуг туристів надали однойменний заклад.

Обслуговували ж гостей офіціанти, кухарі та бармени, які здобули призові місця у спеціально проведеному для цього конкурсі. Персонал забезпечили фірмовим одягом, а кухарі і кондитери у дні змагань повинні були працювати за спеціальним олімпійським меню. На базі Ужгородського державного університету підготували 188 перекладачів з угорської, словацької та чеської мов. Вони мали супроводжувати туристів у мандрівці країною.

Також область відправила на олімпіаду 5 спортивних суддів. Л. Городний та Г. Алмашій мали судити змагання із легкої атлетики, В. Вешелені – з водного поло, І. Гладонік – із фехтування. М. Петелько став арбітром у турнірах із ручного м'яча.

Навіть закарпатські голубівники підготувалися до Олімпіади. На урочистому відкритті Ігор у небо злетіли тисячі голубів з усього Радянського Союзу. З них 50 було з Ужгорода, а ще 150 птахів – з інших міст нашого краю.

До речі, область у 1980 році готувалася не тільки до олімпіади. В Ужгороді у першому матчі на кубок СРСР з футболу у Закарпатській зоні зустрілися дві команди "Динамо" (Київ) та "Ністру" (Кишинів). У той час у Мукачеві львівські "Карпати" грали з дніпропетровським "Дніпром", а у Сваляві московський "Локомотив" змагався зі "Спартаком" з Івано-Франківська.
Цього ж року Закарпаття приймало у себе ще одні змагання республіканського рівня: першість УРСР серед машиністів екскаваторів. Хоча зараз це й звучить трохи кумедно, тоді все проводилося на дуже серйозному рівні. Зокрема, головував у журі заступник міністра галузевої промисловості республіки, а переміг, до речі, закарпатець Ф. Пацкан.

Влітку у краї побував начальник станції "Північний полюс 24" Владислав Гаврило. Для гостя Закарпаття було другою батьківщиною, тут минули його шкільні роки, дитинство, мешкали родичі. Він побував у декількох десятках різних експедицій, 16 із них – полярні, а заголом чоловік провів на "крижині" три роки. Полярник зустрічався із закарпатськими студентами та розповідав їм про свою роботу і різні пригоди.

А наші науковці в той час, влітку, відкрили цілу низку різноманітних історичних пам'яток. Археологічна експедиція Ужгородського державного університету знайшла цінності з минулого у селах Заболоття та Велика Паладь, а в Олешнику Виноградівського району відкопала ціле середньовічне поселення. Продовжувалася робота і на городищі у Малій Копані. Там знайшли залізні і бронзові браслети, ковальські кліщі, ножі та керамічний посуд: цілі й розбиті горщики, кухлі, вази для фруктів, миски. Проте справжній скарб виявили між санаторієм "Карпати" та Чинадійовом. Під час меліоративних робіт випадково знайшли чимало предметів із бронзи. Науковці викопали 61 бронзовий браслет, вік яких сягнув 2900 років!

Кримінальне "чтиво" у Вишкові

Не менш радісною знахідкою міг похвалитися мукачівець Іван Мучичка. Чоловік знайшов... рідного брата Михайла аж через 44 роки! Після війни у родині Мучичків із мукачівського села Горонда померла мати. Сім'я у передвоєнні роки дуже бідувала, тож чоловік одного із синів – Михайлика – віддав до мукачівського притулку. Пізніше почав шукати дитину, але сліди малого загубилися. Виявилося, що хлопчика усиновила родина Сабо, яка під час війни перебралася аж до Угорщини. Проте з часом вдалося дізнатися, що після завершення бойових дій ця сім'я повернулася на батьківщину і поселилася у Циганівцях, що на Ужгородщині. Тож брати довгий час навіть не знали, що живуть так близько один від одного.

У 1980 область сколихнула ще одна зухвала історія. У селі Вишково Хустського району в будинку І. Тегзи, начальника металургійного цеху Закарпатського ртутного комбінату, пролунав вибух, у результаті якого господар загинув, а його дружина була тяжко поранена. Спочатку думали, що це спалахнув газ. Але згодом виявилося, що чоловікові прислали бандероль з Івано-Франківська, у якій була вибухівка. Випадок на той час справді неймовірний, тож міліція взялася за справу не на жарт. Уже через два місяці злочинця знайшли. Ним виявився 34-річний вишківець Василь Філей, працівник ртутного комбінату.

З'ясувалося, що він уже давно точив зуб на загиблого. Спочатку між ними стався конфлікт через жінку, а згодом Василь позаздрив кар'єрному росту свого суперника. Адже у нього, натомість, на роботі справи були геть кепські. Чолов'яга змонтував саморобну вибухівку, запакував її як звичайну посилку та відправив її аж з Івано-Франківська. Суд, розглядаючи справу, взяв до уваги й те, що злочинець усвідомлював, що від вибухівки могли постраждати зовсім сторонні люди. Приміром, вона могла спрацювати ще на пошті. Крім того, забрала посилку дружина вбитого, яка спочатку принесла її до себе на роботу в дитсадок, де на той час перебувало 120 дітей. Зловмисник отримав смертний вирок.

У 1980 році дуже багато кримінальних справ відкрили проти браконьєрів. Наприклад, добряче дісталося горе-мисливцям із Виноградівщини. Начальник пожежно-сторожової охорони колгоспу "Росія" П. Оросі та колгоспник П. Гевеші отримали по 2 і 1 рік позбавлення волі відповідно за 6 підстрелених зайців та 3 куріпок. У П. Гевеші ще й конфіскували мотоцикл ціною 1800 крб.
А от такі мисливські історії сміливо можна розповідати десь на привалі після полювання, бо в їх реальність дуже важко віриться. Хоча "Закарпатська Правда" того часу аж ніяк не була схильною до друкування мисливських байок. Молодий робітник садівничої бригади радгоспу "Більшовик", що на Тячівщині, Василь Розман присмерком повертався додому, аж тут на нього виплигнув вовк. Хлопець не розгубився, а примудрився... вхопити сірого за вуха і так, кілометр борючись із хижаком, притягнув нещасну звірину додому. Тут Василь вовка прикінчив, а шкуру згодом постелив перед ліжком.

І на останок цікавинка. Сьогодні мешканці хустського села Крива можуть перебратися через Тису повноцінним автомобільним мостом. Але не так давно, щоб потрапити до Хуста, потрібно було перебиратися через річку паромом. 70-річний паромник Володимир Ізай 18 років переправляв через Тису мешканців села Крива. До речі, це була єдина паромна переправа на всю Закарпатську область. Кермо довірили справжньому майстрові, адже до того дід Ізай працював бокорашем – сплавляв ліс по Тисі та Ріці від Верхнього Бистрого, що на Міжгірщині, до Вилока.

Лариса РОМАНЮК

Теги: Олімпіада, голуби, браконьєри

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати