Закарпатське село буйволів із квадратними вулицями

Жителі хустської Стеблівки полюбляють народні гуляння, прибирають береги Тиси та мріють про музей у старій хатині

Закарпатське село буйволів із квадратними вулицями

Якщо ви раптом захотіли побачити буйволів та ще й поласувати їхнім молоком та незвичайним сиром, тоді вам на Хустщину у Стеблівку. Кілька кілометрів від райцентру – і ви уже в селі. Кілька метрів від траси – і ви на фермі, де живуть ці, нині уже рідкісні, тварини.

Та не тільки рогатими відоме село, що простягнулося на кілька кілометрів уздовж траси "Мукачево-Рогатин". Коли говорити про перші в історії незалежної України місцеві референдуми, то сміливо можна згадувати Стеблівку. Тут люди у 1991 році вирішували: іменуватися їх селу власне так, як зараз, чи повернутися до історичної назви "Салдобош". Більшість проголосувала за Стеблівку.
Декілька років тому про це закарпатське село дізналися й українські телеглядачі, коли у програмі Савіка Шустера організували із жителями телеміст. Вони всій країні розповіли про свою нелегку долю заробітчанства. Із 2240 тутешніх у "сезон" на заробітках за межами області або ж країни працює більше 700 людей.

А ще Стеблівка відома своїми вихідцями – насамперед видатними філологами та істориками. Також у цьому селі тривалий час працював священиком знаний у Європі винахідник Августин Єнковський. Він, зокрема, прославився тим, що у 1874 році сконструював машину для збирання пшениці. На його честь нині названа одна з вулиць Стеблівки.

Буйвіл опинився на гербі

Та головним символом і візитівкою села, напевне, таки залишається карпатський буйвіл. "До 70-х років цих тварин у нас було дуже багато, – пригадує сільський голова Василь Лукач. – Розводили їх тоді у відомому на весь край колгоспі "Дружба". Та коли в СРСР почали проводити меліорацію, у наших краях також висушили болота. Відтоді поголів'я щороку зменшувалося. До 2000-го в селі не залишилося жодного буйвола".

Та нині ці тварини знову у Стеблівці є – завдяки волонтерові із Німеччини Мішелю Якобі. Хлопець кілька років тому, будучи ще студентом Фрайбурзького університету імені Альберта Людвіга (Німеччина), приїхав до нашої області на конференцію, присвячену проблемам карпатських буйволів. Відтак, познайомившись із зацікавленими людьми, опинився у Стеблівці. Уже згодом Мішель з практики роботи з буйволами написав і захистив дипломну. У ній описав рідкісні види домашніх тварин нашого краю.

Для буйволів Мішель орендує частину приміщень і території колишнього колгоспу "Дружба". Його ферма офіційно так і називається – "Станція спасіння рідкісних видів тварин". Відповідний сертифікат Мішель Якубі має від міжнародних природоохоронних громадських організацій. Власне, їх члени й допомогли купити поголів'я – нині на фермі 28 буйволів. "Із них троє – не наші, їх нам залишив один чоловік, так би мовити, на зберігання, – розповідає ще одна волонтерка господарства Ольга Хоменко. – А ще в нас є свині угорської породи та 7 коней-гуцуликів".
За буйволами на фермі доглядають лише три людини. Робочий день починається о 6-ій ранку. Випасають худобу по черзі. Ольга Хоменко зазначає: розводити буйволів не таке вже й вигідне заняття. Наприклад, повністю окуповують себе лише 4 буйволиці, котрі дійні. У день дають по 12-14 літрів молока, яке (а також і сир із нього) продають. Та масово покупці приходять за цією продукцією, як правило, напередодні якихось свят.

На зиму всім буйволам треба закупити приблизно 60 тонн сіна. А виручених із продажу продукції грошей на це малувато. Та в цьому плані фермі допомагають громадські організації і волонтери. А ще – чим може – сільська влада.

До речі, уже зовсім скоро місцеві депутати мають затвердити герб Стеблівки. В його основі будуть три головні символи: буйвіл, Тиса та місцева старовинна церква.

Село силачів

"Перші згадки про Стеблівку зафіксовані у 1387 році, – розповідає вчителька історії місцевої школи Віталія Чепка. – За однією з легенд, засновником поселення був богатир Салей Добош". У середньовіччі, нібито, саме його зустріли мандрівники. Вони запитали у богатиря, як проїхати до солоної води (ропи). Він показав їм напрямок пузиною – важкою залізною палицею, котрою на підводі укріплюють сіно. Після цього випадку ті мандрівники почали називати тутешню місцину Салдобошом – на честь імені велетня. За іншим переказом, поселення заснував силач Добош, і воно так і називалося – Селаш Добоша. Пані Віталія припускає, що друга легенда більш реалістична. Прізвище Добош тут збереглося й донині. Уже за радянської влади після Другої світової війни незвичайну назву Салдобош замінили на Стеблівку. Зате Салдобоською нині іменується головна вулиця населеного пункту.

Історичним фактом Віталія Чепка називає також те, що у 14 столітті поселення розміщувалося на березі Тиси. А там, де населений пункт знаходиться нині, ріс дубовий ліс. Ним проходив торговий шлях, котрим, зокрема, возили і солотвинську сіль. Відтак не дивно, що цей ліс вподобали собі й розбійники. Аби припинити їх напади на торговців, влада вирішила перенести поселення із берега Тиси упритул до торгового шляху. Ліс вирубали, територію поділили між місцевими. Віталія Юріївна каже, що найяскравіше про той поділ нині свідчить географія села – воно квадратне. Тобто вулиці всі одна до одної паралельні, а дворогосподарства мають сувору форму квадрата.

Детально ознайомитися з історією населеного пункту гість Стеблівки може у невеличкому музеї, що розташувався у тутешній школі. Віталія Чепка – його керівниця. Тут зібрані різні експонати: від побутових речей – як-от посуду і старовинних прасок – і до народного одягу, меблів та інших предметів інтер'єру. Більшість із цього пані Віталія зібрала власноруч. Дещо принесли вчителі, учні та односельчани.

Колись у Стеблівці був і музей сільськогосподарського інструменту. Та у "лихі 90-ті" він закрився, а всі експонати... безслідно зникли. Старенький будиночок, у якому раніше розташовувався той музей, нині в аварійному стані. Віталія Юріївна мріє, аби будівлю відремонтували й повернули туди музей зі школи. Та поки грошей на це, констатує староста Василь Лукач, немає ні у сільської, ні у районної влад.

Біда трапилася у Стеблівці зі ще однією візитівкою – старовинною церквою Різдва Богородиці, пам'яткою архітектури 1643 року. У 1994-му будівлю понищила пожежа. Не один рік дерев'яне приміщення простояло руїною. А кілька років тому завдяки місцевим активістам церкву трішки відремонтували. Зокрема, укріпили стіни та зробили новий дах. Та для повної реконструкції будівлі ще треба докласти багато зусиль, грошей і часу. Люди ж у Стеблівці ходять на службу до сучасної, новозбудованої церкви.

Бачу перехожого – наливаю вина

Останнім часом стеблівчани перейнялися й екологічними проблемами – на суботниках чистять береги Тиси від сміттєвого непотребу. А його – особливо як рівень води підвищиться, а потім впаде – там тоннами. Саме ж село має власне сміттєзвалище. Туди непотріб і звозять.
Уміють жителі Стеблівки і розважитись. Особливим святом для місцевих є Івана Хрестителя, що відзначають 20 січня. В той вечір хлопці на головному перехресті села танцюють, опісля – рушають вулицями і кожному зустрічному наливають вина. Потім знову повертаються на перехрестя і далі танцюють.

Минулоріч на це свято запросили всіх – у Стеблівці пройшов перший невеличкий фольклорний фест. У сільраді планують таке святкування проводити щороку. І тоді, сподіваються місцеві, у кожного, хто їде тутешньою трасою у справах, виникне бажання і знайдеться кілька хвилин, аби трохи у цьому селі погостювати. І взяти в дорогу буйволячого молока.

Ярослав ГУЛАН, фото автора
 

24 травня 2011р.

Теги: буйволи, село, музей, Стеблівка

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
/ 1Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 3З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 14На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
/ 1Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 15Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 2В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи