Вірш як «преміальні». Не знаючи про любов свого народу, Ліна Костенко вважала, що її забуто

Як днище кораблів обростає водоростями, так і образ будь-якої культової людини неодмінно "збагачується" міфами й стереотипами. Кораблі час від часу чистять, а Ліна Костенко, вийшовши на люди після кільканадцятилітньої перерви, сама поступово розвіює міфи про себе.
 
У ці дні пані Ліна вирушила у всеукраїнський тур – зустрічі з людьми з приводу її першої прозової книги "Записки українського самасшедшего". Але минулого тижня відбулася і її прес-конференція в "Укрінформі" – презентували поетичну книгу "Річка Геракліта". І це був не міф. Унікальна жінка, але все ж не міф. І аж ніяк не 80-літня бабця (принаймні вона абсолютно не відповідає традиційним уявленням про людей такого віку). Коли раніше ЗМІ цитували відмову Ліни Василівни від публічних святкувань її ювілеїв, від інтерв'ю і виступів на книжкових ярмарках тощо, це виглядало як замкнутість чи настороженість, відлюдкуватість. Натомість сама поетеса пояснила таку позицію тим, що святкування забирають дорогоцінний час, який можна витратити... на роботу. Зі спокійного, врівноваженого й дуже життєствердного виступу Ліни Костенко на прес-конференції стало зрозуміло, що ця жінка – фантастичний трудоголік. Навіть прочитання цікавої для себе ж статті вона відкладає на кілька днів, оскільки робоче навантаження уже розписане наперед. Розпочавши нещодавно прозову творчість, ввечері після такої роботи вона, втомившись, "видає собі премію" віршами. Водночас хронологічне зібрання творів видавати категорично відмовляється. Їй цікавіше писати нове і нове, аніж упорядковувати вже створене.

В останні роки публічно згадувалися здебільшого твори Ліни Костенко майже винятково соціальної тематики, чорнобильських сюжетів, філософських міркувань про українські гнітючі проблеми. Могло здатися, що авторки ліричних "як пощастило дівчинці в сімнадцять" чи "Моя любове, я перед тобою" вже і немає. Але, як виявилося в живому спілкуванні, сама Ліна Костенко бачить себе зовсім не так, як її літературні критики та інші "цитувальники": "Я свідомо викреслила з нової збірки віршів усі твори, за якими мене ідентифікують. Я не "альтернатива барикад". У моїх творах... там є щось людське, щось моє і ваше... Це з телевізора та з уст політиків нам із вами диктують дражливі й неприємні емоції, нав'язують думку, що все погано й безнадійно, що українська нація, її культура – у кризі та деградації. Ми ж, навпаки, повинні обмінюватися красивою і позитивною енергетикою. І мусимо відстояти самодостатність такого, інакшого світогляду". Поетеса розповіла, що була вражена, коли люди на зустрічах цитували її ліричні вірші, згадували прості життєві образи, як-от "корівок на полі". "Слід сприймати життя з добрим гумором. Якби ми цінували усе людське і позитивне, то це тільки робило б нас сильнішими", – впевнена поетеса.
 
Щодо титулу "совість нації", яким нагородили сучасники Ліну Костенко, то після виступу на прес-конференції представниці видавництва "Либідь" склалося враження, що саме людяністю і безмежною скромністю поетеси користаються українські видавці, які давно послуговуються прийомами шоу-бізнесу. Усе почалося з того, що книгу "Берестечко", яка, звичайно, миттєво розлетілася Україною, "Либідь" підготувала самостійно – автор¬ці "у подарунок до ювілею". "Я не звикла ні до уваги, ні до гарних видань", – розповіла поетеса і залишилася досі розчуленою таким "безкорисливим" жестом уваги... Інший видавець, попросивши й діставши згоду від Ліни Костенко на "кілька презентацій" (дослівно), вивісив на сайті анонс... всеукраїнського туру. Про таке формулювання головна персона "туру" вперше дізналася зі сторінок інтернет-сайтів...

Та ж сама підприємлива пред¬ставниця "Либіді", возсідаючи біля Ліни Костенко в "Укр¬інформі", повважала за потрібне повідомити: "Ми відчуваємо заздрість, що Ваша прозова книга вийшла в іншому видавництві. Ті видавці ніколи не називають "Либідь", коли їх питають, хто видав "Берестечко". Надіємося, наступні проекти Ліна Василівна здійснить саме з нами".

Але все ж, завдяки видавцям і їхнім маркетинговим  комбінаціям, тисячі українців побачать справжню Ліну Костенку й запам'ятають її такою, а не міфічною.

А ще – "літературні бізнесмени", здається, розплющили очі самій поетесі. Вона, як зізналася під час виступу, думала, що усі ці роки була ЗАБУТА. І переповнені зали й довгі черги по автографи здивували колись заборонену тоталітарним Радянським Союзом, але далеко не забуту українцями поетесу.

Ганна Тарканій

Із відповідей Ліни Костенко на запитання журналістів:

"Я пишу, як відчуваю, а концепції формують теоретики. Тому книга "Річка Геракліта" сформована за естетичним, а не хронологічним чи тематичним підходом. І я вдячна за це доньці, яка підготувала збірку мені у подарунок".

"Я просто лякаюся великих залів, велелюдності. Мій дід був відлюдником, після років молитов дістав дар зцілення людей. Мабуть, відлюдкуватість – генетична риса".

"Я страшенно люблю мову, я б так і жила у ній, у мові".

"Завжди треба робити те, чого від тебе не чекають".

"Кращого подарунку, аніж заборонити мене, влада не могла мені дати. Завдяки цьому я мала час працювати".

Про презентацію книги: "Політики борються за єдність, часом і по 20 грн роздають за участь у мітингах. А я й пальцем не поворухнула, а люди прийшли... Красиві – і зовні, і всередині. І це була справжня єдність!.. Мені прикро лише, що так багато людей залишилися за межами залу, чекали надворі, бо вже не було змоги зайти".

"Вірш "Річка Геракліта" – це записане зітхання. Так мені було зітхнулося. Ніколи не думала, що він дасть назву книзі".

Теги: Ліна Костенко

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати