Генконсул Словаччини Маріан Сладечек: «Нам не потрібен особливий протокол»

Стосунки між Україною й Словаччиною в перші роки їх незалежності, м'яко кажучи, були дуже непростими. Наші країни конкурували й сперечалися з багатьох приводів, часто "штовхалися" в євроінтеграційному коридорі. Та вже з початку нового тисячоліття риторика Києва й Братислави поволі змінювалася. А сьогодні Україна й Словаччина – відповідальні і надійні партнери. Про співпрацю між нашими державами, мости, що нас об'єднують, і перспективи розвитку українсько-словацьких стосунків "Замку" розповів Генеральний консул Словаччини в Ужгороді Маріан Сладечек.

– Пане консуле, пропоную розпочати розмову з головного: чи задоволені словаки життям на Закарпатті?

– Про це, звичайно, слід питати самих людей. Я ж, оскільки живу у вашій області четвертий рік, можу висловити своє спостереження: і словаки, й представники інших нацменшин на Закарпатті мають доволі багато простору. Держава старається їм допомагати. Не завжди вистачає грошей, але підтримка є. Звичайно, якби Україна більше сприяла словацькій громаді краю, вона могла б розвиватися ще краще. Але сподіваюся, що з часом так і буде.

– На якій стадії спорудження школи зі словацькою мовою навчання й Словацького культурного центру в Ужгороді, адже обласна рада виділяла на цей проект чималі кошти? 

– Будівництво на завершальному етапі. Цей важливий для обох країн проект є мостом, який з'єднує Україну та Словаччину. Нагадаю, що попередній Президент України й наш глава держави пан Гашпарович домовилися, що кошти надаватимуть обидві країни – навпіл. На жаль, впродовж трьох останніх років обидві сторони кошти виділяли нерівномірно, у кілька етапів. Утім Словаччина вже повністю виплатила свою частину, обумовлену на теперішній час. Якби з українського боку надійшов і останній транш, то вже навесні цього року можна б здати будівлю в експлуатацію.

– За переписом 1989 року, на Закарпатті проживало 7 329 словаків, а через 12 років, 2001-го, – вже лише 5 695. Чи має консульство достовірні дані, скільки словаків нині живе на Закарпатті?

– Точних відомостей немає. Однак, на мій погляд, названі цифри не зовсім об'єктивні. Є офіційні дані, якими, до речі, послуговується й закарпатська влада, що на Закарпатті мешкає близько 17 тисяч словаків. Просто під час переписів населення не всі вони так себе ідентифікували. Причини цього можуть бути різні. Найпростіша – змішані сім'ї. Цього року, коли буде черговий перепис населення, побачимо, скільки закарпатців назвуть себе словаками. Мені теж дуже цікава ця цифра.
– Не секрет, що міждержавні стосунки України й Словаччини як незалежних держав формувалися доволі складно. Як оцінюєте нинішню співпрацю між  країнами?

– Справді, Словаччина й Україна до партнерства йшли досить непростим шляхом, але тепер наші відносини набагато поліпшилися. І нині ведемо значно інтенсивніший політичний діалог. Причому не тільки між президентами, а на всіх рівнях – міністерств, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Скажімо, Закарпатська філія Національного інституту стратегічних досліджень, який очолює пані Світлана Мітряєва, активно співпрацює з аналогічним науковим закладом у Пряшеві, що спеціалізується на міжнародній політиці.

Хочемо допомагати Україні й робимо це: намагаємося лібералізувати візовий режим, стараємося спростити й доповнити Угоду про малий прикордонний рух, щоб зрештою вирішити головне завдання – ліквідувати візові перепони для українців. Про це, до речі, недавно сказав і Надзвичайний та Повноважний посол Словацької Республіки в Україні Павол Гамжик, який дуже активно працює над розвитком політичного діалогу між нашими країнами.

– А як вам працюється з місцевими органами влади на Закарпатті? Чи зустрічаєтеся, до прикладу, з керівниками облдержадміністрації й обласної ради?

– Звичайно. І на рівні області дуже активна співпраця. Скажу більше: тримаємо відкритими двері, тож, щоб зустрітися, нам не потрібен особливий протокол. Завдяки цьому можемо оперативно розібратися в певних ситуаціях, швидко вирішити проблеми. Я радий цьому і вдячний обласним органам влади за порозуміння. До речі, так само активно співпрацюємо нині й з міською владою Ужгорода.

– Чи могли ви, як консул, втрутитися в ситуацію, яка нещодавно склалася на українсько-словацькому кордоні, коли каміони стояли в чергах по декілька днів?

– Так, адже я є ще й членом міжурядової комісії з питань транс¬кордоннї співпраці, одна з функцій якої – вирішення проблем, пов'язаних зокрема й з митницею та прикордонною службою. Проблема, про яку кажете, виникла два тижні тому. Маса російських каміонів, що раніше проїжджали транзитом через Польщу, скупчилася на кордоні між нашими країнами. Це сталося несподівано, треба було оперативно вирішувати проблему.

Дуже швидко керівники Міхаловецької та Чопської митниць сконтактували, зустрілися у Вишньому Немецькому й розібралися в ситуації. Словацька сторона дала мобільний сканер, який пришвидшив перевірку машин, українці також активізували роботу. Тож, як наслідок, удалося знайти вихід із непростої ситуації. Хоча проблеми повністю не знято, бо сам перехід, як кажуть митники, не ґумовий, його технічні можливості обмежені. Та все ж, якщо раніше на кордоні за зміну пропускали 80 машин, то нині – близько 115. Спершу водії простоювали в черзі 4–5 днів, а тепер – близько півдоби. Прогрес, як бачимо, є.

– На ваш погляд, чи достатньо нині переходів на кордоні України зі Словаччиною? І хто до кого більше їздить?

– Звичайно, словаків на переходах більше. Українці, мабуть, дещо несправедливо страждають на кордоні, бо, оскільки ваша держава зберігає безвізовий режим із країнами Шенгенської зони, то черги створюють зокрема й громадяни Словаччини. Це треба вирішувати. Шлях якраз той, про який ви сказали – розширення пунктів пропуску. Уже, мабуть, три роки керівники Закарпаття й Пряшівського самоврядного краю говорять про доконечну потребу відкриття ще одного переходу – "Улич-Забрідь". Крім того, деякі переходи, як, наприклад, у Малих Селменцях, можна розбудувати й розширити. Однак нині й Словаччина, й Україна живуть у кризовому чи посткризовому часі, тому виділити кошти на розбудову інфраструктури кордону досить непросто.

– Пане консуле, закарпатці нарікають, що Угода про малий прикордонний рух зі Словаччиною діє не так ефективно, як, приміром, із Угорщиною. З іншого боку, торік під час зустрічі президентів України й Словаччини було домовлено про скасування консульського збору для українців. Чи варто очікувати спрощення візового режиму для українців?

– Найперше хочу зауважити, що згадана домовленість стосується скасування консульського збору за малий прикордонний рух і словацькі в'їзні візи (зауважимо, що ця угода наразі не набрала чинності. – Я.С.). Але, наголошую, мова не йде про шенгенські візи, щоб не виникало непорозумінь із цього приводу.

Якщо ж говорити про малий прикордонний рух, то насамперед відзначу, що ми адекватно оцінюємо ситуацію. Знаємо, що закарпатцям легше дістати статус малого прикордонного руху з Угорщиною і навіть із Польщею, ніж зі Словацькою Республікою. Тому нині це питання знову є темою міждержавних переговорів. Україна відкрила договір, і ми хочемо, щоб він був доповнений деякими новими моментами, які б полегшили і спростили цей процес. Аби він наблизився хоча б до практики тих країн, які я назвав. Кажу щиро: у нас є бажання, щоб більше закарпатців дістало такий статус, аби контакти між нашими народами були тіснішими.

– Така позиція радує. Бо, відверто кажучи, іноді складається враження, що словаки сприймають Закарпаття лише як дешевий базар...

– Раніше, до введення візового режиму, багато українців їздили до Словаччини продавати. Можливо, тоді словаки відчували такий собі український базар удома, навколо (усміхається). Я вживаю це слово в його хорошому значенні, адже ринок і конкуренція, звичайно, потрібні. Не секрет, що зі вступом до Єврозони деякі продукти в Словаччині суттєво здорожчали. І сьогодні звичайні словаки приїжджають на Закарпаття, бо були, є і, напевно, будуть деякі товари, які тут вигідніше купувати. Але їх, до речі, все менше і менше. З іншого боку, якби не було такого інтересу й попиту, можливо, половина бізнесменів з ужгородського ринку на Краснодонців не працювала б. Погодьтеся, що таким чином словаки дають роботу й прибуток українським підприємцям.

– Наостанок хотілося б почути від вас якісь цікаві анонси на найближче майбутнє. Скажімо, чого чекати від 2011 року?

– Насамперед відзначу, що місто Кошиці готується стати 2013 року культурною столицею Європи. Розпочалася відповідна підготовка, в тому числі є й цікаві українсько-словацькі проекти, що задумані й реалізуються під цю перспективу. А найцікавіше, що я відзначив би з подій 2011 року, це чемпіонат світу з хокею, який у травні пройде в Кошицях і Брати¬славі. До речі, користуючись нагодою, хочу запросити ужгородців, закарпатців і зрештою всіх українців, які люблять хокей, відвідати нашу країну. Бо ж не часто такий грандіозний спортивний форум відбувається так близько.
 
– Ми ж у відповідь запросимо словаків на Чемпіонат Європи з футболу 2012-го й будемо мати ще одну нагоду познайомитися ближче...

– (Сміється) Спасибі. Думаю, що таких добрих нагод словаки й українці матимуть ще дуже багато.

Ярослав СВІТЛИК

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати